Відпустка

В аеропорту було шумно. Пасажири спішили на посадку до своїх гейтів. Я стояла біля панорамного вікна зі стаканчиком капучино та дивилася на літаки, що злітали чи заходили на посадку.

Попереду довгоочікувана відпустка, але вона мене геть не радує. Летіти на відпочинок у Туреччину, в Кемер, ми планували вдвох. Я та Макс.

Ми разом вже майже п'ять років, але поки я мріяла про весілля, він казав, що воно не часі. Я зітхала, але погоджувалася. Ну дійсно, що може змінити свято в ресторані та церемонія в РАГСІ? Хіба що, я хотіла сім'ю та дітей. Але він одразу припиняв такі розмови — діти теж були не на часі. Бізнес треба розвивати, й взагалі треба встигнути пожити для себе. І те, що мені вже давно не двадцять, а майже тридцять, його не бентежило. Мені боліло, але я продовжувала мріяти та сподіватися, що одного дня він змінить своє рішення.

Ми разом знімали квартиру, працювали, як й всі пари час від часу ходили в кіно чи театр. Й, на диво, майже ніколи не сварилися. Якщо не брати до уваги тему одруження та дітей.

Максим не був романтиком, але завжди був поруч, підтримував та допомагав. З ним я відчувала себе захищеною, поруч з Максом мені було затишно.

Відпустку в Туреччину ми спланували заздалегідь, і я з нетерпінням чекала можливості відпочити від рутини, змінити картинку.

Ось тільки прикрий випадок на виробництві тиждень тому змусив Макса скасувати відпустку.

— Оленко, лети сама. Ти ж знаєш, я зараз не можу. Як керівник компанії, я мушу бути на місці, поки йде розслідування. Якщо вдасться вирватися, то приєднаюся пізніше. Хочеш, візьми з собою маму чи свою подружку Оксанку?

— Я хотіла провести час з тобою, — засмутилася я. — Давай просто змінимо дати?

— Ні, не варто. До того ж далі буде дорожче й треба платити за зміну дат. Мені дуже прикро, що так сталося... Але травма на виробництві — серйозна справа. Я справді не можу... А тобі потрібно перезавантаження.

— Добре, я полечу сама, — зітхнула. — Не хочу нікому нічого пояснювати. Мама точно почне розпитувати. А я не готова до цієї розмови.

— Це правильне рішення, мила, — він міцно притиснув мене до себе та поцілував. — Відпочинь гарненько й за мене також.

***

Я змахнула сльози, відганяючи спогади, допила каву й попрямувала до свого гейту.

Політ минув без пригод. Туреччина зустріла ласкавим сонцем та морським бризом.

Гід туристичної фірми дорогою до готелю розповів про екскурсії та цікаві місця, які можна відвідати в Кемері. Але я, здається, все прослухала.

З вікна мого номеру відкривався гарний краєвид на гори, але вперше в житті вони мене не радували. Я відправила повідомлення Максиму, що все гаразд, і я вже в готелі та відклала свій телефон на тумбочку.

Залишивши свою сумку й валізу біля ліжка, перевдягнулася в купальник, накинула поверх білу туніку, взяла рушник та відправилася до моря. Сподіваюся, що теплі води Середземного моря бодай трохи відволічуть мене.

— Чому така гарна дівчина відпочиває сама? — пролунав біля мого вуха чоловічий голос.

— Чому ви вирішили, що я сама? — здивувалася його нахабності. Переді мною по пояс у воді стояв до біса гарний чолов'яга й посміхався.

— Це видно по ваших очах, — посміхнувся він. — Я спостерігав за вами ще в літаку, а потім в автобусі. Ми летіли одним рейсом.

— Ясно, — коротко відповіла я.

— Мене звати Сергій, — він протягнув мені руку.

— Олена.

— Приємно познайомитися, дозвольте пригостити вас кавою? В цьому готелі готують справжню турецьку на піску!

— Бачу, ви знавець. Я вперше тут, ще навіть не роздивилися що є на території.

— Та ви що! Тоді давайте я вам все покажу, я відпочиваю тут вже вп'яте. Обожнюю це місце.

— Добре, Сергію. Я не проти, — посміхнулася йому.

— Чудово.

Чоловік взяв мене за руку та допоміг вийти з води.

Сумні думки поступово відступили, я трохи розслабилася й дозволила собі просто бути собою та відпочивати.

Сергій виявився дуже галантним молодим чоловіком. Ми прогулялися територією готелю, що просто потопала в зелені, він сфотографував мене біля квіткового годиннику та на фоні гір на свій смартфон, пообіцявши потім переслати мені, оскільки мій телефон залишився в номері, а повертатися за ним не хотілося.

Ми пили каву та багато розмовляли.

Сергій теж був бізнесменом, мав мережу ресторанів в Києві та Одесі й багато подорожував.

Турецька кава виявилася неймовірно смачною, а тістечка, що нам принесли до неї — дуже ніжні.

— Нарешті ти щиро посміхаєшся, Оленко, — він щиро посміхався, розважаючи мене цікавими історіями зі свого життя.

— Це все завдяки тобі. Я змогла трохи відволіктися та насолодитися відпочинком, цим прекрасним вечором.

— І правильно. Всі справи повинні залишатися в аеропорту. Тут, в Туреччині, дозволяються лише позитивні емоції!

— Я постараюся, не звикла їздити сама.

— Ти вже не сама. Ти зі мною, — від такої сміливої заяви я трохи напружилася. В мої плани не входило зраджувати Максу. Але чомусь й казати Сергію, що в мене є коханий, я не стала.

— Дякую за компанію, — посміхнулася йому.

— Як що до поїздки в Памукале? Вона займе цілий день, але це дійсно того варто. А ще можна поїхати на екскурсію на так звані Турецькі Мальдіви, де Середземне море зустрічається із Егейським..., — запропонував Сергій, коли ми йшли до ресторану готелю на вечерю.

— Заманлива пропозиція.

— Навколо Кемеру багато гарних місць. Чи ти віддаєш перевагу аквапарками й СПА?

— Аквапарки то не моє. Не дуже люблю гірки. Від СПА не відмовлюся, давно хотіла спробувати турецьку баню... — не стала приховувати свої уподобання.

— О, все зрозумів. Тоді наступні дні плануємо так — завтра день СПА, потім екскурсія на так звані Мальдіви, далі їдемо в Анталію, там є фортеця й гарні магазини для шопінгу...

— Чекай-чекай, — я зупинила Сергія. Його наполегливість мене лякала. І водночас з ним було легко й приємно спілкуватися. Поруч з ним я відчувала себе справжньою.

— Щось не так? Ти казала, що вперше в Туреччині, а я її добре знаю, тому вирішив взяти на себе організацію...

— Та ні, все добре, — нарешті сказала я, розуміючи, що з його допомогою я дійсно зможу більше дізнатися про цю країну, а просто сидіти в номері це точно прямий квиток в депресію.

Поки я обирала собі блюда на вечерю, Сергій встиг сходити на бар та принести два коктейлі.

— За відпустку та неймовірні враження! — запропонував він.

— За відпустку! — погодилася я.

В номер я повернулася вже опівночі. На телефоні було з десяток пропущених дзвінків від Макса та купа повідомлень.

Мені раптом стало соромно. Я провела час з іншим чоловіком, проговоривши із ним про все на світі, геть забувши про свого, й про його проблеми.

Тут же набрала йому повідомлення:

— Коханий, вибач. Я залишила телефон в номері й пішла на пляж, а потім гуляла. У мене все добре.

Телефон озвався вхідним дзвінком.

— Оленко, — видохнув він в слухавку, — люба, нарешті! — Я вже не знав, що думати. Навіть агенту дзвонив, щоб він в готель написав! Я хвилювався за тебе!

— Максе, зі мною все гаразд. Вибач, я не хотіла брати телефон на пляж, а потім ми зустрілися з іншими українцями та гуляли. Я геть забула про час…

— Я радий, що ти насолоджуєшся відпочинком. Я вже скучив. Завтра йду у відділок, знову потрібні покази...

— Я розумію. Сподіваюся, вони нарешті зрозуміють, що травма причинена через необережність роботи з обладнанням.

— Вони розуміють, — чоловік зітхнув, — але є протокол.

— Бюрократи, — різко відповіла я.

— Знаєш, з одного боку, це — правильно. Просто цей випадок стався напередодні відпустки. Не злися й насолоджуйся теплим берегом Туреччини, бо в Києві йде дощ.

— Дякую. Тут дійсно сонечко й тепло.

— Люблю тебе, солодких снів!

— Добраніч, Максе.

***

Наступні три дні промайнули немов мить. Я навіть не помітила як швидко ми зблизилися із Сергієм, знайшли багато спільних тем й інтересів. Хоча й дискутувати з ним виявилося цікаво.

В СПА салоні ми разом розслаблено лежали на теплій платформі та обговорювали тенденції сучасної літератури.

Він любив паперові видання, доводив мені важливість тримати книгу в руках, мовляв, то особлива магія. Я була з ним згодна, хоч останній час віддавала перевагу електронним. Вони значно зручніше й читати можна в будь-який час та будь-якому місці. Й головне, що ти в кишені можеш переносити одразу сотню цікавих історій!

Сергій же заперечив, що іноді вистачить й однієї книги, але насолоджуватися нею потрібно перебираючи сторінки...

А от в жанрах ми зійшлися — нам подобалося сучасне романтичне фентезі. Тут згадався Максим, який віддавав перевагу бізнес літературі, а з художньої читав лише Бредбері, Хемінгуея та Жуля Верна.

Він завжди був серйозною та діловою людиною. Макс вважав, що сучасні романи — це просто трата часу, там немає нічого, що могло б чомусь навчити чи згодитися у роботі чи то у житті.

— Хочеш зроблю тобі масаж? — раптом запропонував Сергій.

— Давай, — легко погодилася я.

— Тобі потрібно розслабитися, ти занадто напружена, краще заплющ очі й подумай про щось прекрасне...

Але варто мені було заплющити очі, як я побачила себе у білій сукні. Я крутилася перед дзеркалом, серце радісно калатало в грудях у передчутті найголовнішої події...

Руки Сергія лагідно торкалися мого тіла, розслаблюючи м'язи, і від тих доторків всередині розвивалося тепло... Виникали ніжні почуття, про які я боялася навіть думати.

— Про що думаєш? — спитав чоловік. — У тебе така щаслива посмішка на обличчі.

— А у тебе лагідні руки, — відповіла натомість, промовчавши про свою маленьку мрію.

— Дякую, — прошепотів Сергій.

***

Під час прогулянки на яхті Сергій вивів мене на відкриту палубу, щоб насолодитися краєвидами та зграйкою дельфінів, що супроводжували нас.

— А ти знаєш, що дельфіни обирають пару один раз й на все життя? — спитав мене чоловік, несподівано обійнявши за талію та притиснувши до себе.

— Ні, ніколи про це не чула, — відповіла йому.

Чоловік розвернув мене до себе обличчям та зазирнув в очі.

— Ти дуже гарна, Оленко.

— Дякую, — я зніяковіла під його поглядом. Він був занадто близько, й це лякало мене. Я не планувала заводити нові стосунки. У мене є Макс. Й у нас наче все добре. Але чому поруч з Сергієм серце раптом то завмирає, то пускається у галоп, то тріпочіть сполоханою птахою? Здається, я геть заплуталася.

— Ти тремтиш, замерзла? — спитав він, накидаючи мені на плечі теплий плед, який лежав на лавці.

— Ні, я просто...

— Невже боїшся мене? — спитав він прямо, наче відчув мої емоції.

— Я боюся своїх почуттів поруч з тобою, — нарешті вимовила я, не знаючи як йому пояснити, що не можу й не хочу давати йому надію... Я ж маю чоловіка. Нехай й цивільного.

— Якщо ти думаєш, що все закінчиться тут, в Туреччині, то ти помиляєшся, Олено, — він торкнувся моєї щоки, — ти подобаєшся мені. І я...

Він не закінчив фрази, натомість обережно торкнувся моїх губ м'яким цілунком.

В голові раптом запаморочилося, довелося обхопити чоловіка за шию, щоб не впасти. Його руки тут же обвилися навколо моєї талії й міцно притиснули до себе.

Його цілунок був сповнений ніжності. Він був м'яким наче пір'їнка, а по тілу пройшлася хвиля бажання.

Отямившись, я перервала поцілунок та поклала руки йому на груди...

— Зажди... Так не можна...

— Чому? — спитав він. — Мені здалося ти не проти й то як ти відповідала...

— Сергію, справа не в тобі...

— Тоді чому? Ми дорослі люди й... — він дивився на мене з теплом, але в його очах було непорозуміння.

— У мене є чоловік. Цивільний, — видохнула я пошепки.

— І як же він відпустив тебе саму у відпустку? Не боїться, що вкрадуть?

— У нього виникли проблеми на роботі, — я відчула як в куточках очей скупчуються сльози.

Сергій помітив це та легенько торкнувся моєї щоки, стираючи сльози.

— Ти не носиш обручки...

— Бо ми не розписані. Він вважає це зайвим, — прошепотіла я.

— Ти впевнена, що він тебе кохає? — несподівано спитав він.

— Думаю так, він піклується про мене...

— Піклування й кохання різні речі. Коли кохаєш, то прагнеш бути з людиною постійно, берегти її, турбуватися, цінити й точно не відпускати у відпустку наодинці. Скажи, а ти його кохаєш?

— До чого це питання? — я не розуміла про що говорить Сергій, навіщо розпитує мене. Ми знайомі всього три дні. Ще три й ми повертаємося додому, й навряд чи знову колись зустрінемося.

— Присядь, — він допоміг мені сісти на одній із лавок, — я бачу, що ти ледь стоїш на ногах. — А потім взяв мене за руки та зазирнув у вічі. — Якщо в мене є бодай крихітний шанс, я хочу поборотися за твоє серце, Олено. Знаю, звучить дивно. Ми майже не знаємо один одного, але іноді достатньо погляду та слова, щоб зрозуміти, що поруч ТВОЯ людина.

Його слова розчулили мене. Я розуміла, про що він зараз говорить. Я теж відчувала дивне тяжіння до нього, але прийняти рішення прямо зараз була не готова.

— Дай мені час, будь ласка, — промовила я, стискаючи його пальці.

— Добре. Я почекаю, — видохнув він, ще міцніше обіймаючи, обпалюючи своїм диханням мою шию.

До кінця дня я намагалася зібратися з думками, вгамувати свої почуття, але виходило погано. Сергій більше не піднімав цю тему, ми насолоджувалися морською прогулянкою та купалися у відкритому морі, а ввечері чоловік провів мене до дверей номеру і, легенько поцілувавши в чоло, побажав солодких снів й пішов.

Я довго крутилася в ліжку, намагаючись заснути. Кляті почуття не давали спокою. Мене тягнуло до Сергія, й опиратися цьому тяжінню було вкрай важко. Він оселився в моїх думках, здається, навіть, полонив душу й серце.

Поруч з Максимом я відчувала геть інші почуття. Поруч з ним моє серце так не тремтіло, не завмирала душа від його доторків та цілунків. З ним просто було спокійно й затишно. Я відчувала до нього ніжність, мені була приємна його турбота, але не більше.

Можливо, справді, я видавала бажане за дійсне?

Зранку за мною зайшов Сергій. Ми разом поснідали та пішли на пляж. Після вчорашньої поїздки хотілося просто розслабитися й нікуди не їздити.

— Розкажеш про себе? — попросила я. — Ти казав що маєш ресторани. Як прийшла думка відкрити саме ресторани?

— Люблю готувати. З дитинства багато часу проводив на кухні з мамою та бабусею. Мені подобається створювати нові блюда, експериментувати..., — із захватом розповідав він.

— А як так сталося, що ти сам? Мабуть, навколо тебе багато жінок...

— Жінок й справді багато. Тільки жодна з них не торкнулася серця. А ще вони всі хочуть мої гроші, а не мене, — чоловік зітхнув. Я роздивлялася його й не розуміла чому. Сергій був дуже привабливим, мав доглянуте спортивне тіло, коротке чорне волосся й неймовірно гарні карі очі, що зараз дивилися на мене з теплом й ніжністю.

— Прикро, що так... — тихо промовила я.

— Прикро те, що та, яка змогла торкнутися серця, вже належіть іншому...

— Сергію, я...

— Олено, — він заправив прядку мого волосся за вухо, — мені здається, я закохався в тебе. Мене тягне до тебе й опиратися цьому дедалі важче. Я знаю, що ти типу заміжня, що він чекає на тебе вдома...

— Я... — остаточно розгубившись від такого зізнання, я зробила те, чого не очікувала, — я обійняла його за талію, притиснувшись до волого після купання тіла, — ти проник в мою душу, я не знаю що це, але мене теж тягне до тебе, — ледь чутно проговорила я й сама поцілувала такі бажані губи.

Він тут же поглибив цілунок, змітаючи всі мої внутрішні перепони та страхи.

***

З Максимом ми останні дні майже не спілкувалися. Я лише відправила йому кілька фото та написала, що в мене все добре. Він же відповів, що зайнятий на виробництві й вже точно не прилетить до мене.

На подив, така відповідь не засмутила мене, а навпаки. Я раділа, що ми зможемо провести з Сергієм більше часу разом.

Ми гуляли вуличками Кемеру, з'їздили в Анталію, погуляли по старому місту, накупили солодощів, кави й магнітиків на згадку про теплу Туреччину.

В останній день відпустки ми сиділи на березі моря й цілувалися під світлом місяця, милувалися зірками.

Для себе я прийняла рішення. Ці сім днів перевернули мою уяву про почуття та справжню чоловічу турботу.

Сергій, як й напередодні, провів мене до дверей номеру, але я взяла його за руку й потягнула за собою.

— Ти впевнена? — подивися він на мене. — Я не тиснутиму, якщо ти не готова, я почекаю, — прошепотів він.

— Я впевнена, — промовила я. — Ти допоміг мені повернути себе справжню. Поруч з тобою я знову живу й дихаю на повні груди. І я хочу бути з тобою...

— Оленко, — Сергій міцно притиснув мене до себе й впився в мої губи шаленим поцілунком.

Двері за нами закрилися із легким стуком, підхопивши мене на руки, Сергій легко переніс мене на ліжко, позбавляючи літньої сукні й даруючи неймовірні відчуття своїми цілунками, ласками, розпалюючи в мені вогонь кохання та пристрасті.

— Не відпущу тебе до нього, тепер точно ні, — прошепотів він мені, коли я влаштувала голову на його плечі.

— Не відпускай, — попросила я.

— Кохаю тебе, Оленко.

***

Наш літак злетів, ми сиділи поруч, тримаючись за руки. Відпустка скінчилася, попереду була важка розмова з Максимом. Я не знала, як сказати йому про те, що покохала іншого. Сергій навіть запропонував поїхати разом, але я твердо вирішила йти сама.

Я забрала свій багаж, й вдивлялася у натовпі свого цивільного чоловіка. Втім, його в аеропорту не було.

Діставши телефон, набрала номер, але абонент був поза зоною досяжності.

— Не зустрів? — підійшов Сергій до мене.

— Ні, — покачала головою я й зітхнула.

— Давай відвезу тебе додому, моя машина на парковці.

— Я можу взяти таксі, — спробувала заперечити.

— Я обіцяв тобі, що не відпущу, — нагадав він мені, обпалюючи мене теплим поглядом карих очей. — Ходімо. — Сергій взяв мене за руку та повів на вихід із будівлі аеропорту.

Але й вдома Макса не виявилося, не дивлячись на те, що прилетіли ми пізно ввечері й робочий день давно скінчився.

Вперше в житті я відчула себе зайвою в цьому місці, в цій квартирі. Вперше відчула холод й те, що Макс насправді ніколи мене не кохав. Я просто була зручною, бо готувала їсти для нього, прибирала в хаті, прала одяг. Ще й допомагала з просуванням його бізнесу, адже за фахом я маркетолог. А що натомість? Рідкі походи в кіно? У відпустці разом ми були лише одного разу... Заміж він не кликав, дітей не хотів. Якщо я зараз піду, він, напевно, й не помітить. Але просто зникати мені не хотілося, це було б несправедливо й неправильно по відношенню до нього.

Максим прийшов за годину, я встигла прийняти душ й тепер пила чай на кухні.

— Привіт, Оленко. Як ти засмагла! — чоловік обійняв мене. — З приїздом!

— Привіт, дякую, Максе, присядь. Я хочу поговорити з тобою, — промовила я.

— Що трапилося? Ти образилася, що я не зустрічав тебе? — він сів навпроти.

— Ні, справа не в цьому, — показала головою. — Нам потрібно розлучитися, — випалила я.

— Що? — він розгублено дивився на мене.

— Я зрозуміла, що так буде краще. Вибач.

Він обхопив голову руками. Глибоко видохнув та нарешті промовив:

— Ти знаєш, мабуть, ти маєш рацію. Ми давно живемо з тобою, і це стало звичкою. Вогника кохання між нами вже давно немає. Я не буду тебе тримати. Ти можеш йти…

***

Три місяці потому.

Я крутилася перед дзеркалом у стильній білій сукні, розшитій бісером.

— Ти неймовірна гарна, — моя найкраща подруга Оксана зайшла до кімнати. — Твій Сергій знає, що йому дістався скарб?

— Знає, — засміялася я. — Він цей скарб міцно тримав в своїх обіймах від самого початку.

— Я щаслива за тебе, подруго, — вона обійняла мене, — Ходімо, всі чекають тільки на нас.

До весільної арки я йшла затамувавши подих. Сергій дивився на мене із захватом, коханням та ніжністю.

Він не став тягнути довго й зробив мені пропозицію вже через два тижні, як я з’їхала від Максима та звільнилася з його фірми.

Це було неймовірно романтично. Сергій запросив мене в свій ресторан, який прикрасили червоними кульками-серцями та розставили свічки й квіти. Грала тиха мелодія. В залі були тільки ми. Він та я. Сергій вивів мене в самий центр зали, встав на одне коліно та протягнувши каблучку промовив:

— Я надто довго на тебе чекав, Оленко. Ти зробиш мене найщасливішим у Всесвіті якщо погодишся вийти за мене заміж, стати моєю дружиною!

Звісно, що я погодилася. Я так само довго чекала на своє щастя. Саме поруч із ним я розквітла, відчула себе живою, відчула неймовірну магію доторків, ніжності та кохання. Ми танцювали та цілувалися весь вечір, шепотіли один одному слова кохання й були неймовірно щасливими.

— Обіцяю кохати тебе та берегти все життя, — прошепотів Сергій, коли нас нарешті оголосили чоловіком та дружиною.

— Разом й назавжди. Дякую тобі за кохання, — прошепотіла у відповідь й наші губи злилися у чуттєвому цілунку.

2 травня 2023 р

Анітка Санніфео