Зміст
  • За межею
  • За межею

    ЗА МЕЖЕЮ

    ***

    — Ну що, ви вже зручно вмостились? — дідусь говорив тихим ласкавим голосом. — Давайте швидше, бо бабуся знову буде сваритись, що ми сидимо до глибокої ночі. 

    — Ми вже готові! — гучним лепетом йому відповіли двоє близнюків, по вуха укутані м’якою ковдрою.

    Дідусь загасив свічки, крім однієї, та розпочав свою історію.

    *** 

    В одній з давно зниклих країн, що лежала на далекому заході континенту жив хлопчина дванадцяти років, сирота. Він залишився сам після епідемії. Страшна хвороба косила всіх і дитячі притулки були переповнені. Сиріт ставало дедалі більше і з часом життя ставало все важче, не вистачало їжі та ліжок.

     Він був жвавим, хитрим та допитливим. З речей в нього був лише старий одяг та іграшка у вигляді коника, що залишилась від батьків. Бувши бідним він мріяв про сите і тепле життя.  Одної холодної ночі хлопець побачив сон. В далекому краї, де люди говорили невідомою мовою, на скелястому берегу моря, біля маяка, лежить закопаний скарб. цілий рундук золота і срібла. З тої ночі цей образ захопив уяву сироти. Зібравшись з силою він прийняв рішення, вилізти з того становища в якому він опинився волею долі. На світанку він закопав іграшку, все що нагадувало йому про минуле життя, під улюбленим деревом і вирушив на пошуки скарбу.

    Хлопчина блукав від міста до міста цілий рік займаючись різною чорною роботою. Чистив стічні канави, димарі та іноді допомагав людям носити вугілля і дрова. Доки він не зустрівся з мисливцем біля лісу. Чоловік розгледів щось у малому, він був заворожений тим з якою вправністю хлопчина ладнав досить прості пастки. 

    — В тебе хуткі руки, але я можу навчити тебе як жити в лісі та користуватись його багатствами, — мисливець, у важких шкіряних лахах, сидів навпочіпки й виправляв недоліки пастки.

    — Навчіть мене! — з запалом вигукнув хлопець.

     Дитяча жвавість, винахідливість та любов до природи  допомогли хлопцю стати учнем мисливця. Він дуже хутко ставив пастки та читав сліди, рік самостійного життя давався в знаки.

    — Хлопче, пам’ятай головне, природа завжди сильніша за людину. Не намагайся з нею боротись, підлаштовуйся, — мисливець говорив суворим хриплим голосом.

     Протягом двох років хлопець опановував науку вистежування і полювання. В його пастки попадались зайці, білки, косулі й навіть один вовк. Останнім уроком була ловля кабана без зброї. Хлопчина зробив невеликий лабіринт з лози та приманив тварину прямо в нього. Опинившись загнаним, кабан вирішив напасти на малого мисливця та швидким стрибком в сторону, хлопчина втік з лінії атаки й звірюка втрапила у яму з частоколом.

    Мисливцю більше не було чому навчати малого, той опанував всі тонкощі життя у лісі, він добре розбирався у травах та деревах, міг ладнати прості інструменти та будувати надійні пастки. Мрія ж тягнула сироту далі.

     На прощання, в знак поваги, мисливець подарував хлопцю лук і стріли, зроблені своїми руками, шкода було відпускати такого учня, але й стримувати його не вийде. Подорож малого мисливця продовжилась.

    В п'ятнадцять хлопчин жив з полювання. В нього було досить грошей на дах над головою, щоб змінити брудні, пусті склади на придорожні таверни. В одній з таверн увагу хлопця привернув музикант. Трубадур грав неначе на людських душах, хлопець був причарований звуками флейти. Цей чоловік носив яскравий одяг і розмовляв розтягуючи звук “с”, він шукав матеріал для скрипки. Після кількох келихів елю їх діалог перейшов у обмін знаннями.

    — Ти багато знаєш про ліси не дивлячись на юний вік, — зауважив трубадур — Не міг би ти знайти колоду і матеріал для кілків, щоб я зміг замовити унікальну скрипку? Звісно я заплачу. 

    — Добре, але я хочу вчитись грати на флейті, — хлопчина дивився на музиканта з жагою пізнання нового в очах.

    Близько тижня шукав у лісі потрібні матеріали та нарешті приніс добру кленову колоду та ікла вовка для кілків. Трубадур був скептично налаштованим доки не приніс ці матеріали майстру. Той вирячив очі й був шокований якістю матеріалів. Ця скрипка стала витвором мистецтва. Так і почались їх уроки музики.

    — Нусс хлопче, публіка ніколи не дізнається що ти помилився під час виступу, якщо ти сам цього не покажеш, — голос музиканта був дзвінкий і спокійний.

    Чотири роки вони подорожували разом даючи концерти у шинках, тавернах, на міських площах та у замках. Всюди їх гарно приймали, давали тепле житло та смачну їжу. Кілька місяців трубадур вмовляв малого спробувати виступити самому, але страх провалу занадто обтяжливо висів у думках хлопчини.

     Їх дует ставав все відомішим і все більше людей їм заздрили. Перед черговим концертом вони помітили, що струни на скрипці зрізані. Паніка огорнула хлопця.

    — Що робити? Інструмент зіпсовано, ми не встигнемо його полагодити,— голос хлопчини тремтів від нервування.

    — От ти зараз дещо і зробиш. Вийдеш на сцену і зіграєш так, як грав тихими літніми ночами, — різким рухом трубадур смикнув завіси та випхав хлопця на сцену.

    Тремтіння було таким сильним що він не міг втримати флейту біля губ, але він знайшов свій куточок спокою. Хлопець закрив очі, уявив теплу, місячну літню ніч що пахла польовими травами та почав грати.  Ніхто не свистів, не плескав, не кричав. Лиш після того, як хлопець відвів флейту від губ зал зірвався гучними оплесками. Овації були самими гучними з тих, що він чув за своє життя.

     Після концерту трубадур зізнався, що це він зіпсував інструмент. Це був єдиний варіант показати хлопцю на що той насправді спроможний. Так закінчилось навчання.  Попрощавшись з наставником він далі побрів своїм шляхом.

    ***

    — Дідусю, дідусю ти знову заснув. Ми хочемо знати чим закінчилась історія. Він знайде скарби? Він буде битись з драконами? Він перестріне піратів? Познайомиться з  принцесою? — голоси дітей різко ожили та заполонили весь простір.

    Протерши очі й поправивши бороду дідусь з посмішкою продовжив розповідь.

    ***

    Коли юнаку вже було дев’ятнадцять, той забрів на ринок прибережного міста в пошуках  роботи. Там він зустрів старого торговця, що скаржився про навалу пацюків на складі. 

    Кілька днів юнак розробляв нову пастку. Ловити тварин по одному це справа не складна, а от коли їх кілька сотень то завдання стає доволі важким.

    Конструкція нової пастки була не такою вже й складною, але по своєму геніальною. У великій коробці підвішується приманка, а дно і стіни покриваються смолою. Потрапляючи всередину пацюки не мають шансу втекти. І таким чином всього за два тижні всіх щурів на складі було знищено.

    Купця зацікавила винахідливість юнака і він запропонував тому співпрацю.

    — Твій гострий розум і навички можуть бути незамінними для торгової справи. Чому б тобі не почати навчатись у мене? В мене немає сина, щоб передати йому справу та я можу залишити її учню, — старий торговець говорив спокійно і впевнено.

    — Я буду старатись, — юнак палав від нетерпіння.  

    Спершу він влаштовував невеликі виступи біля ятки торговця і збирав чималий натовп. Після чого розповідав про товари, якими вони торгують. Артистизм, якому він навчався у трубадура, виявився незамінним.

    Після одного з таких концертів до нього підійшов чоловік і запропонував торгову аферу, розповів що в них є партія не якісного металу, але це можна визначити лише після перетоплювання. Потрібно лише реалізувати цей матеріал і в них буде багато грошей. Хлопець вагався і зважував все у голові, коли до них підійшов старий та прогнав шахрая, погрожуючи викликати варту.

    — Юначе, ніколи не берись за не гідну торгівлю. Гроші це добре, але людяність важливіша, — голос старого торговця звучав стримано і мужньо.

    Розвиваючи свої навички торгівлі хлопець почав ходити спілкуватись з іншими торговцями й відкрив для себе інші мови. Він все згадував мову, яку чув уві сні. Сирота старанно вивчав всі мови, з якими зустрічався.

     Це допомогло йому налагодити відносини з багатьма торговцями з інших країн та континентів. За п’ять років він допоміг розширити торгівлю і купити кілька кораблів. За цей час юнак зустрів моряків, які говорили тією незнайомою мовою. В них він дізнався про маяк, який бачив в дитинстві. Зібравши достатні кошти та підготувавши один з куплених кораблів він відправився далі. На своєму шляху він бачив нові народи, міста, держави та поступово розширював свої зв’язки. 

    На двадцять п'тому році життя він побачив пейзаж зі сну. Берег, маяк і старий рибалка, що сидить і дивиться в небо. До берега йшов вже не юнак, а чоловік. Він був у передчутті закінчення своєї довгої подорожі.

    — Ти прийшов по скарб? На жаль я його вже витратив. Ось тільки щасливішим я не став. Все закінчилось так само швидко, як і почалось. Гроші зникали неначе морська піна на берегу. Та мене все мучать сни про далеке місце. Про іграшку закопану під деревом. Про скарб, що всередині. Та я так і не пішов на пошуки, — голос рибалки був позбавленим живих відтінків.

     Чоловік відчув пустоту. Ціль, що вела його, виявилась нічим. Та все ж час, що він провів у подорожі дав йому інші скарби. Знання і досвід отриманий від наставників були безцінними.

    Повернувшись додому, чоловік знайшов іграшку, дістав з неї згорток паперу з портретом сім’ї й написом “Любому Генрі”. Чоловік поглянув на своїх батьків і відчув спокій. Він завершив свою подорож за скарбами.

    Прийшовши до торговця Генрі успадкував його справу і через кілька років зустрів дівчину з якою одружився і жив щасливо у своєму маєтку на березі моря.

    ***

    Діти вже спали коли дідусь закінчив історію. Він обережно поправив ковдру та задув останню свічку. У дверях кімнати вже стояла його дружина.

     — Вони ще ні разу не дослухали казку що ти їм розповідаєш. Ходімо спати Генрі, — ніжний голос був теплим і тихим.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.