Жертва

Як завжди він прокинувся з першими сутінками, коли останні промені сонця сховались за горизонтом. Він так прокидався уже досить тривалий час, відтоді як став таким. Став мисливцем. Яким він був тільки в мірі необхідності, йому вистачало полювати один-два рази на місяць. Цього було достатньо, щоб втамувати почуття голоду, тому ночі, на яких можна було відчути радість полювання, випадали досить нечасто. Але сьогодні саме така ніч.

Він почав приводити себе в порядок, водночас намагаючись стримувати нервове збудження. О, яких зусиль йому коштувало не вибігти в двері чи вікно одразу після пробудження! Та він вже навчився придушувати подібні імпульси. Все-таки несолідно це якось, посміхнувся, в його-то віці. А вік він прожив чималенький. Майже сто двадцять років життя нового і двадцять сім років життя старого, про яке він волів не згадувати. Подумати тільки, цілих двадцять сім років він сам був одним з тих, на кого зараз полює. І якби його не обрали… Хтозна, чи не став би він просто черговою ціллю когось з таких як він сам?

Раптом він помітив що в нього дрібно тремтять руки. Досить. Про це краще не думати. Один знайомий мисливець, в колишньому психолог, розповідав, що існує своєрідний психологічний бар’єр. Саме він дозволяє зберегти розум і без жодних мук совісті полювати. Він тепер просто не співставляв себе з людьми. Був абсолютно іншим біологічним видом, набагато кращим і досконалішим. А вони тепер – просто їжа. І уявити себе на місці їжі – це ж не вкладається в голові!

Нарешті він готовий до полювання. Вийшовши з свого будинку, він рушив містом. Поблукавши деякий час порожніми темними вуличками, не стримався й стрибнув. Він не вмів літати в прямому сенсі цього слова, хоча й чув, що старші мисливці й не таке можуть, проте затяжні стрибки не були проблемою. Він продовжив свій рух стрибками, зависаючи на короткий час на стінах будинків.

Хоч і любив такий спосіб пересування, але все ж не забував для чого він тут. Він полює. Тож, почав шукати свою нову жертву.

Єдиним джерелом їжі для нього були вулиці. В будинках повно їжі, проте без запрошення шлях туди йому заборонено. Але й на вулиці їжі вистачало. Він проминув кількох безпритульних - їх залишав на крайній випадок. Іноді отримував задоволення від вистежування кримінальних авторитетів, проте цієї ночі настрій був не для цього. Хотілось чогось спокійнішого, тому він продовжував рух. Доки не побачив їх.

Троє дівчат рухались порожньою вулицею. Можливо, вони повертались з нічного клубу, або засиділись в якомусь кафе чи пабі… Варіантів безліч і до жодного з них йому немає діла. Яка різниця чим жила жертва, якщо скоро її не стане?

Він тінню рухався за ними, чекаючи коли вони врешті розійдуться. Цілком вистачить однієї, а трьох він би не випив навіть якби захотів. Афішувати своє існування він не збирався, та й вбивати не для їжі не любив. Страх, який гулятиме тоді нічним містом, зменшить кількість людей на його вулицях. А це було геть непотрібно.

Врешті, хвилин через п’ять, вони спинились для прощання. Погомонівши, двоє рушили далі, а третя звернула в іншу вуличку, яка вела, очевидно, до її дому. Не вагаючись, він рушив за нею. Навіть якщо вона встигне зайти в дім, він легко зможе наздогнати тих двох. Та сьогодні йому, здається, таланило. Дівчина зупинилась якраз під вуличним ліхтарем, розглядаючи щось на стіні будинку. Мабуть, чергове графіті.

Він стрибнув на інший будинок, зависнувши майже над нею. Ну що ж, час настав. Зблиснули в посмішці довгі ікла. Стрибнув, приземлившись згустком темряви просто перед нею…

… вона дивилась як перед нею корчився й хрипів вампір. Рана на його шиї задиміла і за кілька митей він перетворився на купу попелу. Посміхнулась, зблиснули срібні протези-ікла. “Ще одне вдале полювання” – подумала вона з задоволенням. Дівчина рушила в темряву і через кілька секунд ліхтар освітлював тільки графіті на стіні.

Коли полювання настане пора

Зустрінуться двоє лицем до лиця

Вночі, у світлі ліхтаря

Жертва вполює мисливця.

Руна