Казка про сироту Сашка

Жила-була родина зайчиків – тато, мама та двоє маленьких зайченят.

Якось мама Зайчиха прийшла додому та сказала:

- Ми з іншими мамами вирішили допомагати зайчатам – сиротам, які не мають батьків. Ці зайчики мешкають в дитячому будинку, в сусідньому лісі.

Зайченята Міла та Іванчик перестали битися за цукерку і відкрили роти. Як це, немає батьків?

- Ми будемо дружити с зайченятком Сашком, допомагати йому, щоб він виріс веселим та щасливим зайцем. Йому стільки років, як Мілі.

- Урра, - закричали зайченята. Адже новий друг – це так цікаво.

Весь вечір Міла виводила лист для Сашка: «Привіт, мене звуть Міла, а мого малого братика -Іванчик. Ми хочемо з тобою дружити. Ми любимо кататися на санчатах та грати в сніжки, а ти? Напиши нам, що ти любиш».

Іванчик, висолопивши язика, намалював ялинку, прикрашену горобиною та пряниками.

Мама спекла цілу гору імбирних чоловічків.

Тато купив олівці та розмальовку.

Лист та подарунки мама запакувала в коробку і відправила до дитячого будинку. Міла та Іванчик відразу почали чекати на відповідь.

Минали дні, але листа від Сашка не було. Зайченята написали йому ще одного листа, потім ще одного.

У вихідний день мама Зайчиха вирушила в далеку дорогу до дитячого будинку, щоб познайомитися з Сашком. Повернулась вона стомлена та сумна – Сашко не захотів навіть привітатися з нею. Він ховався за кущами, і вихователька Василівна не змогла виманити його навіть льодяниками на паличці. Мама побачила лише вушка, усіяні реп’яхами.

- Нічого страшного, - сказала мама, - Давайте напишем Сашку ще один лист.

І полетіли до дитячого будинку листи, малюнки, фотографії.

«У нас так тепло! Ми гуляли весь день і бачили проліски».

«У мене випав зуб. А у тебе випав?»

«Ми зібрали врожай суниці на нашій грядці! Не можу вислати тобі суницю, шлю листочки».

Мама теж писала Сашку: «Які оцінки в школі?», «Ким ти хочеш бути, коли виростеш?», «Чи не забуваєш ти вдягати теплу шапочку?». Ну мами, вони такі…

Відповіді не було…

Мама ще раз вирушила до дитячого будинку. І знову Сашко ховався по кущах і не хотів з нею знайомитися.

- Нічого не вийшло, - зітхнувши, сказала мама Зайчиха виховательці, - Йому не потрібна наша дружба, і наші листи. Ми для нього чужі люди.

Василівна замислилась.

- Я обіцяла Сашку нікому не показувати, - сказала вона, - Але, мабуть, доведеться порушити обіцянку.

Вона відкрила скриню і дістала товсту папку – в ній лежали всі до одного листи Міли та мами, малюнки Іванчика, фотографії. Ще лежали засушені листочки суниці і навіть шматочок імбирного пряника. Листи були потерті та в плямах, видно, що їх часто перечитують.

- Щовечора Сашко приходить до мене погортати ваші листи. Я їх зберігаю, бо це його найбільша цінність. Будь ласка, не кидайте Сашка, для нього це дуже важливо. Адже його вже один раз покинули… - сказала Василівна.

Мама Зайчиха змахнула сльозу та посміхнулась.

- Ми не покинемо, - сказала вона.

Тепер можна їхати додому.

Минуло три дні, і Борсук – листоноша приніс довгоочікуваний лист від Сашка.

- Мама, тато! Сашко любить яблука, і малювати, і робити паперові фігурки орігамі! – першою читала листа Міла, - Дивіться, тут фігурка вовка із паперу!

- Я не сумнівалась, що ми з ним потоваришуємо, - сказала мама.

Наступного разу до дитячого будинку поїхали всі разом – мама, тато, Міла та Іванчик.

Збентежений Сашко вийшов до них, та ніяково обійняв маму.

Потім було багато зустрічей, листів, і одного дня мама і тато зрозуміли, що не хочуть залишати свого Сашка в дитячому будинку. Але це вже зовсім інша казка…