Колодязь бажань

Прямуючи куди очі дивляться, Петро надибав стару хату, у котрій ніхто давно не жив. То була типічна сільська хата: двох поверхова будівля з дахом, котрий трохи протікав, судячи зі звуку; стінами ширились тріщини, наче хата пережила не один рік негоди; вікна замурзані, але цілі-цілісінькі.

Дощ потроху закінчувався і Петро думав про те, як повернеться у такому вигляді додому. Так би він і просидів якби не голос, котрий кликав його. Петро покрутив головою та не побачив нікого поряд.

— Петрику-у-у. — ласкавий жіночий голос звучав знову.

— Та що ти таке?!

Хлопець був упевнений, що це йому не мариться. Тож пішов шукати того, хто вирішив над ним пошуткувати. Зупинився біля дивного на перший погляд колодязя. Покриття було схожим на луску якоїсь змії. Він провів ними рукою та відсахнувся. Здалося, що відчув якийсь рух, наче то живе…Але то все дурниці, звичайно. Тільки хлопець відійшов від колодязя — голос знову кликнув, на цей раз гучніше.

— Петрику! Врятуй мене! — жіночий голос здався йому знайомим, тож повернувся.

— Гарний хлопчик. Забув про мене? — голос надломився, наче плакав.

Петра здогнала думка, що то могла бути подруга, котра без вісті зникнула два роки тому. Люди шептали, що то сам чорт забрав через гріхи. Інші — що то водяний забрав до підводного царства. А ще згадав — Івана Купала. Вони ще шукали чарівну папороть у лісі. Але дівчина заблукала…

Від згадок спиною пробігли мурахи. Повернувся назад, до реальності та спіймав себе на тому, що дивиться на власне відображення у колодязі. Щось у ньому насторожувало, але не знав що саме. Вода жовтуватого кольору. Петро принюхався. Запах дуже знайомий, але треба спробувати, щоб упевнитися.

Хлопчина узяв відро та закинув аж на саме дно колодязя. Коли не почув хлюпу, почав тягнути його назад, дивуючись, що не відчуває ваги. Через деякий час відро опинилося на поверхні. Петро узяв трохи у долоні та відпив.

— То це пиво! — від подиву хлопець аж закричав.

— Пиво як пиво. Ти не хочеш мене врятувати. — той голос повернувся, ноти істерики було добряче чутно.

— Алісо, я….

—Ти мене ніколи не любив, зізнайся!

— Неправда, ти була моєю кращою подругою!

Дівочий сміх звучав ехом. Хлопець відчув як страх починає володіти ним. Це не може бути реальністю.

— Якщо це все правда, що ти сказав…— дівчина зупинилась.— …Доведи.

— Що?! Як? У який спосіб?

— Стрибай у колодязь, знайди дракона, врятуй мене. — слова «мене» повторювалися усе, доки до хлопця не дійшло у що він влип.

Здоровий глузд почав боротися з почуттями, котрі ще не згасли. Бажання врятувати подругу вийшло із тіні та командувало ним. Природа навколо немов змовилася супроти нього — усе наче застигло, затамувало подих перед останнім ривком у прірву. Петро зробив свій вибір. Перекинув одну ногу та другу, зробив глибокий вдих та закрив носа. Падіння супроводжувалося тихим хлюпом та й усе. Чарівний колодязь зник, наче ніколи й не існував.

****

— Де це я ? — перше, що сказав Петро, коли мало того, що не потонув у пиві, а й приземлився на щось м'яке.

Унизу досить темно, не зважаючи на жовтуваті відблиски від води…чи пива. Петро оглянув місце наскільки дозволяв людський зір: з усіх сторін нависали стіни, покриті той самою лускою; глянути наверх — замість стелі там зависла вода, наче їй хтось заборонив текти; якщо придивитися, на підлозі видно тисячі, якщо не більше маленьких кроків. Усі ці речі ніяк не бажали з'єднуватися у єдине ціле. Але хлопець вирішив для себе, що він помер скоріше за все. І якщо так, то і сенсу шукати немає чого.

Тож, він пішов за слідами у пошуках хоча б когось. Бо ці декорації почали йому надокучувати.

— Якщо помер, то куди ж потрапив? На райський сад це не скидається, а от до Пекла не дотягує.

— Ану геть з дороги! — якийсь чоловічок ростом з метр крикнув, коли Петро наступив на нього.

— Ой, вибачте, я…

Той чоловічок зник так швидко, як і з'явився. Дива та й годі.

Дуже скоро він досягнув місця, де вирувало життя. Багато чоловічків малого зросту бігали, виконуючи свої обов'язки. Петро присів на підлогу, роздивляючись цих…гномів? Мабуть, так їх називають. Один із гномів працював наче бджола — старався пробити ту стіну, що нагадувала луску за допомогою кирки. І це, на подив, йому вдавалося. Інший гном підбіг з тачкою, щоб вивезти те, що ховалося усередині.

Петро підійшов трохи ближче, щоб роздивитися, що то за дивина. Але один із гномів перешкодив дорогу, дивлячись так сердито, що хлопцю хотілося сміятися. З його ростом, хіба що у цирку виступати. Але той гном був наполегливим. Схопив за ногу та як відніс подалі від гномів. Петро аж скрикнув від болю.

— Слухай сюди, хлопче. У нас не дитячий майданчик, а серйозна робота. Не знаю хто ти, але байдуже. Це — територія гномів. Забирайся, коли не хочеш проблем.

Причому він говорив надто серйозно як для людини його зросту. Але бажання грубити в юнака різко пропало, особливо після демонстрації сили.

— Вибачайте, але я шукаю подругу. Чув як вона мене кликала…

— Замовкни. Більше. Ні слова.— гном здавався дуже розлюченим і хлопець мовчав.

Гном почав ходити уперед та назад, роздумуючи над тим, що робити. А Петру залишалося лише дивитися на це та молитися. Хоча вони і малі на зріст він пам'ятав з казок, що характер в них сварливий. А гнівити гнома — останнє діло. Разом вони здатні багато на що. А цей, судячи за все, був головним.

Нарешті, гном почухав макітру з густим волоссям кольору попелу та повернувся до хлопця. Його густі насуплені брови нічого доброго не віщували, але той просто сказав:

— Бажаєш знайти подругу — я допоможу. Але уважай, що то дуже небезпечно. Бо йдемо у гості до дракона — володаря колодязя.

— Я готовий. Якщо помер, то ніякий дракон не зможе нашкодити.

Гном подивився на хлопця з-під лоба, що через малий зріст виглядало навіть кумедно. Але Петро не проронив жодної усмішки, пам'ятаючи про злопам'ятність.

Шлях до дракона був не з простих: більшість часу вони пробиралися скрізь печери, котрі деколи були вкриті густим павутинням, а один раз прийшлося стрибати по каменям, бо унизу вирувала гаряча лава. І це було першим сигналом того, що вони близькі до дракона. Минувши небезпечну зону відразу опинились на доріжці, вкритій золотими монетами.

— Ми вже близько? — Петро, мабуть, вже всоте ставив це питання, але гном мовчав, наче партизан.

— Тепер вже близько. Стій.— гном зупинився біля входу до скелі. — Ось тут наші шляхи мають розійтися. Не буду бажати удачі, бо ти вже й так мрець.

І гном пішов. А Петро почав нервувати, бо щось у цьому було не так. Він мав померти ще декілька хвилин чи годин тому. І навіщо йому той дракон? Поки розмірковував, очі наштовхнулись на знайомий силует, що стояв біля входу. Аліса? Чи то вже мариться?

Хлопець увійшов усередину та скеля позаду закрилася, наче то двері будинку. І слідом Петро почув гучний, наче грім, голос:

— Хто посмів мене тривожити?

Голос рознісся печерою та викликав мурахи по всьому тілу. Між тим, Аліса навіть не здригнулася, просто продовжувала стояти, наче її нічого не цікавило. Біла сукня одразу впала хлопцю в око. Саме в ній бачив її в останній раз на Івана Купала. Навіть квітка ромашки, котру він подарував ще досі стирчала у волоссі. Різко стало погано, серце вибивало шалений ритм у передчутті біди. Хотілося бігти , але виходу немає. А коли з'явився той самий дракон, Петро ледве не лишився почуттів від переляку.

Спочатку побачив два червоних вогника, котрі усе збільшувалися. Слідом з тіні з'явилося й інші частини тіла дракона: морда, схожа чимось на крокодила, мацне тіло метра три висотою та крила… Ледве хлопець встиг подумати, що буде, якщо той розкриє їх, як дракон зробив це, піднявши стовп пилу доки всівся на величезному троні. По обидва боки від якого горіло полум'я.

Тут було темно як на людське око, а з джерел світла лиш вогні та відблиск золота, котре займало більшу частину печери. Петро втратив дар мови, але замість нього мовив дракон.

— Ти що прокусив язика, людино? — негодував дракон, випускаючи жовтогарячі потоки полум'я через ніздрі.

До цього монстра підійшла Аліса, котра почала швидко щось шепотіти. Після чого вираз на драконячій морді змінився на дуже задоволений. Він подав дівчині знак й перед Петром з'явилися перо з чорнилами та полотно жовтуватого паперу, кінець якого досягав підлоги.

На його очах дівчина почала змінювати форму. Тепер перед ним стояло створіння, що мало нагадувало людину: шкіра почервоніла, а на голові виросли двійко кривих ріжок. Дівчина вклала Петру у руку перо та сказала, щоб підписав.

— Нащо це мені? — хлопець себе не впізнавав, бо голос тремтів, як і усе тіло.

— Тобі — щоб врятувати мене від жахливої долі. Мені — щоб врятуватися. Усе просто.

— Але Що я повинен віддати за цю можливість? — він знав відповідь, але до останнього мав надію, що помиляється.

— Свою душу. Усе класично — душа за свободу. І вибору, мій дорогий друже, в тебе немає.

Слова дівчини розбивали серце хлопця. Тільки зараз він зрозумів, що то не сон та навіть не Пекло. Страшна, надто казкова, але без перебільшення, реальність. І йому треба зробити вибір. Життя подруги чи власне життя? Хоча, кого він дурить, вибору в нього і справді немає.

Поставивши підпис на папері, Петро видихнув та відчув як усередині болить. Це його душа переходить до дракона. Біль нагадував те, як він об'ївся груш та шлунок бастував. Через деякий час ноги вже не мали змоги тримати слабке тіло. Аліса впіймала його та обережно поклала на підлогу.

— Ти ніколи не потрапиш до Раю, мій хлопчику. Але совість більше не буде тебе мучити. Дякую за це.

З цими словами дівчина почала світитися, а за спиною з'явилися крила. Вона махнула ними та злетіла наверх. Вона зробила свою справу та заслужила свободу.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Лін Мелорі
27.11.2023 19:30
До частини "Колодязь бажань"
Дійшла з взаємного читання) Ох і кінцівка, автор, вам вдалося мене здивувати і навіть трохи на сльозу пробило, хлопця так шкода стало. Розповідь коротка, як і належить оповіданню, та сподобалась атмосфера підземелля, гноми - про них хотілося б навіть дізнатися більше. Також цікаво, чи існують ще подібні колодязі) Мені залишилось неясним, як саме пропала Аліса у купальську ніч, хотілося б дізнатися. Мова легка, динамічна, придумка з пивом - то просто клас) Можу зауважити лише деяку невичитаність: все грамотно, але можна попрацювати над розділовими знаками. Натхнення!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше