Діва та Дракон

Слух Настки ще тільки вловив шипіння, а воїни вже підняли догори щити й оголили мечі, затуляючи її з усіх боків. Вона бачила лише спини рослих бійців, які завмерли в очікуванні. Потім зарухались, задзвеніло залізо, почулись бойові вигуки і злобне шикання. Віпери накинулися звідусіль, прагнучи підім’яти людей та дістатися до дівчини. Проте умілі воїни тримали щити, клинки миготіли з неймовірною швидкістю, і майже кожен удар меча переривав шипіння однієї з тварюк.

Ці воїни недарма називались кращими з кращих – живих віперів ставало щораз менше, а опале листя вкривалося новими тілами змієлюдей. Але коли впав Дойл, не встигнувши підставити щит під іржаве вістря списа, у відкриту прогалину стрімголов кинувся здоровенний віпер. Перед Насткою виринула луската морда з незмигними холодними очима й роздвоєним язиком, що висунувся з вищиреної пащеки.

Настка закричала, затуляючи обличчя долонями, і не чула тихого посвисту клинка, що обірвав шипіння. Коли відірвала руки від очей, огидна голова вже корчилася біля її ніг. Аргат підморгнув, перш ніж кинутися добивати вцілілих тварюк.

Місяць вмирав двічі відтоді, як Настка вперше побачила Аргата. В її душі ще клекотіла образа. Цей паскудний стариган Бурунус! Особистий цілитель герцога усамітнився з нею в шатрі. Примусив лягти на спину, безсоромно задрав спідницю... Бр-р! Доторки його кістлявих пальців все ще викликають огиду.

І це заради того, щоб цілитель повідомив герцогу: Настка дійсно ще не пізнала чоловіка. Не повірили на слово, перевіряли. Настці подобались пожадливі погляди чоловіків, їхні захоплені слова та зізнання. Тільки серце лишалось спокійним і не реагувало на палкі промови та обіцянки золотих гір.

А тоді її серце тенькнуло. Настка зацікавлено підняла очі на прийшлого воїна. Суворе обличчя, відзначене зморшкою на лобі, смолянисті кучері до плечей, легкий плащ поверх кольчуги. В такт впевненій ході похитувались на стегні підбиті сріблом піхви. Настка чула, що клинок в цих піхвах не мав рівних собі, він випив багато темної крові із сотень тіл проклятих.

Аргат поштиво схилив голову перед герцогом, але перед цим його карі очі вкололи Настку. Ніби бджола вжалила прямо в серце, від чого вогонь розлився по всьому тілу.

— Ваша світлосте, служу Хенсу! — пролунав хриплуватий голос.

Аргат підняв голову й зустрівся поглядом із запаленими, в червоних прожилках очами на змарнілому обличчі Егмонда.

— Атож, послужити доведеться. Але тепер не на полі бою. Ми ввіряємо тобі наш порятунок. Ти можеш вирішити долю війни.

— Я готовий. Що мені належить робити?

— Знайти дракона.

Аргат тріпонув головою, від чого його волосся збилося трохи набік, показавши Настці скалічене праве вухо.

— Як?!

— Обереш собі дванадцять кращих бійців. І ще з вами піде ця дівиця, — герцог вказав на Настку. — Її слід оберігати, як найбільший скарб. Ви повинні знайти дракона. Адже тварюки Момута теж почали його пошуки.

— Але, Ваша світлосте, від мене більше пуття буде на полі бою. Я…

— Аргате! — в голосі герцога задзвенів метал. — Ти чудово знаєш, що ані ти, ані інші хоробрі воїни неспроможні протистояти чорним ордам Момута. Усі інші уділи вже підкорені. Без союзників відвага наших воїнів дозволить нам стримувати падіння Хенса ще кілька Місяців. Але ми не в змозі його зупинити. Тому єдина наша надія – на вас. Ви повинні знайти непереможного дракона. Тільки він допоможе нам, коли настане час останньої битви.

Аргат подався уперед, бажаючи заперечити, але наштовхнувся на погляд Егмонда і тільки подумки згадав усіх чортів. Недарма ж герцога прозвали Непохитним.

Ля Коссе, особистий маг герцога, розповів хмурому Аргату та зацікавленій Настці про їхню Місію.

— Нема істоти могутнішої від дракона, — маг склав долоні на грудях. — Легенди говорять, що звір має вільний норов і може коритися тільки прекрасній діві з печаттю непорочності. Погляньте на нього, — Ля Коссе дістав зі свого об’ємного капшучка магічний сувій і плеснув у долоні.

Перед ними представ чудовний звір – з велетенською пащекою, довгастим броньованим тілом і потужними лапами. Дракон покірно крокував поряд з дівчиною, такою ж, як Настка. Шовковисте біляве волосся, очі змагаються синню з літнім небом, високі перса вінчають стрункий стан.

Попри огидну перевірку, Настка навіть пишалася тим, що для Місії обрали саме її. Не якусь із вельможних розпусниць, а доньку швачки.

«Лиш дівчині чистій кориться сей звір…», прочитала Настка слова під малюнком. Мати витрачала тяжко зароблені копійки на те, щоб навчити Настку письму. Її донька має вийти заміж за вельможу. Але всі сподівання перекреслило вторгнення проклятих…

— Отже, дитя моє. Саме така, як ти, здатна приручити дракона. Але маєш пам’ятати, що він може зажадати велику жертву в обмін на свою покірливість, проявити гординю, лють і руйнівну силу, — сплеснувши долонями, Ля Коссе згорнув сувій. — Тільки ти можеш цю силу призвати нам на допомогу. Як розшукаєте дракона – приручиш його. Він допоможе нам розбити орди Момута. Тримайте шлях на найяскравішу зірку в сузір’ї Дракона – вона завжди вказуватиме вам дорогу.

І вони вирушили за зіркою. Дванадцять воїнів, Аргат і Настка. Тринадцять завзятих бійців та ніжна дівчина. Шлях їхній стелився через болота і непроглядні ліси, пройшли вони степи та байраки, переправилися через ріки та обійшли озера. Настка всюди кликала Дракона. По дорозі на них чатували посланці Момута, прагнучи збити воїнів зі шляху за зіркою Дракона. Іноді їм доводилося проходити по трупах проклятих, вперто просуваючись до мети. Але в будь-яких сутичках воїни передовсім оберігали Настку.

Із тринадцяти воїнів тепер лишилося семеро. Але химерний Дракон і досі не бажав показуватися шукачам. І цей древній ліс був останнім, куди зірка привела їх. Війна йшла за ними. Скоро і сюди долине шум великих бойовищ.

Аргат весь час лаявся, що вони дарма втрачають воїнів, сили та час. Його погляд теплів тільки падаючи на Настку.

— Він би ще послав нас на пошуки єдинорога чи грифона якогось, — тихенько обурювався Аргат, коли вони вдвох сиділи біля нічної ватри.

Настка трепетно слухала хриплуватий голос, потайки милуючись мужнім лицем. Навіть зранене вухо, яке він намагався ховати серед волосся, й те надавало йому чарівності. А коли він випадково торкався її, то серце замирало і дрібне тремтіння пробігало тілом.

А минулої ночі він її поцілував. Вона заледве не втратила голову й була готова просити його про ласку. Але він опанував себе і розтиснув обійми, відчуваючи, що ще мить, і жодна сила – обов’язок, наказ герцога, спасіння Хенса, збереження тисяч життів – ніщо його не втримає від заволодіння цією дивовижною дівчиною. Вчасно він згадав слова Ля Коссе: «Дракон безпомилково розпізнає цноту, і якщо дівчина порочна, в гніві спалить її своїм полум’ям».

А Настка хмеліла від близькості сильного чоловічого тіла і вже кляла себе за непорочність, що стояла на заваді її коханню. Поруч із Аргатом вона квітнула й пашіла, ніби вишня навесні в саду. Він не був схожий на того, про кого вона мріяла: не говорив прекрасних слів і не складав віршів на її честь, не обіцяв розкішного життя в замку і одягався по-простому. І надавав перевагу дзвону зброї над вишуканою бесідою. Але його впевненість у собі, рішучість та хоробрість манили сильніше від мереживних манжетів вельможі.

Думки Аргата вже належали їй, тепер настала черга здобути його тіло. Вона раніше бачила, як жінка від задоволення звивалась під чоловіком, і була готова до цього. Вона вся палала вогнем бажання. Зараз її серце і тіло співали єдину пісню – пісню кохання.

Але перепоною на шляху її почуттям був дракон, і з величавого звіра він поступово перетворювався для Настки на зловісну примару, що стояла на заваді для її коханню. Навіщо йому бажати, щоб Настка лишалась незайманою? Якби від дракона не залежав порятунок людей… і Аргата. Вона хотіла знайти легендарного звіра і боялась цього.

Підкоряючись одній меті, воїни вперто йшли за зіркою. І на останньому привалі у рудого Лотія, який нахапався на ходу лісових ягід, скрутив живіт. Він відійшов подалі. А коли не прийшов до вечері, Аргат вирушив його шукати за слідами на лісовій підстилці.

Воїн забрався на зарослий кущами пагорок. На верхівці зяяло провалля, звідки долинав стогін. Аргат на животі підповз до нерівного отвору і кинув донизу смолоскип. Шпурнув трохи убік від провалля, намагаючись не поцілити в соратника. Перш ніж згаснути, смолоскип освітлив велику печеру, викладену рівним камінням, і Лотія, розпластаного на підлозі.

До стовбура прив’язали мотузку, якою Аргат спустився донизу. І знайшов свого воїна з переламаною ногою та тріснутими ребрами. З’ясувалось, що Лотій знайшов житло дракона.

— Спускайтесь, — подав знак Аргат.

Блимання смолоскипів виривало з пітьми обриси печери та сиве павутиння, що покривало великі дерев’яні ящики, пару різьблених стільців, груду величезних яєць у кутку.

Господаря житла вони знайшли не відразу. Вирушаючи на його пошуки, очікували знайти величезне люте створіння. А виявилось, що прямо посеред зали розташувався дивний предмет, який вони спершу непоштиво прийняли за чудернацький віз чи дивну колісницю.

Хто б міг подумати, що легендарний дракон виявиться таким? Спочатку з його могутнього тіла обережно стягли липке покривало прадавнього павутиння. А коли з трепетом зняли запорошене покривало з бахромою на кінцях, воїни нерішуче завмерли.

Спираючись на міцний хвіст, на підставці з двома великими колесами покоївся Він. Витягнуте тіло було з потемнілого металу. Аргат, Настка і воїни обступили його, і розгубленість запанувала в їхніх думках. Адже ніяк не нагадував Він того, про кого розповідав маг. Голови в нього майже не було. Лише довгий ніс. Де ж лускате тіло, де страшна пащека, що вивергає полум’я? Чому в нього колеса замість ніг? На дракона це не було схоже. Але нічим іншим Воно бути не могло.

І тому Аргат вирішив, що це саме Він. На це вказували дві маленькі фігурки драконів, розташованих на кільцях-вухах.

— Стародавнє чаклунство перетворило його, повергнувши дракона у глибокий сон, — сказав Неман, який був колись учнем мага, але пізніше обрав стезю воїна.

Два дні вони намагалися розбудити сплячого дракона. Вимовляли заклинання, що дав їм Ля Коссе. Настка гладила його холодні боки і просила покори. Вона навіть притислась до Нього лоном, щоб Він відчув, що перед ним саме та. Але відповіддю на тепло її тіла був холод металу. Істота продовжувала спати своїм непробудним сном.

Від безупинних просьб голос Настки охрипнув. Вона зі смолоскипом у руці обійшла печеру, намагаючись знайти підказку, як розбудити дрімаючого звіра. На одній зі стін її увагу привернула нерівна опуклість. Провела по ній пальцями, збираючи клубок павутиння. В мерехтливому полум’ї проступив ліпний герб, на якому два дракони тримали коронований щит, перекреслений блискавкою. Сильні мали бути чари, якщо істота посеред печери не схожа на драконів з герба. Ще Настка марно намагалась розібрати магічний напис на бронзовій табличці над гербом: "Suetur et Terret".

Може, це було заклинання, яким можна розбудити дракона? Але ніхто, навіть Неман, не міг прочитати ці знаки.

Думка про те, що дракон не може прокинутись, оскільки виснажений голодом, сяйнула багатознайці Неману. Від оленини, яку йому підносили до пащеки, сплячий звір вперто відмовлявся. Якщо не м’ясо, тоді, можливо, в тих рівних, однакового розміру полотняних торбинках зберігається особливий корм для Нього? Їх знайшли у великому ящику, а коли одну торбинку розрізали вістрям меча, звідти заструменів чорний зернистий порошок.

Неман торкнувся порошку язиком і відразу ж почав плюватися.

— Кислий. Гіркий. Гидкий.

Певно, харчуватись таким міг лише дракон.

— Це його магічна їжа, — впевнено сказав Неман.

А якщо вона упакована в такі однакові торбинки, то, напевне, це порціон, щоб зручніше було подавати Йому їжу.

Ставши перед звіром навколішки, Неман поштиво підніс торбинку дракону прямо до самого носа. Але звір не бажав сам брати їжу круглими губами. Тоді Неман вклав торбинку прямо у провалля рота. Металеве створіння лишалося байдужим.

Згодом виявив кмітливість молодий Корад.

— Може, йому їжу слід подавати прямо до шлунка? Адже зубів у нього геть нема в роті. А я ось знайшов довгу палицю з густою щіткою на кінці. Нею й подають їжу дракону прямо у шлунок.

З його допомогою Неман заштовхав торбинку з їжею прямо в саме нутро дракона, доки палка не вперлася.

Воїни й Настка сиділи біля Нього і їли поспіхом засмажене м’ясо, а господар печери все ще не міг перетравити запропоновану йому їжу. Він досі не зважав на суєту дрібних людців.

Як же розбудити могутнього звіра? Настка спробувала підняти одне з величезних яєць правильної круглої форми, складених гіркою в темному кутку. Їй це ледь вдалося. Вона вирішила, що їх відклав дракон перед тим, як упасти в сон. Може, він захоче висидіти одне з них і звідти вилупиться молодий звір, який і допоможе їм?

Завбачивши силкування Настки, Аргат підніс яйце і поклав його під драконом. Коли залізний звір не признав свого майбутнього дитяти, все той же кмітливий Неман сказав, що яйце треба помістити в дракона, щоб він вигрівав його в утробі, оскільки він холодний. А якщо Неман помиляється, то може бути дракон харчується цими яйцями, і вони дадуть йому життєву силу.

Яйце дивовижно точно підійшло за розмірами до круглогубого рота. За допомоги все тієї ж підручної палиці його заштовхали якомога глибше у черево байдужого дракона. Ще кілька днів вони очікували. Потім уява вичерпалася навіть у Немана. Він оголосив, що це понад їхню силу – розвіяти давні чари. Дракон мертвий. Їм вже не оживити його.

— Значить, треба йти звідси й поспішати на допомогу тим, хто зараз б’ється без нас, — вирішив Аргат.

Вони не виконали свою Місію. Їм лишалося тільки доблесно померти разом з усіма. Настка не змогла розбудити дракона. Але тепер їй нічого не завадить любити свого обранця до самої смерті.

Наостанок Неман запропонував обкурити мертвого дракона зіллям, щоб його не розбудили злі духи. І зробити це доручили Настці. Зала наповнилась запахом гіркого полину, що відганяє нечисть. А щоб умилостивити мертвого господаря печери, вирішили запалити фіміам прямо на його тілі. На холодній голові сплячого звіра, де виднілась невелика дірочка, забита чорним пилом, розклали купку сухих трісок. Настка піднесла смолоскип - і багаття розгорілося.

Певно, саме вогонь привів його до тями, бо дракон форкнув. Настка відсахнулась, а звір зашипів. Люди зійшлися докупи, очікуючи на пробудження дракона. Аргат шанобливо став прямо перед його носом, Неман та Бур поштиво застигли по боках від Аргата.

Услід за шипінням Він смикнувся, і підземелля струснув гучноголосий рик розбудженого звіра. З його пащі вирвався вогонь, на мить освітивши найтемніші куточки печери.

Настка потонула в цьому світлі. Перед очима повільно проступили обриси печери, наповненої напівтемрявою. Вона могла бачити стовбури дерев назовні, груду вивернутої землі й уламки каменя. Вона навіть бачила комара, що кружляв перед її носом. Він дзвенів так голосно, що заглушав усі звуки навколо. Напившись крові, комар полетів геть. А його голосний дзвін зостався з Насткою.

Багатство звуків зникло для Настки. Все змінилось тільки монотонним дзвоном комара у вухах. Вона бачила застиглого дракона, відчувала запах гару, але нічого не чула.

Неподалік, мотаючи головами, на підлозі сиділо двоє воїнів. Аргата не було ніде. Вона кликала його, не чуючи власного голосу. Збиваючи до крові пальці, руками розгрібала уламки каміння, знаходячи тільки шматки плоті з закипілою кров’ю.

Дракон розтерзав його! Аргат загинув не у бою, як мріяв, а з мечем у піхвах і схиленою головою. Ось вона, та страшна жертва, про яку попереджав маг. Звір виявився злобним створінням і забрав у неї коханого. Він не потерпів присутності суперника. Настка повинна дістатися йому одному. Вона голосила і не чула свого крику.

Ще Він убив Немана та Бура. Шматок цеглини перервав муки Лотія. А залитий кров’ю Фтак теж мусив скоро приєднатись до своїх мертвих побратимів.

Дракон відібрав у Настки Аргата і тепер знову стояв спокійно й байдуже. Тихий та сумирний звір. Маг попереджав, що ціна за його покірність може бути надто високою. Але вона не готова була платити її!

Фтак помер вранці. Литавр та Корад похоронили його поруч із Неманом, Корадом та Лотієм. А в Аргата не було навіть могили.

Тисячі тисяч проклятих темними струмками розтікались полем і, підкоряючись невидимим наказам, шикувались у нерівні колони.

Височіючи на своєму троні, оточений відбірними абигорами, темний володар Момут дивився вперед. Туди, де розташувалися люди. Вперті, вони воліли накласти головами, але не скоритися його владі. І ці жалюгідні недобитки були останньою перепоною на його шляху до Моря.

Момут дістав свою магічну трубу, підніс її до єдиного ока, і людей стало видно, ніби вони стояли поруч. Ось змучені списоносці і поріділі в попередній битві мечники, серед яких багато поранених. За ними завмерли втомлені лучники. Але обличчя у всіх рішучі, світяться надією та впевненістю, ніби не на них зараз кинуться полчища нечисті. Гордо майорять пошарпані знамена, ніби їхні полотнища піднеслися духом. Ага, ось і кінні гвардійці під штандартами Егмонда. А де ж сам герцог? Адже він ніколи не ховався за спинами своїх воїнів і завжди перебував у перших лавах.

Труба пробіглась шеренгами людей, і око Момута зачепилося за пагорб, на якому він знайшов герцога. Але що це? Дракон?

Призахідне сонце грало на Його тілі, кидаючи відблиски у бік армії проклятих. А поруч зі сліпучим драконом стояла Прекрасна Діва. Вона схиляла біляву голівку, ніби погано чула, до Егмонда, який ворушив губами. Двоє воїнів застигли в почесній варті обабіч Нього, в одного в руках довга палиця. Над пагорбом маяло біле знамено із жовтою бахромою. Тріпотливе полотнище в такт поривам вітру показувало двох драконів, що тримали у лапах щит з блискавкою.

І от Повелителька Дракона махнула рукою, і герцог поспішив геть з пагорба. А погляд прекрасних очей Діви блакитним клинком різонув по Момуту, змусивши того на мить відвести трубу.

Аргат прийшов до Настки в її напівзабутті-напівсні, коли вона відмовлялася їсти і йти від печери, де він загинув. Він обіймав її і просив виконати призначення до кінця – привести звіра до герцога Егмонда, бо настає час останньої битви. Сам він не зумів цього зробити, значить, Настка повинна врятувати останній оплот людства. Дракон буде Охороняти людей і Страхати проклятих.

І Настка із вцілілими воями остаточно приручила Дракона.

Коли Момот знов глянув на Дракона, один з воїнів заштовхував у його пащу кругле яйце. А Діва гладила сяючий бік звіра, щось примовляючи.

Ну що ж, з людьми час закінчувати, і ніякий дракон їм вже не допоможе. Момут натягнув у руці невидимі нитки, стискаючи кулак. А потім різко випростав пальці, кидаючи проклятих в атаку.

З жахливим виттям орди нечисті ринулися у бік людей. Його воїнство прокладе йому дорогу, і він пройде по кістках Егмонда, що став на чолі своїх гвардійців. Цей дурень знову виліз наперед. В минулих битвах герцог лишався живим тільки завдяки мужності гвардійців, які закривали свого володаря собою.

Самому Момуту нічого боятися людей. Він перебував далеко за спинами могутніх абигорів. Його не дістати ані людському спису, ані стрілі, ані каменю катапульти.

Момут знову припав до труби.

І знову блакитний клинок увіп’явся у Момута. Діва схилилася над Драконом і дивилася прямо на Повелителя Проклятих. Ось хто у всьому винен! Її пальці із силою обертали щось на тілі Дракона, ніби вона молола пшеницю ручними жорнами, від чого чудернацький звір все вище задирав свого довгого носа.

А потім воїн простяг Діві палаючий смолоскип і вона… припалила голову Дракона! Звір смикнувся, заревів від болю і вивергнув з пащі полум’я. І щось мигнуло у склі магічної труби.

Почувши шипіння, Момут відірвав трубу від ока. Прямо біля трону, розметавши абигорів, крутилось та шипіло велике яйце з трубкою. Повелитель Проклятих почав спішно згадувати потрібне заклинання…

Герцог Егмонд бачив, як здійнялась вгору земля на тому місці, де височів трон Момута. Атакуючі тварюки нерішуче застигли. А Дракон ревнув ще кілька разів, косячи проклятих цілими рядами. І тварюки похитнулись, потім почали відступати. Боягузливі гмури побігли першими.

— Сурміть атаку! — звелів герцог.