Таємниця Пряничного Будиночку

Колись дуже, дуже давно в одному чудовому місті жили добрий пекар Міхаель і його маленька донечка Ельза. Доброго пекаря знало все місто. Такі ароматні та смачнющі кренделі, печиво, хліб та кекси він випікав! А веселий голосок Ельзи вмить розвіював усі печалі.

Та одного разу, напередодні Різдва, Ельза захворіла. Її голос втратив дзвінкість і глибину. Що тільки не робили лікарі, та нічого не допомагало. Ельзі ставало все гірше та гірше.

Цілий день напередодні Різдва пекар, як і в минулі роки, випікав солодощі та роздавав їх дітям. А його маленька дочка замість того, щоб допомагати батькові та співати різдвяних пісень своїм пречудовим голосом, тихесенько лежала в ліжечку. І нічого її не радувало.

Надвечір сумний Міхаель сів вечеряти. Як раптом почув стукіт у двері. У його будинок постукала Стара Жінка. Вона прийшла здалеку, замерзла, втомилася та була дуже голодна. Жіночка попросила хоча б коринку сухого хліба зі столу.

Пекар запросив Стару Жінку до будинку, зігрів її теплим пледом і запропонував розділити з ним скромну вечерю. Жінка з радістю прийняла запрошення.

- Дякую тобі, щедрий чоловіче, - сказала Стара Жінка, повечерявши. - Я бачила, як багато солодощів ти сьогодні роздав дітям, і як щиро дякували вони тобі за доброту та щедрість. Але я також бачу й те, що тебе гложе смуток. Що ж могло засмутити таку добру людину?

Пекар гірко зітхнув і розповів Старій Жінці про свою улюблену доньку, про її раптову хворобу, перед якою безсилі всі лікарі міста.

- Я давно живу на світі, багато бачила та чула, - помовчавши, сказала Стара Жінка. - Моя прапрабабця розкрила мені старовинну таємницю пряничного будиночку. Цей секрет довго зберігається в моїй родині, передається з покоління в покоління та всіляко оберігається. Але я бачу твою доброту та щедрість і хочу віддячити тобі. Слухай же уважно. Увечері перед Різдвом, потрібно замісити найсмачніше тісто, випекти з нього пряники, зібрати пряничний будиночок і прикрасити його якнайліпше. Головне - будиночок має з'явитися на підвіконні в кімнаті хворої в Різдвяну ніч до того, як засяє перша зірка. Коли світло першої зірки торкнеться дверцят пряничного будиночку, розпочнеться диво. Але це ще не все! Заповітне бажання здійсниться тільки в того, хто добрий і щедрий. Тому вранці потрібно розділити пряничний будиночок з тими, кого любиш і кому бажаєш добра. І разом з'їсти його, до останньої крихти.

Міхаель дуже зрадів почутому і відразу підскочив місити тісто. Та виявилось, що все борошно, і мигдаль, і мед, і корицю, і імбир, й всі інші продукти вже витратив - на солодощі для дітей міста. Ще більший смуток охопив Міхаеля.

- Бідолашна моя Ельза, - прошепотів він. - У ніч перед Різдвом продукти ніде взяти. Всі постачальники вже вдома, з родинами, готуються до свята. Бідолашна моя Ельза.

- Не сумуй, - сказала Стара Жінка. - Добрій людині завжди допоможуть. Розігрівай піч та чекай мене. Я швидко повернуся.

Вона вийшла з будинка Міхаеля та постукала в сусідній. У відчинені двері розповіла все про біду дочки Міхаеля Ельзи та про таємницю пряничного будиночка. А потім в наступний і наступний будинок. І ось вже всі мешканці міста несуть Міхаелю кращі продукти. Вони разом замісили тісто та встигли випекти будиночок до того, як зійшла Різдвяна зірка.

Пряничний будиночок вийшов диво який гарний. Його прикрасили різнокольоровими цукатами, припорошили смачнющим снігом, а віконця завісили тоненьким смачненьким мереживом. Міхаель приніс це пряничне диво в кімнату хворої Ельзи до того як зійшла зірка. Та Ельзі було так погано, що вона навіть не помітила улюбленого батька.

Міхаель акуратно поставив будиночок на підвіконня, та що є сили загадав своє найзаповітніше бажання - щоб його донечка видужала! Втомлений та сповнений надії, він присів біля її ліжечка та й заснув.

Прокинувся Міхаель від дзвінкого, немов срібні дзвіночки, сміху. На ліжечку сиділа Ельза, щічки в неї були рожеві-рожеві, і сміялась. А по даху пряничного будиночка скакали сонячні зайчики. Міхаель підхопив донечку та закружив в обіймах, але вона була ще занадто слабка - диво не вступило в повну силу.

- Вранці обов'язково потрібно розділити пряничний будиночок з тими, кого любиш і кому бажаєш добра. І разом з'їсти його, до останньої крихти, - пригадав він слова Старої Жінки.

Міхаель швидко відламав шматочок будиночка та простягнув Ельзі. Та спочатку відмовлялася:

- Таточку, нащо їсти таку красу?

Але потім відкусила шматочок. І у неї з'явилися сили одягнутися та вийти з дому. Там, за порогом, їх вже чекав все місто. Кожному кортіло дізнатися: чи вдалося диво, чи одужала дочка Міхаеля?

Міхаель щедрою рукою відламував шматочки пряничного будиночку і роздавав: діточкам, тіточкам і дядечкам, дідусям і бабусям. І навіть рудому коту дісталося! А коли остання солодка крихта зникла, Ельза раптом закрутилася в танці з іншими дітьми. І зазвучала чарівна різдвяна пісня - чистим Ельзиними голосом.

З тих пір в цьому місті жодна дитина не хворіла. Адже всі знали таємницю пряничного будиночку. Тепер і ви знаєте!

З Новим Роком та Різдвом!