На тій стороні

Василина прокинулася рано в ранці від звуків на кухні. Це була її мати Вікторія.

- Мамо, що сталося?.- запитала Василина в мами.

- Та горе у нас..Бабуся твоя на той світ пішла!..- сказала її мати сідаючи на стілець та гірко плачучи.

У Василини був шок. Паніка та сум одразу накрили її душу. Ні.. тільки не це. Вона була готова почути всі найсумніші новини в її житті, але тільки не цю.

 - Галина?..- перепитала Василина

- Так!.- сказала Вікторія.

- Але чому?.

- Інфаркт..

Галина була прекрасною бабусею для неї. Вона завжди підтримувала Василину і тому вона часто приїжджала до неї на літо в село. Там вони разом шукали трави в великому та зеленому лісі, пили чай разом і розмовляли на різні теми. Галина завжди розповідала цікаві історії тож Василина завжди уважно її слухала коли та щось розповідала. Але тепер її нема і вона більше не поїде до неї в село і більше не почує її цікавих історій…

Василина пішла у свою кімнату. Вона довго плакала та ні навіть ридала після цього. Дівчинка довго не могла повірити, що її улюбленої бабусі більше немає в живих, але все ж коли пройшло декілька днів вона змогла трохи відійти від цієї ситуації.

Відтоді пройшло пʼять днів. Мама збиралася виходити.

- Мамо, а куди ти?

- Я з батьком їду купити деякі речі для того, щоб провести нашій бабусі…останній день. Царство їй небесне… Але ти не переживай. До тебе приїде твоя тітка і вона нагляне за тобою. До речі ти з нею довго не бачилася і вона скоро вже прибуде.- відповіла мати.

- Мамо, мені дванадцять, скоро тринадцять! Я думаю я можу сама про себе подбати.

- Так, але нас не буде довго та й, що ти сама будеш тут робити? Причому, що тітка твоя хороша та весела людина і вона сказала мені, що давно хотіла з тобою побачитися. Ви ж не бачилися цілих вісім років.

- Ну.. якщо так,то добре.

- Добре тоді бувай.- сказала мати й пішла до виходу.

- Бувай.

Мама Василини вийшла за двері й пішла. Василина залишилася одна вдома, але це ненадовго, бо скоро мала прийти її тітка. 

І справді через деякий час постукали у двері. Дівчинка подивилася хто там і відчинила.

- О ну привіт! Це ти Василино? Ти так виросла з останньої зустрічі! А ти напевне мене не памʼятаєш. Я Маришка - твоя тітка.

 Василина подивилася на Маришку. Тітка з нею була чимось схожа: Таке

ж саме хвилясте, русе волосся яке було заплетене в не акуратну дулю, а поверх зачіски вона мала червону повʼязку і такі ж самі зелено-сірі великі, повні доброти очі. Але дещо було в ній незвичайне: Вона мала червоне , велике намисто мов з тих старих картин де були зображені українки та вишиванку, що доволі цікаво та гарно поєднувалася зі звичайною чорною спідницею та туфлями. 

Дівчинка привіталася.

- О ну.. Доброго дня!

- Ой дівчинко моя, не треба так офіційно вважай, що я для тебе як подруга.- сказала Маришка, зняла взуття та пройшла далі по коридору будинку.- Ну, що як ти тут? Розповідай,як життя?

- Та все більше менш добре. От тільки бабуся…

Обличчя Маришки в раз змінилося з веселого та доброго на сумне. Вона повернулася до Василини й сказала:

- От ти про Галину.. так хороша була бабуся..До речі про неї, вона тобі дещо передала.

Вона дістала зі своєї сумки дзеркало. Воно було овальне, не велике і було в срібній рамі. На рамі були різні візерунки квітів, ліній, а зверху було намальовано годинник і силует людини з одного боку годинника менша людина, а з іншого - більша.

- Це дзеркало передавалося покоління в покоління тож будь обережна з ним. Ти потім зрозумієш, що з ним робити.- сказала спокійним голосом її тітка та подала дзеркало.

Василина взяла його в руки. Видно було, що дзеркало старе і зроблене хорошими майстрами. От тільки для чого воно їй і коли вона мала зрозуміти, що саме з ним робити було не відомо.

Та в один момент сталося щось незрозуміле. Вона побачила перед її очима ведіння.

Там стояла Маришка та якась невідома жінка років сорока. У тої жінки було теж русе, але вже темне навіть чорне волосся, і блакитні очі які ніби дивилися в саму душу. Її погляд був серйозний. На ній теж була вишиванка-плаття, намисто та на її волоссі була хустина з візерунками квітів.

Вони були десь далеко в селі в кімнаті. Там стояв стіл на якому була розстелена скатертина, на стінах були повішені різні трави, кулони , фотографії, картини, а самі стіни були білими. 

Там стояло два стільці на одному з них сиділа та жінка, а Маришка стояла біля входу в кімнату і ходила з одного боку на інший ніби щось розмірковувала.З вікна світило сонце тому все було освітлено добре. В один момент жінка заговорила:

- То ти кажеш, що Галина передала Василині дзеркало яке показує майбутнє його власника?- сказала жінка трохи різким, але більш спокійним голосом.

- Так! Передавати магічний предмет дівчинці яка зовсім нічого не знає про магію і може про це всім розповісти й плюс до того не відомо чи вона буде відьмою, чи ні це дуже ризиковано. Я звичайно знаю, що Галина ніколи не помилялася в виборі іншої майбутньої відьми чи чарівниці.. це вже Василина якщо, що сама обере, але справа не в тому! Василина це всього третє покоління від Галини, а чарівниці та відьми зʼявляються кожного пʼятого покоління та й сама Василина не показувала жодних здібностей чи дару. Я не знаю. Невже вона зробила помилку? 

- Не думаю...- задумливо сказала жінка.

- Що тоді робити? Передавати дзеркало чи ні?

- Ми могли б не передавати, але вона сказала одразу коли буде нагода передати одразу ж віддати його Василині, а бажання померлої закон ти ж сама знаєш.- відповіла жінка.- Та й взагалі як вона знала про її смерть їй же всього пʼятдесят було..

- Та й у всіх відьом та чарівниць нашого роду є ж довголіття.- сказала в відповідь Маришка.

- .. Нам треба розібратися цьому. Що ж, я думаю якщо Галина відала дзеркало саме Василині , то значить так і треба зробити все ж вона мудра була і напевно знала, що робить. Якраз Вікторія готується до її похорону тож поїдеш і розвідаєш все ну і привезеш Василину сюди. Якраз подивимося нема в неї дару чи може якраз зʼявився.- сказала рішучим тоном жінка.

- Ну. Я думаю ти права. Тоді чекай звістки.

- До зустрічі.

- Бувай.

Маришка клацнула пальцями й в один момент навколо неї закрутився вітер і вона зникла в повітрі…

- Василино?- почула вона розмитий голос.

Василина струснула головою і побачила перед собою Маришку.

- Все добре? Ти щось зависла на декілька секунд.

- А та так все нормально. Просто задумалась..- сказала спокійним голосом Василина все ще оговтуючись після побаченого.

- А ну тоді добре. Я до речі хотіла тебе декуди запросити. До своєї знайомої. Вона хороша жінка, поїдемо разом до неї в село якраз погода тепла і посидимо з нею чаю попʼємо. Я чула, що ти любиш збирати також трави, еге ж?

Василина трохи задумалася коли почула про село та чай, бо це їй нагадало бабусю, та й, що це за ведіння? До якої знайомої вони їдуть і чому там говорилося про неї? Вона вирішила поїхати, щоб у всьому цьому розібратися.

- Так, я думаю це була б хороша ідея.- сказала Василина задумливим тоном.

- От і прекрасно. Ми якраз встигаємо на автобус.. тут не далеко ну ти ж знаєш. Поїхали. 

- Добре.

Василина переодяглася, взяла з собою сумку та пішла за Маришкою.