Залишкова деформація

Головідео витворяло казна-що. Усі канали працювали одночасно, і вимкнути не виходило жоден. На частині екранів лускато-рогато-гребінчастий йорн, у якому неважко було впізнати можновладного Клео, спотворював морду своєї пики в пародії на м’яку посмішку і віщував, що гели і йорни – один народ, і нічого страшного не відбувається.

Іншу частину голоокон займав заступник Габріеля Франек – винятковий ідіот. Він намагався щось пояснювати, але, як завжди, краще б мовчав. Його ніхто не зупиняв. Безладно вмикалися трансляції з камер спостереження, показуючи то палаючий пам’ятник Джонасу, то побоїще на підступах до Будинку, то гелів, що панічно розбігалися під тиском Наратива. Крики тварин, що гинуть. На кілька хвилин увімкнулася лікарня для «четвертих», і це було справді моторошно. Матка-Галілео, який невідомо як повернувся із заслання, гудів і танцював безупинно. «Солдати», не звертаючи уваги на молочно-блідий персонал, збирали все, що могло стати в нагоді як зброя, а могло багато чого. Вони готувалися виступати і, судячи з усього, проблем із Наративом не мали ані найменших. «Роботяги» герметизували вікна якоюсь субстанцією, про походження якої не хотілося думати. До лікарні стікалися, сіпаючись у єдиному ритмі, десятки, сотні гелів. І знову непроглядний жах під кодовою назвою «вуличні бої», і зі сталевих пір’їн стікає яскрава, майже ошатна кров...

– Аве, – губи Ніка тремтять. Його руки теж у крові, він і його люди не встигають справлятися з потоком поранених. – Що нам робити, Аве?

– ...Авессаломе, їдять тебе мухи! Ти що там, заснув?

Авессалом Штейн струснув рудою, дрібним бісом крученою шевелюрою і люто розтер і без того запалені очі. Звісно, якщо не спати три доби, то на четверту почнеш вирубуватися навіть стоячи. Ще й сниться всяка гидота, ніби в реалі мало.

– Уже ні, – буркнув Авессалом, ігноруючи обурення палкого Скотті. – Що в тебе такого, що знадобилося мене будити? Джонсі відписався?

Лабораторія мала кепський вигляд, що не дивно після прильоту в будинок чверті тони вибухівки, але поки що цілком функціонувала. Армоване скло врятувало, прийнявши на себе більшу частину енергії вибухової хвилі.

Він спіймав своє відображення в осколку, що втримався в рамі, і здригнувся. Півроку тому, до війни, його частенько плутали зі студентами. Зараз би не переплутали. Ніхто, втім, за ці півроку не став виглядати краще. У Скотта скроні зовсім білі, хоча він старший лише на кілька років. Войцех сутулитися став, як дід ста років... Професор Вальтер розплакався вчора, під час прощання з Джонсі. Хто б міг подумати, залізний проф хлюпав носом. Нерви у всіх до біса пішли.

– Нема новин, – зізнався Скотті. – І зв’язку взагалі ніякого. Але мені заздрісно, що ти можеш спати, а я ось намагався – і не можу.

І посміхнувся, гад. Авессалом розсміявся, оцінивши підколку приятеля.

– Скільки ще генер протримається? – запитав для порядку. Яка вже різниця. Запуск хронолога був учора, сьогодні жодних змін, отже, провал.

– Години чотири, докторе Штейне, – відзвітував лаборант, відриваючись від монітора контролю. Хороший хлопець. І здібний. Шкода, що все так.

Авессалом не встиг придумати, що на це сказати розумного і підбадьорливого – ляпнули двері, що трималися на одній завісці, і дрібний бетонно-скляний мотлох енергійно заскрипів під підошвами сухопарого Войцеха.

– Гниди лізуть, – коротко, у своїй рубаній манері, видав він. – По місцях, хлопці. Другу лабу я вже попередив, зараз ще в першу...

Вони розібрали автомати і зайняли позиції на п’яти вікнах. Другий поверх, чудовий огляд. Марек і зануда Адам Зауер побігли в сусідню кімнату – їхнє місце там.

Загалом два десятки стволів і кумулятивний лазер-кулемет у третій лабі. Патронів вдосталь. Учора вистачило відбитися, може, й сьогодні вистачить.

– Світло погасіть, – нагадав Авессалом лаборанту.

Пролунав здавлений зойк і стало темно. Поруч розмірено дихав Скотті.

Якийсь час Авессалом роздивлявся через ІЧ-приціл порожню вулицю і роздумував про хитросплетіння долі, призначення та іншу дурницю, що лізе в голову в хвилини напруги. А потім гниди таки полізли, і два десятки «найкращих умів країни» вступили в примітивний бій за справу, за яку вважали не соромним померти.

КІНЕЦЬ