Кухлик для Туману

Слухайте малята, я вам казку розкажу. Одного разу, за далекими горами та за густими ялиновими лісами, в одному селі, що розкинулося біля покинутого панського маєтку, сталась неабияка подія. Вся річ у тім, що з суботи на неділю по всіх будинках в одну мить та одночасно зникли усі кухлі.

І наче кухлі то не дивина, і нікому вони задарма часто не треба, але ж диви но — усі, як один щезли. Де з шафи, де зі столу, а де й з вкрай хитромудрого сейфа. Грабіжник не робив різниці, ні перед скляним, ні перед глиняним, ні навіть коштовним.

Подивувалися люди, та й побігли до сусідніх сіл та міст купувати нові. Та от біда наступного тижня історія повторилася знову. І тоді підозра зубожілого на кухлики люду впала на торговців столовим приладдям.

А трапилось так, що якраз того дня після чергового зникнення кухлів завітала в їх село юна майстриня глиняного посуду на прізвисько Мармизка. Цілими днями вона те й робила, що ліпила та розфарбовувала глиняні горщики та чашечки, малювала на них спіральки, міфічних істот, таких як Мінотавр чи Медуза Горгона, а бувало і густий-густий ліс: то ялиновий, то фруктовий, то без листя й геть голий.

От розклала Мармизка свою ятку серед того села та й почала вимальовувати на новенькому глиняному кухлику лабіринт, розмістила у його центрі "в'язня", а при виході намалювала монстрика з людськими ніжками та плескатою головою. Прикусивши язичка, дівчинка навіть ріжки домалювала. Виходило вкрай добре. А головне, хто б кухлика не взяв, спробує погратися в лабіринт, бо ж то діло вкрай цікаве та кумедне. Мармизка так захопилася, що не одразу збагнула, що люд до її ятки суне. Та якби ж тільки це: вилами, смолоскипами та мотузками їй погрожує.

— Поверни кухлі, відьмо! — стогнало шановне панство.

— Віддай гроші, окаянна! — вимагали постраждалі.

Ото вже як зрозуміла Мармизка, що то її так вітають, то тоді кухлик відклала та за свою ятку сховалася з переляку.

— Чекайте-чекайте, — вигукнула Мармизка, — а я ж тут до чого? Я до вас завітала вперше!

— На злодієві шапка горить, — загуркотіли обурені селяни.

— Злодій на місце злочину повертається, — загомоніли сердешні.

І щоб у відповідь не говорила Мармизка, ніхто їй не повірив. Повідбирали її посуд, зламали ятку, повитрушували всі копійки з кишеньок, ще й за ґрати в підвал проклятого маєтку посадили. А місце те було не просте. Кажуть, вечорами там усе оповите густим мерехтливим туманом. І хто в нього втрапить, то обов'язково загубиться.

От сидить Мармизка в тому маєтку у підвалі, минула година, минула друга. Зітхає дівчинка важко, нудьгує. Довкола неї темно, грати міцні, підлога вогка. Стіни холодні. Нічого робити. Один шматочок крейди лише в куточку підвалу знайшовся. Хоч бери та малюй ним. Намалювала Мармизка спіралі великі. Людину у центрі. А з іншого боку знову свою улюблену Медузу Горгону, а поряд Мінотаврика у лабіринті. Навіть в'язня намалювала. І так стало гірко від розуміння, що сама вона, як отой в'язень, що геть похнюпилась. Крейду на підлогу холодну впустила. Сама сіла поряд та плаче бідолашка. Тим часом місяць за дрібним віконечком зійшов. Цвіркочуть знадвору цвіркуни, шкребуть мишки. Пугачі пугикають.

Страшно і сумно Мармизці. Сидить та сопе з образою. Аж раптом чує голос тихий:

— А хто це у гості завітав до мене? — зашурхотіло довкола, та так, що дівчинка аж підстрибнула з переляку.

— Ряту-у-йте! — заголосила. — Злі селяни мене пограбували, обмовили ще й тут зачинили! Їсти-пити не дають, теплих речей навіть не залишили!

— Не сумуй, дівчинко, — прошурхотіло ближче. — Як пообіцяєш допомогти, то двері відчиню. То як, по руках? — спитало звідусіль, та так загуркотіло, що аж стіни затремтіли.

Злякалась Мармизка того гуркоту з довкола, однак, все одно закивала.

— А чом би й ні? Звичайно допоможу! Тільки покажись і скажи, що потрібно тобі? А то негоже погоджуватися на те, що не знаєш і обіцяти будь-що тому, кого не бачив! Тож гайда знайомитись. Мене звати Мармизка, а тебе?

А як сказала, то з переляку ледь не запищала. Бо в одну мить звідусіль яскравого мерехтливого туману накотило. А крізь нього очі великі глянули, як ліхтариками засвітили. Злякалась Мармизка, аж чхнула. Та так сильно та голосно, що аж трохи туману змело і луною по підземеллю пішло.

— Я не маю імені, Мармизко, та люди нарекли мене Туманом, — представився він і поспіхом додав:

— Не сердься Мармизко, це я винен, що у селі зникають кухлики.

— Навіщо ж тобі стільки? — геть розгубилася дівчинка на те зізнання.

— Не усі. Один. Шукаю для себе новий, та де б не глянув, який би не спробував, все у руках від одного ковтка сиплеться. Та якби хоча б один з них був міцний, то я б був щасливий, ніяких мені більше не треба. Допоможи новий знайти.

Подивувалася Мармизка, прислухалася до того сумного голосу та й, зрештою запитала.

— А де ж твій попередній?

— Грався ним та й розбив, — зізнався голос, а в тумані почулося вкрай сумне зітхання.

— То ж з чого він був той кухлик? Раз один єдиний він був для тебе міцний, — продовжувала розпитувати Мармизка. Все-таки їй, майстрині посуду такий випадок був геть цікавий.

— З щирої любові та місячного світла, з дитячої радості та батьківського щастя, — пояснив дивний співрозмовник, а Мармизка ще більше насупила свої брівки від озвучених складників.

— О, це багато пояснює, — задумливо протягнула вона. Хоча насправді це не пояснювало нічого. — Не знаю чи зможу допомогти, адже до цього дня я робила кухлики лише з глини, — зізналася вона.

Все довкола злегка замерехтіло, а гуркітливий голос Туману раптом став легший та ще ближчий. Наче ним шепотіли у самісінькі вуха.

— Все так, Мармизко. Просто коли ти береш глину і в цю мить згадуєш найщасливіші пригоди, мамині руки, татові настанови. Вкладаєш оті всі емоції в кухлика, тоді він стає особливим.

Пояснення було настільки простим і неперевершеним, що Мармизка аж засяяла. Випросталась. Її маленькі тендітні ручки аж захотіли роботи, а тонкі пальчики так би та занурилися в глину.

— Тоді так і зробимо! — вигукнула вона. — Ти повідаєш мені свої найкоштовніші спогади, а я в той час зроблю тобі той кухлик! — усміхнулася вона. — Але мусиш знайти мені глини, гончарне коло і піч, в якій би я змогла того кухлика випалити, — говорила вона. А голос довкола неї бринів:

— Добре, добре… — лунало звідусіль і перед очі її в'язниця відчинилася. І Туман, підхопивши дівчинку, наче пір'їнку поніс її у дивний сад. Там були дерева з яблунями та грушами завбільшки з голову, цвіли запашні квіти та плескотав струмочок, і літали примарні велетенські метелики. Застигши від краси посередині тієї чарівної галявини, Мармизка побачила, як біля неї з яскравого туману з'явилося гончарне коло, а на нього навіть виклався добрячий шмат червоної глини. Поряд бочечка з водою прикотила. Інструменти на травичку лягли. Подивилася на те Мармизка та й видихнула весь подив з себе.

— Створення кухлика, Тумане, діло не швидке, — тихо пояснила вона. — Спочатку треба зліпити, потім висушити, запекти. А далі мені буде потрібен глечик молока, щоб того новоствореного кухлика в ньому скупати. Тоді, після того молочення запечемо його вдруге і тільки тоді зможеш з нього напитися. Але прошу, потерпи, вже не кради більше інших кухликів. Чекай свій. Згоден?

— Згоден, згоден, не крастиму, — погодився Туман і так закивав примарною головою, що його гострі вушка стало видко крізь згусток мряки та світла, якими він вічно був оповитий.

На тому і вирішили.

Усю ніч Туман мерехтів і розповідав Мармизці свої найщасливіші спогади, а дівчинка знай собі, ліпила того кухлика. Потім спала, поки той підсихав, потім знову творила, робила на його поверхні узори, залощувала, себто затирала камінцем до глянцю. Закарбовувала в тому кухликові ті чарівні спогади.

— Гарний виходить кухлик, великий, — тішився голос з туману, — та тільки холодний він.

— Це тому, що ти не усі спогади розповів, — усміхнулася Мармизка. — Мусиш розказати усе-усе світле йому. І на те діло в тебе цілих два дні та дві ночі. Аж тоді він стане теплим.

На тому і порішили. Мармизка відпочивала, спала, пила зі струмочка долоньками і їла велетенські яблука і грушки. Вона з задоволенням слухала Туманові чарівні історії та час від часу перевіряла кухлика на дотик. А коли відчула, що кухлик з холодного і сирого шматка глини дійсно став тверденьким та теплим, наче напоєний спогадами та любов'ю, то тоді та запекла його у примарній, зітканій з туману печі.

— Га-арний кухлик, — тішився Туман. Хотів взяти до своїх примарних рук, та Мармизка не дозволяла. Відганяла туман та зі своїх долоньок того кухля не випускала.

— Зажди-но, нетерплячий. Я казала тобі, йому ще треба молока, — нагадувала.

І лиш коли нарешті те молоко отримала та в молоці того кухлика добренько скупала, коли ще раз запекла та добре вистудила. Тільки тоді уклала кухлика до рук Туману.

— Те-е-плий, — протягнув він, — який же він теплий, як мамині долоні, — тішився. Горнув до себе того кухлика та грався ним.

Мармизка ж усміхалася і спостерігала як той кухлик літав серед яскравого туману.

— Випий з нього та побачимо, чи не розіб'ється, — запропонувала вона. Хоча знала, що не розіб'ється. Адже дивний замовник навчився тримати кухлика ніжно та обережно, так наче той все ще з сирої глини. Так, наче від необережного дотику кожний озвучений ним спогад візьме та розіб'ється.

Полетів кухлик, підхоплений мерехтливим світлом до струмочка, черпнув води, а потім перехилився, так наче хтось пив із нього.

— Не розби-и-вся , — втішено тягнуло звідусіль. — Дякую тобі, Мармизко!

— Користуйся на здоров'я! Але пам'ятай, як розіб'єш, не кради більше кухликів, знайди мене. Добре?

— До-о-бре! — погодився Туман. То була чарівна мить. А наступної, Мармизка здивовано спостерігала, як зникає у світанку чарівний сад. Лиш одне велике яблуко залишилось дівчинці на згадку про дивну пригоду.

З того часу більше ніхто не крав у селі кухлики. Навіть туман більше не показувався довкола маєтку.

Мармизка ж з того дня прославилася, як найкраща майстриня посуду. Бо тільки від її кухликів і тарілочок віяло теплом. Тільки з них хотілось людям їсти та пити. Тільки їх хотілось на згадку купувати.

Ось і казочці кінець. А хто слухав — молодець.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Катерина Скрипка
11.09.2023 10:33
До частини "Кухлик для Туману"
Яка добра та красива казка🥰 І правдива, бо люд на розправу скорий зображено, але добро усе одно перемагає😊 Мова тепла, зачаровує, так і уявляється, як сидиш біля вогнища та слухаєш цю оповідочку. Краса😍
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Роман Фещак
    27.08.2023 13:41
    До частини "Кухлик для Туману"
    Ой, яка ж гарна казка. Мов мамині обійми, татова турбота, дитячий сміх і тремтливі мрії в одній пляшечці. Чи то пак кухлику. Дуже вдала робота. 👍😉
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше