Царство, яке перестало існувати

Царство, яке перестало існувати.

Одного разу в одному царстві, якого вже немає, і назви якого ніхто не пам’ятає, народився майбутній цар. Як він ріс і де навчався, нікому відомо не було. Це і потім, по його царюванню, була чи то загадка, чи то таємниця.

Мав цар одну ваду. Ні, він мав багато вад, навіть, дуже багато. Але ця вада була особлива. Правитель був дуже низького зросту. І деякі глузували з цього приводу. Володар не на жарт переймався від того. Навіть, у взуття своє закладав високі устілки, щоб здаватись вищим. Саме з цієї вади, здається, і почались його майбутні тяги у владі. Бо вирішив маленькій зріст і ті посмішки компенсувати своєю всемогутністю. Але ж повелось за ним назвисько «карликовий цар».

Досягнувши потрібного віку, прийшла черга панування його царського на тих землях. От забрався карлик на трон, згріб всю владу під себе, і нікому не хотів віддавати її.

Народ, що мешкав в тих землях, спочатку повірив правителю. Бо були нові лозунги, нові обіцянки. Але минали часи. Прогресивний люд угледів, як їхній цар полюбляє правити і командувати.

Він і сам не приховував, що любить розпоряджатись долями людей. І пишається владою над оточуючим середовищем. Він, навіть, почав вважати, що має владу над життям. А як тішився, що став одноосібним господарем над грошима держави!

Деякі мешканці, які роздивились тиранське свавілля , почали бунтувати. Але цар створив вже до того часу гарну карну систему. І «розумні» люди почали зникати. Чи помирати. (Хоча це, мабуть, теж саме). А інші, хто не хотів схожої долі, вирішили тікати з тих земель в інші царства.

І залишились жити в цьому краї тільки ті, якими можна керувати. Думки яких можна змінити різною пропагандою. І вірили вони своєму цареві. І йшли вони за правителем туди, куди направляв їх.

Як вже мовилось, дуже полюбляв цар гроші. То невідомо, чи з народження, чи це вже надбане його по правлінню. В царстві його були необ’ємні сховища газу та нафти. Тому торгувало своїми здобичами із багатьма заморськими країнами. Навіть із недружелюбними. Вивозились ці корисні продукти, а повертались возики із золотом, діжки із сріблом, навіть дійшли товарні обміни до тої межі, що поверталась оплата цистернами вантажних потягів. Але гроші текли не в казну царства, а у сховища царя. Тому народ все біднішав і біднішав. Життя ставало все гірше і гірше. Проте цар все гладшав, й маєтки його збільшувались.

Та народ не бунтував, бо вважав, що цар справедливий і все робить вірно. Народ працював на царя за копійки, а потім ці копійки топив у пляшках. Пияцтво та злидні запанували серед народу. І тому, ще легше було цим народом керувати.

Від ситості та дуже гарного життя, вирішив цар приєднати до свого володіння чужі землі. І пішов війною на різні держави, сусідні і не дуже далекі. Почав розсилати своїх миролюбних посланців, щоб каламутили люд у тих державах. Які землі не зміг завоювати, то знищував. Випалював поля і лани. Громив руками своїх вояків-злочинців людські будинки. Його піддані грабували та руйнували все, що траплялось на їхньому шляху. Забирали все, що можна було забрати, навіть те, що раніше не бачили і про що не чули.

І люди зі зруйнованих будинків, з міст, з царств, пішли по всьому світові, щоб розповідати там про ненажерливого царя-карлика, у якого інші царства купують газ та нафту, за що сплачують золотом, і йде то золото на виготовлення зброї для знищення мирних людей.

Панування і процвітання зовсім затуманіли карликовий мозок. Безкарність його дій із боку інших земель розв’язувала руки на ще більші потреби у владі.

І прийшли часи, коли той ненажера вже розруйнував багато малих країн, та почав підбиратись до дуже заможних земель. Тоді і почали замислюватись і

збиратись царі тих заможних держав, щоб вирішити, що робити далі. Як урятуватись від того божевільного диктатора.

Довгий час вони вели розмови, сперечались, думали... І нічого в них спочатку не виходило. Бо існували ще місцевості, які мали залежність й допомогу від карликово-царської країни, вони не хотіли, щоб чорний кіт переходив дорогою між їхніми землями і тим псевдо володарем світу.

Та деякі царства, нарешті, почали відмовлятись від купівлі газу і нафти, перестали у царство з карликом привозити скрині з грошима.

І зменшились, а потім і порожніли карликові сундуки. Вже не було там заморських коштовностей і золота.

Але і це не зупинило царя-карлика.

Тоді на наступних зборах земні правителі, не знаходячи вірного рішення, запросили до себе волхвів для поради. Знову багато часу витратили. Знову сперечались.

Та здоровий глузд переміг. Збори постановили:

«Відправити драконів-знищувачів у те царство. До одного прив'язати не дуже велику особливу клітку. Летіти і обманом чи правдою засадити царя того в цю клітку, замкнути її, а ключ викинути. І накрити клітку чимось темним. Поставити караул з тих самих драконів, щоб всіх, хто захотів би допомогти вибратись царю, не підпускали й близько.

І сидячи у тій незвичайній клітці, тиран кожного дня має зменшуватись. Допоки не стане розміром з крапку».

Та полетіли чотири дракони з різних куточків світу до царства страшного. Ім'я тих драконів були Північ, Південь, Схід, Захід. Довго летіли. Довго шукали. Встиг цар ще дуже багато лиха накоїть за цей час. І нарешті знайшли. Силою змусили царя влізти у клітку, яка була трохи замала для нього. Але за постановою, чи закляттям, з часом, ця карликова в’язниця повинна перетворитись на великі апартаменти для нього. І замкнули арештанта на дивний замок, ключ розплавили у вогні, а те що залишилось, викинули у буйні води.

Став кликати цар на допомогу. Деякі його прихильники почали своє награбоване добро рятувати. Деякі зрозуміли, що самим треба рятуватись втечею. Та все ж, знайшовся один богатир-спортсмен, який проявив бажання визволити царя. Прийшов, до клітки (дракони пропустили, та довгий час глузували з його вчинку). І почав розгинати дуги у клітки. За кожним разом, коли, він розгинав прут, цар різко зменшувався, а металеві прути вертались на своє місце, наче клітка і не пошкоджена. Так пройшло кілька днів, а може і тижнів. Богатир втрачав сили і, одного дня, впав замертво. Подивились дракони на це, потім у бік клітк - а по дерев’яній підлозі клітки гойдається маленька кулька і стогне. Раптом як підскаче, та як гучно розірветься. Дикувато!.. Така була маленька, а скільки гомону. Після зробленої справи дракони, наче розчинились у повітрі.

І в ту саму хвилину піднялись враз усі природні стихії. З усіх боків повіяв різкий страшенний вітер, гори почали розсуватись, річки повиходили з берегів. Морські хвилі піднімались на висоту будинків. Що не закрутило у хвилях, не зсунуло вітром, не пошкодило землетрусом, потонуло у воді само.

І не стало більше ні злого царя з його царством, ні людей, які підтримували злодійські діяння свого володаря. Світ видихнув вільно і зажив в мирі , злагоді та добрі...

Які часи, такі і казки. Всі збіги з реальними діями можете вважати дійсними чи казковими, як забажаєте.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Роман Фещак
31.08.2023 09:15
До частини "Царство, яке перестало існувати"
Спойлер!
Яка мила і головне справедлива казка. Тільки малий курдуплик був не лише галасливим, а й добряче засмердів після того як луснув. Тому й збудуражились стихії, не витримали смороду.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше