8

Оце так розгон від поганця, до зайчика, каву мені приніс весь такий ідеальний: в блакитному светрі, під тон смарагдово-зелених очей, що тепер іскрились задоволенням та гарно зачесаним волоссям, наче зійшов з екрана. "Що ж гарний хід, та зі мною це не пройде дорогенький", - посміхалась я подумки. Та добре, що хлопець не вмів читати думок і тепер, як нівчому не бувало, протягував мені каву.- Нуу, Емі, що будеш- капучино чи еспрессо?- додав він.- Це хабар?- спитала я, змірюючи хлопця нищівним поглядом. Артем фиркнув- Кава примирення.В душі я сміялася з його винахідливості, хоч "Оскара" давай їй-бо, герой-романтик вищого розряду.- Сірим мишкам немає часу кавувати, треба на тренування йти,- випалила я. В очах Артема розливався сум, ніби він і справді шкодував про свої слова.- Вибач, я погарячкував.- промовив він, коли я знову поривалася втекти. - І взагалі, це ти винна, перша почала, а тепер дуєшся! Ці слова хлопця спустили його з і так слизького шляху примирення.- Щоо!- вибухнула я. Слова Артема подіяли, як холодний душ, що витверезив з мене наміри про примирення, які я виношувала всі ці дні, а замість цього з мого рота вилився водоспад слів.- Це я винувата!? А хто перший до мене поліз!?- зашипіла я.- Ха! - засміявся хлопець, підійшовши до мене ближче додав- Щось я не помітив, щоб ти сильно опиралась!- всміхнувся він.Мені так і кортіло вихопити в Артема каву і випрубувати його кофту на міцність, та задум в мене не вийшов, я почула дзвінкий голос липучки Вікторії, що захопила собою весь простір. - Привіт, котику,- промовила руда приторним голосом, від якого в мене до горла уже підступало.- Привіт, Віко, - мовив Артем, незадоволений появою рудої. Та їй було на це плювати, навіть на мене не глянула.- Ооо, як мило, любчику, ти приніс мені каву. Вікторія взяла з рук Артема каву і надпивши її промовила:- Любчику, тільки запамятай, що я п'ю каву з цукром,- мовила вона. На хвилину я відчула себе глядачкою якоїсь мильної опери по телику, і мені нестерпно захотілось перемкнути канал.А руда, сфокусувавши погляд на мені, ніби тільки побачила мовила:- Привіт, Емі, я вам завадила?- спитала вона, зиркаючи то на мене, то на нього.- Та ні, - швидко відповіла я, поки Артем не встиг своє слово вставити, пішла до зали.

******

Зала була простора з великими дзеркалами на стінах. Мою увагу привернув свист стріл, що врізалися в мішені в центрі кімнати. Спостерігаючи за вправністю трьох лучників, я відчула себе героїнею фільму про відважних лицарів, які так полюбляю з дитинства, а особливо момент коли стріла, врізається з тріумфом у мішень З легень вирвалося гучне "Вау!", мабуть, я сказала це не так тихо як хотілося б, тому, що троє лучників серед яких була і Макс, повернулися до мене, що змусило мене знітитися від того, що я привернула увагу.- Вибачте,- промовила я. А інструктор зі стрільби з лука запропонував приєднатись, кивнувши мені.- Та ні, я краще подивлюсь,- відповіла я. Артем і Вікторія тим часом вже теж дійшли і тепер стояли поодаль і мило балакали. До мене долітали обривки їх розмови.- Круто, говорила Вікторія,- спостерігаючи за лучниками.- Хотіла б спробувати?- поцікавився хлопець.- Котику, стріляти- справа не жіноча, - промурчала та. Фее, бридота!- подумала я, слухаючи голосок рудої. Чомусь вона все більше стала мене бісити, що це вона біля Артема треться. І раптом в мою голову прийшла просто неймовірна ідея:- Я вибачаюсь, ви щось казали про те, що можна приєднатись,- мовила я до інструктора.

Якби мені сказали, що я ось так сидітиму на стільці з луком в руках- розсміялася б, а тепер дивувалась тій дивовижі, навіть кортіло ущипнути себе за руку, та на щастя, руки були зайняті. Мій погляд ковзнув в бік солодкої парочки, що прикипіли до мене. І я насолоджувалась цією миттю, так і кортіло сказати: "Ну що, стріляти справа не жіноча?". А що, як я зараз облажаюся- майнула зрадлива думка в голові, та ще й лук, як назло здається важив тону. А потім я ніби почула слова мами, що завжди казала: "Ти боєць! Ніколи не здавайся." Глибоко вдихнувши, я таки випустила стрілу, яка щоправда не влучила, впавши за кілька метрів від мішені, але я почувалася переможцем в душі, а в мою честь залом прокотились оплески. Увійшовши в азарт, вирішила спробувати ще раз. На цей раз стріла таки втрапила в мішень, хоч і не чітко- посередині- та вже прогрес. "Ти молодчинка!"- похвалив мене русявий лучник, Сергій здається, власник лука, з якого я стріляла.- Дякую, - посміхнулась я.- Ти сміливиця, - додав хлопець задоволено, - трішки зосередженості і усе вийде!- запевнив він, посміхаючись, я іще раз йому подякувала. Все ж таки, як це чудово бути в Карпатах, що з одного боку випробовували на міцність, а з іншого дарували мені упевненність у власних силах,- подумала я.Я подивилась на те місце, де раніше стояв Артем, але хлопця і липучки не було.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.