Не та, ким здається

— Зайдіть до мене через тридцять хвилин, Каро, — Ліна нахиляється над її столом, — поговоримо про страшно важливий сюжет і ще якісь там страшно важливі робочі справи.

Вона знижує голос в кінці речення, щоб ніхто не міг її почути, і, навмисно голосно стукаючи підборами, іде у свій офіс.

"Знов мене мучить, " Кара спробувала зосередитись на роботі, знаючи, що ці тридцять хвилин вона не зможе не думати про щось інше, крім того, що минулого разу відбувалось на столі в кабінеті начальниці. Вони нечасто робили це, щоб не викликат підозр, але сьогодні Ліна була у настрої. судячи з повідомлень, якими вона засипала свою дівчину з самого ранку.

Тридцять хвилин. Кара підганяла годинник поглядом, але це не входило до списку її суперсил. Надзусиль вартувало їй сидіти рівно і не закушувати губу.

Нарешті, рівно за хвилину до призначеного часу, з виразом максимальної байдужості, вона встала і схопила якісь папери. Їй здалось, що колеги провели її поглядами, вона майже відчула, як пече шкіра між лопатками.

Ліна потурбувалась про те, щоб опустити шторки та сховатись від допитливих очей ще зранку, нібито хотіла побути на самоті у спокої, але Кара була майже впевнена, що всі й так знають. Принаймні, здогадуються. Але яка, в біса, різниця...

Ліна стояла біля стола і повільно знімала піджак, демонструючи виріз на яскраво-зеленій шовковій блузці. Кара звичним рухом закрила двері на ключ.

— Знаєш, що найприємніше у володінні медіакомпанією? — усміхаючись тільки кутиком рота, спитала Ліна.

— В тому, що ти можеш займатись коханням зі своєю дівчиною посеред робочого дня? — Кара кинула папери на стіл, підійшла і притягнула до себе Ліну за талію, легенько вкусила за нижню губу та дозволила жінці поцілувати її першою. Всі тривожні думки миттєво покинули її голову. Вже за мить Ліна підіймала її та несла на диван, одночасно розстібаючи скромну бежеву сорочку Кари.

Кара з радістю подавалась назустріч її рухам, допомагаючи звільнити свої груди з бра. Вона знала, що за межами офісу їх не почують, і не стримувалась.

Ліна вже повільно обводила пальцями контури її білизни під спідницею, чекаючи, поки Кара сама не попросить нарешті її зняти, і раптом...

— Я так не можу, — вирвалось у Ліни.

Вона різко відсунулась і сіла поруч на дивані, стиснувши руки між колінами.

Кара сіла поруч, поправляючи одяг.

— Що таке, пані начальниця? — жартівливо почала вона і тут же перейшла на більш серйозний тон, — що-небудь сталось?

— Я дещо відчула... того тижня. До іншої дівчини, - випалила Ліна, — і мені соромно. Перед тобою. Я не хочу брехати в наших стосунках.

— Просто дещо відчула? — збентежено перепитала Кара, — це ж окей, хіба ні?

— Я думаю, не просто, — Ліна повернулась і зустрілась з нею поглядом, — можливо, я поліаморна. Не знаю. Це щось для мене важливе. І я не знаю, що з цим робити. Я намагалась не думати про це та бути з тобою. Але зараз я була з тобою і думала...думала про неї.

— То... хто вона? — Карі нестерпно хотілось взяти її за руку.

— Супергьорл, — приречено вимовила Ліна.

Кара повільно видихнула, відчуваючи, як суміш сорому та полегшення борються за перше місце.

— Ліно... я мушу тобі в дечому зізнатись. Мені дуже шкода і я зрозумію, якщо ти ... не захочеш більше мене бачити, — ось воно, все життя на карту, — але я не казала, тому що оберігала тебе. Я....і є Супергьорл.

Вона повільно зняла окуляри та дозволила Ліні побачити.

— Не може цього бути, — видихнула Ліна, — що ти зі мною зробила...

Кара не помітила, як сльози по одній почали зриватися з вій.

— Пробач, — прошепотіла вона, — я мала сказати раніше. Все зайшло занадто далеко.

Ліна обережно взяла її обличчя в долоні.

— Що. Ти. Зі. Мною. Робиш, — повторила вона, — мені треба буде час це переварити. Але зараз... зараз дозволь мені поцілувати мою дівчину — Супергьорл.