Старий добрий ґримуар

Одного разу Кася отримала звістку: її померла бабуся залишила їй у спадок дім.

Люди уникали дівчину, а деякі поза очі називали відьмою через те, що у неї було незвична зовнішність. У Касі праве око було синього кольору, а ліве - зеленого. Багато людей з осудженням сприймали малюнки на тілі юнки. За вушком трилисний кловер, на правій руці лисиця, на лівій - бджола, на боці ластівка, а на ногах рибки.

Будинок бабусі був розташований на вершині великого пагорба, порослого рожевим кловером. Біля будинку був трояндовий сад. Довгі гілки звисали за паркан та перепліталися з квітами кловера.

Місцеві мешканці казали, що троянди у змові із кловером. Вони зрослися та не відпускають один одного. Такі ніжні та жорстокі. Не дають згадати, обплітають розум і тіло. Троянди та кловер приречені нести горе.

В саду у гамаку Кася знайшла потерту сіру книжку.Юнка взяла її у руки. Коло неї завіхрилося повітря, здійнявся пил.

-Вітаємо, нову ґаздиню,- бадьоро вигукнули два коти з зеленим хутром,- Що накажете?

- Дідько! Це що таке?- злякалась дівчина.

-Це Базилік та М'ята - твої коловертії, яритницє,- проскреготіла книжка у руках.

-А, чортівня! - кинула Кася балакучу книгу на траву.

-Боляче. Може, будеш більш ґречною зі столітнім ґримуаром? Мене звати Ґриморія. Матиму за честь служити ще одній відьмі зі славетного роду.

-Яка ще відьма? Який ґримуар? Нащо мені ті коловертії? Я не хочу усього цього.

Скільки не вмовляли Ґриморія та коловертії Касю, вона хотіла позбутися неочікуваного дарунка- сили відьми. Вона вирішила поїхати до дядька, що жив у сусідньому містечку та віддати йому свою чаклунську силу.

У місцевих мешканців юнка просила відвезти її до дядька, але вони не поспішали допомогати. Зголосився лише Медомир, молодий сусід бабусі. Він запевнив Касю, що дуже поважав її бабусю, допомогав їй, вчився життєвої мудрості, а вона жартувала, що Мед- буде гарним нареченим для її онуки Касі.

Їхати вирішили після опівдня щоб не зустріти полудницю. Кася не вірила у ці забобони, але Медомир дуже серйозно до цього ставився. Ґриморію яритниця загорнула у хустку та наказала їй мовчати. Базилік та М'ята невидимі були поруч.

- Зайве чортиня жебракує, - повідомив Базилік , - Ти гадаєш, що у чортів чим більше чортинят то краще? За традицією чортинят повинно бути тринадцять, якщо є чотирнадцяте, то його женуть геть. От і пристає на службу до відьми таке недосвідчене маля.

-Звідки ти знаєш стільки про тих чортів?-промайнула підозра у голосі М'яти, - Товаришуєш з поганьцями?

- Та ні, стара ґаздиня багато чого розповідала про своє життя та помічників, - поглядав коловертій на Касю з надією, що вона не схоче відмовлятися від відьомської сили.

Вони їхали на возі з сіном, запряженим конем Медомира. Базилік вмовляв яритницю почаклувати, відчути як це мати таку силу та поміркувати ще раз. Але Кася була непохитна. Вона мовчки спостерігала, як кажани чіпляються за сорочку Медомира.

Хлопець вилікував тваринок, коли жорстокі діти їх поранили. Кажанчиків звали Блават та Муругий. Кася здивувалася такому збігу: імена - назви кольорів, а вона ж художниця.

Віз наближався до перехрестя. Дівчина помітила розпатлану жінку у довгій брудній рваній сорочці.

- Бідолашна. Схоже, що їй потрібна допомога,- Кася зістрибнув з воза та побігла до жінки.

-Стій! - крикнув Медомир,- До неї не можна підходити!

Але жінка вже схопила юну відьму своїми довгими гострими кігтями. Дівчина закричала від болю.

-Базиліку, рятуй!

Зелений кіт закрутився вихром. Накинувся на жінку, кусаючи та дряпаючи її тіло. Та вона на нього не зважала. Медомир почав промовляти якісь замовляння. Крізь шум вітру та крики божевільної жінки Кася не розуміла що хлопець говорить. Враз стало тихо. Жінка зникла наче її не було.

Юнку поранили. Гаряча кров крапала на землю. Медомир тримав у руках розгорнутий ґримуар.

М'ята перелякано притисла вушка до голови, а Базилік сидів біля господарки похнюпившись.

- Я ж казав, що до жінки не можна підходити, - сердито промовив Медомир,- Це була Удільниця.

-Хто? Вперше про таку чую. Віддай книгу.

- Удільниця - потойбічна істота, що краде долю та може вбити. Я знав, що у ґримуарі є замовляння проти Удільниці. Твоя бабуся показувала мені. Сідай на воза треба зупинити кров.

- Я не знала про це. Як страшно чогось не знати,- пробурмотіла Кася.

- Кань, кань, кань,- промовив Медомир над ранами Касі.

Кров зупинилася.

- Він химородник,- зробила відкриття М'ята.

- Які розумні у тебе котики,- усміхнувся Медомир.

- Ти їх бачиш?- здивувалась Кася, - Хто такий химородник?

- Звісно бачу. Химородник- це чоловік з магічними здібностями: можу зупинити кров замовляннями та воскресити людину.

Медомир зрозумів, що Кася недосвідчена відьма, яка нічого не знає. Мандрівники продовжили свій шлях.

Хустку з ґримуару здуло вітром і Кася ліниво гортала сторінки.

- Ти почитай, подивись малюки й сама намалюй щось, художнице,- вмовляла Касю Ґриморія, - Хоч би й сон свій намалюй. Сни - це завжди підказка.

Яритниця малювала сцени зі сну, а ґримуар тихенько хихотів бо було лоскітно від дотиків олівця. Мимоволі і у Касі з'явилася усмішка.

Закінчивши малювати, дівчина гортала сторінки та продивдялась текст ґримуару. Одне замовляння її зацікавило. "Як викликати помічника роду". Про щось таке розповідала мати у дитинстві та Кася забула. Вона знов і знов читала замовляння , яке чомусь відгукувалось у серці. "Це важливо" казав їй внутрішній голос.

Вони заїхали у ліс. Стало сутеніти. Чувся тріск гілок та шелест листя. У напівтемряві юнка помітила якийсь рух та ще пильніше вдивлялася між високих дерев. На мотузках повішені за шию бовталися у повітрі ляльки- мотанки, які спочатку здалися Касі немовлятами. Під іграшками сиділа худорлява істота.

- Лихо! Базилік, М'ята, рятуйте господарку- відволічить його, а потім наздоганяйте нас,- порадив Медомир.

Чудовисько відчуло людей і побігло до них. Кася розгледіла велике око посеред лоба, гостри зуби у роті та довгі кістляві пальці.

Коловертії підняли у повітря дорожній пил, дерева хилилися долу. Медомир почав грати на сопілці і кінь побіг з неймовірною швидкістю. Воз з Касею та химородником мчав далі. Коли вони сповільнилися, хлопець закурив люльку. Від її диму ліс почав вкривати густи туман. Базилік та М'ята повернулися. Юнка заклякло сиділа на возі неповорухнувшись.

- Куди подівся Медомир?- запитав Базилік.

Хлопця поряд не було. Старий ґримуар теж зник.

- Той покидьок навів ману. Він ще й заморочник, - здогадалась М'ята.

Базилік замуркотів та потерся пухнастою зеленою мордочкою об шию Касі. Гіпнотичний ступор пройшов.

- Він вкрав мою Ґриморію! Базилік, М'ята знайдіть Медомира . Я хочу повернути свій старий добрий ґримуар.

Яритниця чекала у возі і міркувала, що їй робити далі. Коловертії швидко повернулися і розповіли, що химородник побіг до лісової криниці, яка була недалеко.

Йти лісом ввечері - ненайкраща ідея, але Кася повинна повернути ґримуар як найшвидше. За порадою Базиліка Кася задобрила лісовика - приготувала для нього дарунок.

Стару криницю щільно обплітав плющ. За словами коловертіїв крадій Медомир спустився у криницю.

Кася мовчки налаштовувалася пірнути у темряву криниці.

Юнка перелізла через край. Стіни були викладені невеличкими камінцями, по яких зручно спускатися униз.

Якась невідома сила не пускала у криницю коловертіїв тож вони залишилися чекати свою господарку.

Коли ноги Касі торкнулися дна криниці, Кася відчула що води десь по коліно. Дивно, але зсередини криниця була більше ніж ззовні. Попереду було світліше ніж наверху.

Тут панували сірі сутінки та мутна шепочуща вода. Яритниці було моторошно від тих шепотів і вона не хотіла дослухатися до них.

Холодна вода залилася у черевики та неприємно хлюпала. Раптом з води показалися тонкі прозорі та ніжні дівочі руки. Вони тяглися угору до неба. Дві чи три руки схопили Касю за ноги і тягли униз.

Дівчина почала швидко згадувати якесь горисне замовляння з ґримуару. "Як викликати помічника роду". Кася поспіхом промовила замовляння. На ногах , на боці та руках вона відчула лоскіт - малюнки на тілі юнки ожили.

Рибки водоростями виклали наче килим, по якому Кася пішла. Ластівка привела її до чоловіка у човні. Він відвіз її на берег. Бджола наздогнала Медомира та вжалила його, паралізувавши. Лисиця у зубах принесла ґримуар.

Трилисний кловер повернув дівчину до нічного лісу, де чекали коловертії.

На світанку яритниця та зелені коти добралися до міста, де мешкав дядя Касі. Високий замок перший зустрічав подорожніх. Дівчина зупинилася.

- Не хочу я віддавати комусь свій ґримуар, - тільки щойно зрозуміла вона,- Самій потрібен.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.