Казка про Карпа і горгону

.

Одного разу, як і зазвичай, дід Карпо сидів на ослінчику під розлогим горіхом, мабуть таким самим старим, як і він сам. Біля нього юрмилася малеча, що їх під нагляд залишили матусі, ідучи робити базар.

- Дідо, а сьогодні буде казка,- підійшов до Карпа найсміливіший з дітлахів.

- Я вам що дід Панас, щоб казки казати кожного дня,- для порядку побурчав старий, - та вже добре, слухайте.

Сталося це не за царя Панька, і навіть не за царя Гороха. Тоді ще звірі говорили і дива траплялися частіше ніж раз на рік,- традиційно почав свою розповідь Карпо,- Жив тоді на полонині поблизу високих гір що ледь не торкалися неба і обіймалися з хмарами, юнак. Звали його...

- Карпо,- вигукнули діти.

- Най буде Карпо. Так от. До всякої роботи мав він хист. А особливо до вподоби було йому полювання. Як випадала нагода, брав він лук зі стрілами та вирушав до лісу. І ніколи не траплялося такого, щоб повернувся без здобичі. Якось, шукаючи звірину, забрів наш Карпо високо в гори, глибоко в ліс. Та чи то зорі так стали, чи злий чаклун руку приклав, залишивсь юнак без дичини. Повертатися б йому, але вже сутеніло і шлях неблизький. Навіть до найближчої колиби далеченько. Вирішив він знайти собі прихисток на цю ніч просто неба. Тільки но влаштувався зручненько, витяг з тайстри свою нехитру вечерю - А чи не пригостиш і мене,- вигулькнув перед ним маленький чоловічок з довгою сивою бородою у зеленкуватому довгому вбранні і ковпаку.

От дідько налякав. І тобі добрий вечір, чоловіче,- відгукнувся Карпо,- Сідай пригощайся.

Коли увесь хліб із сиром було з’їдено. Карпо запитав:

- То хто ти є, чоловіче, куди й звідки йдеш?

- Звати мене Кобольдом. Сам я з далекої Трансильванії, а зараз повертаюсь з Півдня. Гостював у свого небожа, на морі відпочивав. Тепер от додому йду, відпустка закінчилася, час до роботи ставати.

- А шо то воно є теє море,- запитався Карпо.

- То таке величезне солоне озеро, щоб ти собі зрозумів. І водяться в ньому різні дивовижні створіння: і риби величезні, і мушлі, і краби. Чого тільки Сфено варта. То така дівчина з риб’ячим хвостом. А замість волосся в неї змії. Кажуть старі люди, якщо її впіймати, то перетвориться вона на справжню жінку з якою і пошлюбитися не сором.

- А як її впіймати,- зацікавився хлопець.

- Та впіймати її не складно,- ховаючи посмішку відповів чоловічок,- дуже вже полюбляють ті горгони музику і співи. Ось ти, наприклад, співати вмієш.

- Та не дуже. Батько казали, що мені ведмідь на вухо наступив.

- Тоді маєш єдиний вихід зіграти гарної музики, вона до тебе і припливе.

- А як дістатися до того моря?

- Шлях до моря далекий, важкий і не простий. Заблукати можна на раз. Та за доброту віддячу я тобі. Подарую річ чарівну - пичкою називається. Бачиш оченята які,- витяг чоловічок з потаємної кишені невеличкий окіл.- Як дійдеш до перехрестя, дивись на нього. Яке око засвітиться ,в той бік і повертай.

-А якщо три дороги трапляться,- запитав Карпо.

- Тоді іди прямо, не помилишся. А тепер час спати. Завтра чекає на тебе довга дорога.

З цими словами Кобольд дмухнув на хлопця. В того якось самі по собі закрилися очі і він миттєво заснув. А наш чоловічок, відійшовши, задля годиться, на кілька кроків обернувся на маленьку зміючку і поповз собі геть. Не встиг він далеко відповзти, як звідусіль злетілися до нього птахи, позбігалися звіри й один поперед одного стали дякувати:

- Нарешті цей Карпо піде собі світ зо очі, залишить нас у спокої. Бо вже майже і ведмедів не лишилося з його завзятістю.

- Тише ви, бо ще прокинеться лихо буде,- одказав Змій,- не хвилюйтеся, я вже прослідкую аби він щастя віднайшов і сюди більш не повернувся.

- Дядько Йою, зізнайтеся направду ви ж його обдурили, - запиталося маленьке ведмежа.

-Та не зовсім. Море є, а що вже в ньому водиться, хто його знає. Люди даремно не казатимуть.

Цього ранку прокинувся Карпо запізно. Аж сам собі здивувався. Навіть, з просоння, одразу не зміг зміркувати де знаходиться і що вчора з ним сталося. Потім пригадався йому дідусь і розповідь про горгону. Здолали його сумніви – а чи було то насправді. Та ні, було таки – ось лежить біля нього окіл; як там Кобольд його назвав - пичка.

- Тут мене нічого не тримає, ні родини не маю, ні господарства. Піду таки, - вирішив хлопець, - море побачу, а може й горгону тую вловлю, одружуся.

Шлях попереду неблизький, то ж Карпо квапився. На виході з лісу трапилася йому повалена старезна смерека.

- Треба щось собі на пам’ять залишити, - подумав хлопець, - зроблю собі як не трембіту, то хоча б сопілку. Знадобиться обов’язково. горгона , чи як там їїї Сфено, ж музику полюбляє.

Зламав собі від тої смереки гілку, і не обертаючись попрямував далі. Ішов він горами високими, полями широкими, лісами густими, переправлявся через пічки бистрі, обходив болота глибокі. Багато людей на своєму шляху зустрічав. Здебільшого добрих, щирих і привітних, але траплялися всякі. Молоді дівчата на нього заглядалися, гарний бо був і вдачу мав добру. Та сам на жодну уваги не звернув. Все марив тією горгоною. Нарешті дістався моря. Роздивляється навколо – лісисті гори, синє море. Краса. Та де ж шукати ту горгону? Коли це чує

- Здоров був чоловіче! Чи можу у пригоді стати.

Роззирнувся Карпо – стоїть перед ним той самий чоловічок: зелене вбрання, ковпак, сива борода.

‐ Вітаю, Кобольде!

- Я не Кобольд,- посивхнувся у вуса чоловічок, - То ти мабуть сплутав мене з моїм дядьком. Всі

плутають, дуже вже ми подібні. То чим можу прислужитися?

- Казав твій вуйко, що десь тут у морі живе горгона. Мрію її спіймати та взяти за дружину.

- Нелегке то завдання. Та з поваги до дядька допоможу тобі. Та не просто так. Маєш віддячити мені. Пичку не вимагаю, тобі ще знадобиться. Віддай мені ту сопілку, що змайстрував дорогою.

- А як я тоді горгону приваблю?

- Думай. Натомість проведу я тебе до того маяка, куди найчастіше ті горгони припливають. А ще їхній секрет відкрию.

- Який?

- Дивитися їм в очі не можна. Жоден погляду того не витримує, на каміння обертається. Бачиш скільки його навколо. То все хлопці, що бажали її вловити.

- А я таки спробую. Ти ж мені допоможеш?

- Звичайно допоможу. Налаштую пичку, аби горгона тобі шкоди не заподіяла. А чарівні слова про кохання ти, мабуть, і сам знаєш.

Як настала ніч провів Кобольд, чи то пак дядько Йой нашого Карпа до маяка, дав останні настанови та й пішов собі. А юнак залишивсь чекати півночі. Після того як засвітився маяк, спустився до самісінької води та заспівав, бо не мав вже тої сопілки, що на неї мав надію.

-«Ой ти дівчино, з горіха зерня», - виводив він як міг.

На цей так би мовити спів захвилювалося море, пішло білою піною, і виринула з нього горгона, саме така як її описував Карпові Кобольд. Змії на її голові безперестанку рухались. Хотіла вона, як зазвичай, зачарувати хлопця. Але він був підготований, та й пісня, незважаючи на виконання, здалася Сфено дуже гарною. Принаймні таких вона раніше не чула.

- Вітаю, хлопче. Зачарувала мене твоя пісня. То ж я згодна стати тобі за дружину.

- Ти дійсно перетворишся на чарівну принцесу? – запитав Карпо.

- Звичайно перетворюся. Та лишень маю сумнів, чи здатен ти мене утримувати як справжню принцесу.

- Обов'язкова, я так довго про це мріяв.

- І з чого ж ми житимем, що ти вмієш робити.

- Задля тебе, моя люба, робитиму все що завгодно, все що скажеш.

- Тоді слухай. Маю мрію бізнес- план. Ти ловитимеш рибу і рапанів, а я пектиму пиріжки з ягодами. Поставимо ятку поблизу пляжу, відпочивальники з радістю все те купуватимуть. І їм користь і нам дохід, та ще й немалий.

На тому й порішили. Перетворилась Горгона на принцесу неземної краси, поставили вони ятку на узбережжі де й дотепер торгують.

От і казочці кінець.

- А що Кобольд? - запитали діти

‐ Його запросили на весілля почесним гостем. І подарував він молодятам ту саму сопілку із смереки і пожиттєвий дозвіл на торгівлю. Розходьтеся вже, бо вас матусі кличуть.

Діти розійшлися по кімнатах обідати. А дід Карпо продовжив сидіти в затіночку під деревом, аж поки не почув

-Ходи вже їсти, доки там сидітимеш, старий пень. Печеня вже льодом взялася.

-Вже іду, принцесо моя, - вигукнув Карпо підводячись. А сам собі подумав, - горгона вона і є горгона, Піду, бо ще, не доведи Господи, скалкою по ребрах отримаю.