Час йти

Фарби світу немов вицвіли під її поглядом. Сьогодні був один з найважчих днів у її житті. Ще можна було передумати. Заборонити. Відмовити. Але... Вона не могла собі дозволити сумніватися. Її королівська величність Ліннет знала, що таке борг. І врешті-решт, саме вона переконала чоловіка і сина в правильності цього рішення.

Небо почорніло і посіріло. Ні, це точно не мутніє в очах. Чужоземні воїни близько. Міжсвітовий портал повільно витягав сили з навколишнього простору. Її старший син ступив уперед, закриваючи її. Слідом рвонувся другий, але Ліннет міцно стиснула його руку. Ще рано. Рано, сину мій! Королева закуталась щільніше в шаль, білі нитки тріпотіли на вітрі.

Зітхнувши болісно і тягуче, небо розбилося осколками, розсипалося темними клаптиками хмар по небу.

Через мить на холодний мармур впало три, закутаних у плащі, фігури. Один з них ступив уперед і відкинув капюшон. На королеву подивилися темно-сірі очі зі звірячою зіницею. Смагляву шкіру перетинало кілька рваних шрамів. У погляді застигло німе очікування і застаріла ненависть, яка пригасла за давністю років.

Ліннет обернулася на чоловіка. Смаглявий і сіроокий, він стояв, трохи повернувши голову в сторону, як ніби не бажаючи навіть дивитися на демонів. Вона ледь чутно зітхнула і підштовхнула молодшого сина, відпускаючи руку. Ейв нерішуче ступив уперед, потім зробив ще один крок більш впевнено і слідом ще кілька, не обертаючись. Опинившись в центрі майданчика, він скинув підборіддя. Ось він я! Дивіться. Ось ваша розбавлена кров – в сірих очах мого батька і світлому волоссі моєї матері.

Старший пішов в батька куди більше, але він був старшим, первістком, а значить і спадкоємцем. До того ж правителя цінують не за зовнішність. Якою б вона була матір'ю, якби вибирала так! Вона взагалі не вибирала. Був тільки борг.

Воїни не вагалися ні миті перед тим, як опуститися на одне коліно перед її сином, схиливши голови. Одночасно, красиво і манливо зметнулися плащі, нагадуючи силуети хижих птахів. Але коли старший глухо сказав:

– Мій принц, прийміть нашу вірність, – Ліннет ледь стримала тремтіння. Не від пронизливого холоду. Навіть в цій глухоті їй чулися відгомони тембру її чоловіка.

– Приймаю... – голос зірвався. – Я стану гідним правителем. Клянусь.

Облич демонів не було видно, але їй подумалося, що старший з них напевно криво посміхнувся в цей момент. У них просто не було вибору.

Повисла тривожна тиша. І тільки вітер розривав її своїми пронизливими свистами. Ліннет не витримала, відштовхнула руку старшого сина і, притримуючи спідниці, рушила вперед. Кінці шалі довелося відпустити, і та розтріпалася, дозволяючи мурашкам вільно пробігтися по шкірі. За спиною почувся звук: чоловік все ж ступив за нею, але буквально змусив себе завмерти на місці. І втримав спадкоємця.

Старший демон вже піднявся на ноги, коли вона завмерла перед ним. Їх погляди знову зіткнулися. Вони все ж прийшли сюди, хоча напевно чекали пастку. І залишилися, хоча не могли не відчути ворожі чари. Вони відкрили портал заради трьох воїнів, попри колосальні зусилля, які це вимагає. І тримають його досі. В їхніх очах все ще горить ненависть. І вони пам'ятають смак чужої крові.

Але у них немає вибору. Немає вибору й у неї...

– Якщо мій син постраждає з вашої вини... Наш союз буде розірваний назавжди. І не припиниться, доки останній з вас не буде знищений. І мені однаково, скільки крові проллється...

Це повинен був говорити її чоловік, батько її сина – синів, король. Але каже вона, адже саме Ліннет і придумала всю цю... ситуацію. Зважилася на те, що раніше нікому не приходило в голову. Добровільно простягнула руку допомоги... ворогам. Віддала сина.

Ким вона залишиться в історії? Яке прізвисько їй дадуть невдячні нащадки? Або зітруть його зі своєї пам'яті, як і імена сотень правителів та їх дружин до неї...

– Ваш син стане нашим королем. І ми, весь наш народ, будемо захищати його ціною свого життя, – холодно і зовні байдуже.

Роки ненависті, численні спроби знищити королівський рід... Більше від відчаю, ніж керуючись розумом. Їх королівської династії більше не було – влади не було, сили не було і магії – але вони виживали, раз по раз, щоб знову і знову проклинати чужоземного правителя. І боятися, що прокляття здійсняться і кров правителів згасне назавжди, разом з їх магією. Але прокляття більше не збувалися. Як і молитви. І – як насмішка – у королівської крові не могло бути навіть бастардів.

Одвічний противник міг тріумфувати в ту ж мить, коли отримав останнього і єдиного нащадка королівського роду. Але тоді він ще не знав усіх таємниць своїх ворогів. Не знав, але вважав за краще не знищувати принцесу-спадкоємицю, а віддати заміж за десятого принца – як ніколи далекого від трону, але в ту мить приреченого на нього зійти.

Демони ніколи не просять, вони й не просили. Звикли брати силою, але – ослаблені відсутністю королівської влади – вони раз по раз програвали. До тих пір, доки вони не зіткнулися з королевою Ліннет. М'який погляд, світле волосся та світлий погляд. Вона була чужою для свого нового народу, принцесою з далекого летючого королівства. Вона здавалася дитиною, тендітна і ніжна, зовсім не могла захистити себе. Але у неї вже було два сини. І вона була королевою.

Після чергового – не розгромного, але неприємного – зіткнення до демонів повернувся полонений воїн з посланням. Королева Ліннет від імені чоловіка пропонувала союз. І в знак добрих намірів зі свого боку пропонувала... другого сина, Ейвена.

Вони спробували всі можливі варіанти. Більше нащадків не було. І магії теж. У них просто не було іншого вибору.

Повторюй собі, що це твій обов'язок, королева Ліннет. Захистити підданих? Вічний союз і вічні присяги. Великі поступки з боку демонів... Але ти віддаєш свого сина.

Ненависть і довгі роки війни повинні були бути закінчені.

Ліннет обійняла його міцно і в останній раз. Сподіваючись, що одного разу портал відкриється, пропускаючи її сина. Але він вже не буде тим домашнім хлопчиком, якого вона відпускала прямо зараз... Ззаду стояли чоловік і інший – перший – син. Всі слова вже були сказані.

Він все ж обернувся. Перед тим, як за ним закрився портал, Ейв обернувся і дивився на неї. Не відриваючись. Як в останній раз.