Ген-ген

Жили-були дід та баба. Діти їхні давно уже померли, залишивши по собі лише крихітну малечу. Старі любили і леліяли внучку, аби та не знала ні бід, ні страждань. І виросла дівчинка тендітною, вродливою, з білим, як молоко, личком, і червоними, як налиті яблука, щічками. Щоправда, нічогісько не вміла робити - розбалували її старі, і не дозволяли поратися ні на городі, ні в саду, ні в хаті. Усе що вміла дівчинка - то робити зачіски та приміряти сукні.

Аж раптом до села прилетів крихітний чоловічок, із крилами як у метелика та великою круглою головою. Пискливим голосом він проголошував:

- Оберіть найвродливішу молоду дівчину, аби та стала жінкою Його Високості. Це наказ короля. Оберіть найвродливішу дівчину серед вас до завтрашнього полудня.

Ця звістка сколихнула село. Одні мерщій стали ховати дівчаток у коморах, інші ж - причепурювати свою малечу. А хтось і зовсім ігнорував дивакуватого чоловічка - нема чого невідомим довіряти.

Старі і свою внучку сховали в хліві, бо життя без неї стало б сумним. Та дівчинка вже зовсім зіскучилась нічого не робити, і, відчувши свій шанс, вибігла на головну вулицю. Вона заходилась кричати: "Я найкрасивіша, я піду!" І ніхто в селі не зміг посперечатись з дівчинкою - бо когось вродливішого годі було знайти.

Нічого робити, стали баба з дідом збирати внучку в дорогу. Дідусь таку пораду дав:

- Як хтось буде нападати, то стань міцно, простягни попереду ліву долоню. А праву руку занеси назад, стисни в кулак, і з усієї сили вдар нападника.

Дівчинка цю науку і запам'ятала. А бабуся зготувала пиріжків, і таке сказала: і тобі буде поїсти, і тим кого зустрінеш. Їжею будь-кого добрим зробиш. І це дівчинка намотала на вус.

Коли ж усе було готове, в повітрі з'явились черевички із крильцями. Десь над вухом пропищало: вдягни їх, і миттю опинишся в палаці. І справді: як тільки їх одягла, черевички понесли дівчинку понад лісами та полями, аж доки не принесли під високу скелю.

- Тепер тобі потрібно наверх. А як туди дістатися - придумуй сама. Це твоє перше випробування, - і черевички зникли разом із останнім писком.

Посиділа дівчинка, пожурилась. Скеля сягала самих хмар, а може тягнулась іще вище, і була стрімка, як бабусин пудинг. Та нічого робити, треба дряпатись угору. Невеликі уступи утворювали стежку, що оповивала скелю серпантином. Дівчина залізла на першу плиту, і повільно пересувалась угору.

Чим вище дівчинка піднімалась, тим лютіше вив вітер, пронизуючи холодом до кісток, а доріжка все вужчала та вужчала. Сонце хилилось до заходу. Сили закінчились. Дівчина зробила черговий привал і з'їла пиріжок. Аж дивиться - а далі дороги немає. І як же дістатись вершини... "Тут я і помру" - подумала дівчина, оглядаючи залишки бабусиного гостинця. З цими думками і заснула, схилившись спиною до скелі.

Аж раптом посеред ночі проснулась від дивної мелодії. Десь над головою було чутно звуки музичного інструменту. Невідоме манило, тож дівчина встала і спробувала потягнутись угору. І - о диво! - намацала заглибину. Після багатьох спроб підтягнутись, вона таки змогла залізти у нішу. Попереду щось миготіло. Відступати пізно, і дівчинка поповзла вглиб. Вузький тунель привів у залу, м'яко освітлену зеленим промінням, яке випромінював невідомий предмет у центрі. Виявилося, що це саме той музичний інструмент, який розбудив її. Музика заколисала дівчинку, і та знову провалилась у сон.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.