Прокляття Семи Морів

Алла Миколаївна на ім’я Аліка.

- Алло Миколаївно, ви фея HR і найкраща мисливиця за головами, - ніяково пожартував Петрович, намагаючись поцілувати мені руку.

- Я просто виконую свою роботу, - ніби ненавмисне висмикую пальці. Губи як два хробаки мецо в період спарювання, бридота, так і до зриву недалеко.

Вже у фойє я помітила, що пальці лівої руки без мого відома сплелися в пас конфігурації матерії. Рефлекси, Безодня їх роздери, ніби я можу тут чаклувати. Тільки легке навіювання, посилення природної чарівності, ігри з пам'яттю, та й то лише з пилком морських троянд під нігтями. Навіть думати не хочеться, що буде, коли він закінчиться.

- Додому, - скомандувала я шоферові, утомлено відкинувшись на сидіння. Деньок ще той. От не зрозуміти мені цих гомо… хомо… тьху ти! латинь не прижилася, а шкода, гарна мова. Але кристала вистачає тільки на сім варварських діалектів, тому довелося вибрати щось практичніше.

За вікном майнула моторошна громада Батьківщини-матері, і машина виїхала на міст Патона. Сонячні відблиски грали на широкій стрічці Дніпра, так і хотілося до них приєднатися, але прісна вода огидна. Солона, до речі, ще гірше. Усе тут безглузде, нібито боги створювали цей світ у стані жорсткого похмілля.

Цікаво, а чому саме Київ? Уже десять років не можу розгадати цей ребус. Наче й не найгірше місто, але зовсім не головне в місцевій ієрархії. Наставниці не відмовиш у почутті гумору: «Ти перейшла межу, доведеться вивчити урок», - сумно сказала вона.

І ось я уже не в Семи Морях, а в покинутому будинку на задвірках незнайомого світу. Дивна зовнішність, пакет не менш дивних грошей і документів. Прощай, Маестра третього кола Аліка, здрастуй, Алла Миколаївна. Двадцять п'ять років тому народилася у Львові, за освітою психолог і маркетолог, працювала в школі, сирота, незаміжня, дітей немає. Цікаво, скільки законів ймовірностей довелося порушити, щоб вписати мене в інший світ? Чи я просто зайняла чуже тіло, і справжня Аллочка почила в Безодні?

Я цілодобово проклинала чуже синє небо, грубе земне тяжіння й повну неможливість чаклувати. Чи можна уявити місце більш мерзенне? Я би не змогла. Та й що я такого зробила? Подумаєш, побешкетувала трохи, ніхто ж не помер, хоча... Але що вже тепер гадати.

Перший рік видався важким, поки розібралася що до чого, витратила половину мішечка чарівного пилку. Спасибі Безодні за мою запасливість, якби не було в чоботі резерву, то невідомо, куди б мене зараз занесло. Швидше за все удобрювала б і без того родючу українську землю. Але я викрутилася, опанувала мистецтво мови, розібралася в історії, побудувала кар'єру. Асимілювалася на славу, від місцевих і не відрізнити, таке ж дрібне й пусте життя. Як у всіх.

- Алло Миколаївно, ми на місці, - делікатно кашлянув шофер, - я вам сьогодні потрібен?

Як виявилося, ми вже двадцять хвилин стоїмо під помаранчевим парканом мого дома.

- Ні, Володимир, відпочивайте, завтра тут у звичайний час.

Будиночок на Осокорках я купила нещодавно. Що ще треба самотньому фрілансеру? Сферу професійної діяльності я вибирала довго. І тепер я HH - Head Hunter англійською або мисливиця за головами на місцевій мові.

До речі, тут присутня рідкісна двомовність, от здавалося б, ви ж Україна, так і говоріть вже українською. Але більшість не може забути своє колоніальне минуле, хоча в останні роки ситуація поліпшується. Повільно, але впевнено країна йде до самоідентичності. Хай їм щастить.

Я налила велику чашку сидру й вийшла на терасу. Крики птахів і плескіт річкових хвиль так гостро нагадували мій дім. Я закрила очі, свідомість затопили помаранчеві хвилі рідних морів. Коли ж я знову вас побачу?

Прокинулася я рано. Знову. І почала серйозно подумувати про приманки з отрутою або хоча б гвинтівку з оптичним прицілом. Самостріли з соляного дерева тут не водяться, а з рушниці я не влучу в кляту пташку, що будить мене вже тиждень поспіль о п'ятій ранку. І цей огидний голос просочується крізь подвійні склопакети, як сусідські таргани крізь стіни.

Вдома я б подумала, що це самець зойс тужить за подругою. Але тут райдужним птахам мого світу, талісманам і супутникам Наймудріших, вірних служителів Пресвітлої Віліан, взятися нізвідки. А як гарно все могло вийти - великий різнобарвний птах розсікає повітря над прозорими річковими водами. Усе тут безбарвне, сіре, сумне! Набридло! Без спеціального обладнання й не зрозуміти, як синхронізується час наших світів. Але якщо на батьківщині пройшло стільки ж фаз циклу, то наставниця охолола і скоро покличе мене назад. Все-таки маестрами мого рівня розкидатися не прийнято.

Із дзеркала на мене вкотре подивилася темноволоса незнайомка. Я б усе віддала за примарний шанс повернутися у своє тіло. Труснути сріблястими кучериками, підфарбувати очі кольору моря, візуалізувати крила й політати над рідними хвилями.

Якщо я і буду за чимось нудьгувати після заслання, то це за їжею. Українська кухня цікава сама по собі, плюс закинули мене нехай і в занепалу, але столицю (величезне дякую, у провінції я б уже звихнулася або спилася). Усі гастрономічні витребеньки планети до моїх послуг. Мигдальні круасани з французької пекарні «Волконський» здатні примирити мене з підйомом на світанку.

Снідаю я зазвичай на терасі. Медитативний краєвид, персональний спуск до річки, яким я ні разу не скористалася, шелест очеретів.

Дивно, але триклята живність затикається, варто мені вийти на свіже повітря. Розумна, зараза, я і чашкою кинути можу. Бадьорий вітерець розігнав залишки роздратування, поселивши безпричинну посмішку на моєму обличчі. Я потягнулася за кавником, краєм ока помітивши яскравий спалах біля кромки води.

«Здалося, мабуть», - подумала я, роздивляючись невідомого сірого птаха, завеликого для тутешніх широт. Журавель, лелека, чапля? Біологія - не моє сильне місце. Птах безцеремонно дивився у відповідь, схиливши увінчану чубчиком голову. Пролунав тихий свист, птах здригнувся й гулькнув у очерети. Свист повторився голосніше й так пронизливо знайомо. Безодня! Я відкинула ковдру, стрибнула на землю і причаїлася за рогом будинку. Зелені стебла зашелестіли, майнув темний силует, і у містків з’явився чоловік. Моїх містків, до речі. Якщо це не вторгнення в приватну власність, то що?

Він подивився в бік будинку, пригнувся й ще раз свиснув. Сіра бестія слухняно вийшла до нього, розгорнула крила й заклекотіла. Я так сильно влипла в стіну, ніби хотіла від неї дітей. Чи я сплю? Чи я марю? Чи мій водій Володимир зараз говорить з птахом зойс магічною мовою?

Розмова була короткою, відлуння голосів лунало над водою й, напевно, здалося сусідам добіркою безглуздих звуків.

Володимир: Ти що тут надумав? А якщо вона тебе побачить?

Зойс: Я замаскувався.

Володимир: Ага, ти б ще страусом прикинувся, немає на річці такої фауни.

Зойс: Скільки ще будемо тягнути? Якщо ти не можеш зважитися, це зроблю я.

Володимир: Не дратуй мене, Пітерусе, я тут головний, та й ще не час.

Зойс на ім’я Пітерус: На мене сім'я вдома чекає, пора закінчувати, Грімусе.

Володимир на ім'я Грімус: Гаразд, умовив, максимум дві третини циклу. Тільки пішли вже, поки Аліка нас не помітила. Знаєш же, паршивець, що я не можу застосувати магічну пастку.

Зойс: А давай, розім'ялися б. Гаразд, але у тебе місяць, тридцять діб, як тут прийнято вважати, нічого мені циклом пір'я пудрити. Заціни каламбурчик, до речі. Відлік пішов.

Зойс розгорнув крила, ступив до Володимира й розчинився в його тілі. Мій лагідний і незамінний водій зачерпнув пригорщу річкової води, умився і зник. Ніби нічого й не було, спиш ти, Аліка, мариш. Ага, не дочекаєтесь! Галюцинаціями зроду не страждала.

Я повернулася до будинку й заварила подвійний еспресо. Так, фактично четверта чашка кави за годину, але, схоже, необхідність берегти це тіло відпала. Незабаром мене його позбавлять. Я штовхнула ногою підлогову вазу, фарфоровий монстр врізався в кут і розпався на шматки. Надто мало, надто тихо. Схопила чашу з фруктами і метнула в стіну. Десятка! Дзвін, бризки уламків у всі боки, одним дзеркалом в світі стало менше. Вдих-видих, хвилина слабкості закінчена.

Отже, по-перше, по мою голову прислали квестора Наймудріших і його пернату тварюку. По-друге, він може користуватися магією, хоча теж замкнений в людському тілі. По-третє, зойси зовсім не помічники, а повноправні партнери зі своєю власною думкою, і в них збочені чудернацькі взаємини. По-четверте, він тягне й на щось чекає, міг би скрутити мені шию в перший же день. Чому? Треба терміново розібратися, це мій єдиний шанс. По-п'яте, Наймудріший Грімус дзвонить зараз у двері, даючи зрозуміти, що машина подана і чекає біля воріт.

- Доброго ранку, Алла Миколаївна, на Печерськ?

Машина сяє, сорочка відпрасована, прибила б цього лицемірного поганця, але не можу, на жаль. І зовсім не завдяки доброті душевній. Хвала трендам за чорні окуляри на пів-обличчя, не впевнена, що зможу контролювати погляд, а думки він не читає. Наймудріші вище ментального контролю і свято шанують чужі особисті кордони.

- Так, Володимиру, і прокладіть найкоротший маршрут, хочу приїхати на конференцію раніше, - демонстративно занурююся у планшет, хоча мої думки далекі від HR-форуму, де мені ще сьогодні виступати.

Що я знаю? Два місяці тому Паша зламав ногу й агентство прислало йому заміну. Володимир виявився дисциплінованим, охайним і мовчазним. Тістечко з кремом, а не водій, завжди готовий до надурочних і будь-яким змінам у планах. Ще б пак, єдине, для кого йому є справа - це я.

Чому не напав відразу? Хотів переконатися, що в цьому безглуздому тілі саме я? Чи хоче щось спочатку від мене отримати? Ось воно. Йому потрібна інформація про мої розробки. Я не вела ніяких записів, ніхто не знає формули до заклинань, навіть наставниця. Як втекти? Раніше це просто - з'єднуєш великий палець з мізинцем і різко розводиш у сторони, відкриваючи тунель у просторі. Ось так.

Не може бути! Повітря спалахнуло помаранчевим, запахло морськими трояндами, всесвіт звузився до кулі, що світиться на долоні. Вибирай напрямки, Аліка, не зволікай, і я зробила крок.

Володимир на ім'я Грімус.

Я дисципліновано подзвонив у двері й повернувся до машини. Просто дивовижно, як навіжена маестра Аліка, яка зі скандалом зникла з нашого світу, відмінно прикидається педантичною Аллою Миколаївною. Чи я помилився в розрахунках? Пітерус мене заклює й буде правий.

Колись давно Сім Морів штормило від чвар. Помаранчеве й фіолетове, феї й маги, нескінченне протистояння чоловічого й жіночого. Пощастило, що обдарованих не так уже й багато, а то в космосі ймовірностей з'явилася б ще одна мертва зірка. Пресвітла Віліан першою з володарів світу зрозуміла абсурдність наших чвар і розпочала об'єднання практик. І хоча минуло вже більше тисячі років (тьху ти, засиділися ми тут, заговорюватися починаю), тобто тридцять три нескінченних цикли, між маестрами й наймудрішими досі відчувається недовіра. Але здорова конкуренція краща від війни.

Цікаво, наш ранковий спектакль знайшов свого глядача? Якщо так, то чому вона не нападає, на що чекає? Безодня її роздери!

Примітивний засіб пересування здригнувся й зупинився. Дивно, що не розлетівся на друзки. Хто ж відкриває просторовий тунель у машині? Теж мені, маестра третього кола. Це місто насичене магією, як Пітерус водою після морського купання. Тут так легко чаклувати, досить опустити руку в Дніпро, а зараз ми саме посеред річки.

- І всі твої думки тільки про мене, - пробурчав мій найкращий друг, - приємно, звичайно, але може не будемо гальмувати і підемо за нею?

- Як кинути машину на мосту, ще вріжеться хто, навіщо зайві жертви? Допоможеш завести?

- Ледащо, - пробурчав Пітерус і видима лише мені веселка огорнула синій мерседес.

Мотор слухняно загурчав. Все-таки магія зойсів дивовижна й не залежить від водних просторів, нам з цими птахами пощастило.

- Нам з вами теж, - задоволено хмикнув Пітерус, звично розчиняючись в моєму тілі.

Цей симбіоз робить його безсмертним, а мене невразливим. Звичайно, ми не завжди одне ціле й можемо функціонувати окремо. Але робимо це лише в разі потреби, для спарювання, наприклад.

- Кладки яєць, збоченець, - прошипів зойс, спритно цапнувши мене за вухо. Я ляснув по нахабній голові, але та зникла на мить раніше.

Я припаркував залізяку біля торгового центру і підчепив помаранчевий зліпок тунелю. Отже, маестра Аліка, гра почалася.

Алла Миколаївна на ім'я Аліка.

«Але ж це неможливо», - крутилася в голові одна єдина фраза. Переміщення було жорстким, кожна клітинка непристосованого для таких стрибків тіла боліла. На тремтячих ногах я піднялася з трави й озирнулася. Оттакої, недалеко втекла. Парк, пам'ятник, крута доріжка вниз. Володимирська гірка, місце сили відьом, якщо вірити наївним легендам. Але ж тут не можна чаклувати, я стільки разів намагалася. Що сталося? Невже я несвідомо підживилась енергією Володимира, тобто Пітеруса? Чи це пастка?

Відповідь не змусила довго чекати. В повітрі згустилося фіолетове марево, окреслюючи широкоплечу фігуру. Мої руки самі собою спалахнули помаранчевим полум'ям. Пізніше розберуся, звідки з'явився доступ до магії, спочатку треба організувати гідну зустріч.

Немає нічого дурнішого, ніж чесний магічний бій один на один. По-перше, це довго, бо якщо супротивники приблизно однакового рівня дару (а зазвичай так і буває), то протистояння може тривати вічно, По-друге, небезпечно для навколишнього середовища: битися та одночасно підтримувати захисний купол - такі дурні довго не живуть, По-третє, мені нудно. Я ухилялася від навчальних дуелей усіма можливими способами, і як результат, не дуже сильна в бойовій магії. Набагато цікавіше працювати в лабораторії над чимось дійсно вагомим.

Наприклад, “Алікєусом”. Дітей з даром народжувалося все менше: чи то у світі змінився баланс сил, чи то духи моря втратили інтерес до своїх створінь, чи то ми щось зробили не так. Ніхто не знав. Але статистика виглядала сумно. “А якщо здатність чарувати можна отримати не тільки через спадковість?” - з такими думками я розпочала роботу, яка поглинула мене цілком, з руками, ногами та крилами.

Після низки невдач довжиною з Дніпро (а це, на хвилиночку, 2200 км, так, довелося вивчити новий світ), я нарешті отримала довгоочікувану формулу. Дівчат для тестування знайшла без проблем. Хто ж відмовиться від шансу стати феєю? Я досі не розумію, що пішло не так. Наставниця висмикнула мене з лабораторії практично за вухо, останнє, що я побачила - зелені балахони цілителів навколо моїх підопічних. Врятували кого чи ні, я не знаю. І не впевнена, що хочу знати.

Грімус матеріалізувався в повній бойовій готовності. Уже ніщо в ньому не нагадувало ввічливого й тактовного Володимира. Захисне вбрання здавалося витканим з мороку фіолетового туману, загрозливо пульсував посох. Не вистачає тільки палаючого зойса, хоча мені і колишнього водія цілком достатньо. Не встиг просторовий тунель зачинитися, як проклятий маг відскочив убік, ухиляючись з лінії удару. Перший залп пройшов повз. Змахую руками, енергія відновлюється нереально швидко, ніби моє тіло, точніше сутність, зголодніла за магією і черпає силу звідусіль. Давно б так.

Поворот, захисний блок, удар. Сильний, засрнець, ось ця блискавка майже мене дістала. Безодня! Досконала машина для вбивства беззахисних фей! А ось і проклятий зойс, з'явився з повітря, відбиваючи удар. Проти двох мені не вистояти, бігти нікуди, добре, "тріпочемо крильцями" до останнього. Залп, упс, вибач, дерево, пригнутися, захист, обманний рух, залп. А це що за маячня?

Навколо різко потемніло, ніби ніч вирішила відвідати день. Коли імла розсіялася, над нами золотом київських соборів мерехтів захисний купол.

- Похвальна турбота про чужий світ, - уїдливо крикнула я, прицілюючись.

- Це не я, - відповів Грімус, блокуючи мій удар. Занадто легко для того, хто тримає купол.

Ми різко зупинилися, не відводячи очей один від одного, але водночас скануючи місцевість. Навколо нікого не було.

- Пауза? - запитав мій супротивник і зробив кілька витончених рухів, потім ще, сильніше. Золотисті стінки не здригнулися.

- Чого завмерла, феечка? Допомагай! - різкий голос зойса відбився від купола і хльоснув по вухах.

- Характерний чоловічий підхід - все розгромити. Думати не пробували? За нами хтось спостерігає, навіть якщо ми їх не відчуваємо. Вгамуйтеся вже, пропоную об'єднати сили для пошукового закляття.

- Згоден, - кивнув Грімус, підходячи ближче.

Я скривилася й простягнула йому руки, але ми не встигли навіть почати плетіння.

- Та що ж ви робите? М'ясоїдні слимаки в таці, інакше не скажеш, Безодня вас поглинь, - пролунав знайомий голос, а слідом вималювався примарний контур його власниці - маестри першого кола, моєї наставниці Маріелли.

- Вона перша почала, я і сказати нічого не встиг, - пожалівся Грімус, ще й пальцем тицьнув. Блискучі манери! Тримайся, наймудріший, удвох ми тебе розітремо, і пташка не допоможе.

- Елла, подвоєний удар, швидше, - послала я ментальний сигнал і засичала від болю. Руки ніби облили окропом, наставниця не зраджує своїм методам.

- Аліко, дівчинко моя, розкажеш, що тут відбувається? Ти навіщо на рятівника накинулася?

Я оніміла від обурення, лише невиразне булькання, схоже на ранкові трелі зойса під моїми вікнами, прорвалося назовні.

- Пітерус, а ти куди дивився? Дорослий же зойс, не те що ця дрібнота недоучена! - накинулася Маріелла на похнюпленого птаха. Той змахнув крилами і розчинився в тілі Грімуса.

Наставниця похитала головою, і земля зникла у нас з-під ніг, у самому прямому сенсі. Падіння було недовгим, але стрімким. Від приземлення на кам'яну підлогу рідної лабораторії мене врятували… крила? Крила!!! М'яко спланувавши, я недовірливо провела руками по волоссю. Я, це нарешті знову я!

- Передай Пресвітлій Віліан мою любов, - легкий вітерець, і Грімус зник. - Як же ти мене налякала, Аліко! - зовсім не примарна Маріелла тепло посміхнулася, одночасно скануючи моє тіло. - Пошкоджень не відчуваю, але цілителі скоро з'являться. Я шукала тебе в усіх ймовірностях, і якби Пресвітла Віліан відмовилася позичити свого квестора…

- Що ти таке кажеш, - перебила я, - сама ж заслала мене в той нудний світ, покарала. Я мало не збожеволіла без магії.

- Поміркуй добре, я - і таке примітивне покарання? Мого досвіду вистачило б на щось цікавіше. Я збиралася насварити тебе за самодіяльність і запропонувати допомогу в розробці «Алікеуса».

- Але як же, адже я, адже вони, - мої губи затремтіли, а крила розтанули, і я перший раз сказала це вголос, страшну правду, яку заперечувала десять років, - адже я вбила їх, сімнадцять молодих дівчат довірилися мені, дали згоду на тестування еліксиру і…

- І вже вчаться основам магії разом з нашими малюками, - перебила мене наставниця, - у тебе все вийшло. Просто на закріплення результату пішло надто багато життєвих сил і непритомність здалася тобі чимось непоправним. Цю частину треба допрацювати. І відбір претенденток буде набагато ретельнішим. Усі ресурси Семи Морів до твоїх послуг, маестра другого кола Аліко.

- Другого? Дякую, але постривай. Алла Миколаївна, Київ, втрата здібностей. Якщо не ти це зробила, то хто?

- Ти сама, - сумно посміхнулася Маріелла, - немає нічого страшнішого для феї або мага, ніж почуття провини. Твоя підсвідомість заблокувала здатності й виявила таємний страх - стати пустушкою далеко від дому. Тому я не змогла відчути тебе. Хоча місто ти вибрала найкраще з усіх можливих, одного разу я з місцевими відьмами... хм ... повір мені, є що згадати.

- Відьмами? Так це не міські байки? - у мене вже не було сил дивуватися.

- Якось розповім, або навіть познайомлю. А ось і цілителі, йди на огляд і починай думати, як адаптувати формулу еліксиру для чоловіків. Наймудріші тепер з нас не злізуть, їм теж учнів бракує. І обережніше з Грімусом, йому наказали знайти тебе і повернути. А він затіяв свою гру по відновленню твоєї сили в чужому світі. Експериментатор, Безодня йому в дупу.

Схід третього Місяця я зустрічала на узбережжі. Помаранчеві хвилі грайливо пестили руки, даруючи радість і силу, легкий бриз гладив обличчя, залишаючи на губах солодкий смак моря. Я нарешті вдома.

Цікаво, як там Алла Миколаївна без мене справляється? Якось негарно вийшло, хоча залишила я її в багатстві і радості, так би мовити. Розберуся зі справами і злітаю до Києва на один день, провідаю Аллу, та й київським відьмам тепер від мене не сховатися.