Немає часу на кохання

Ендрю вийшов з бару, попрямувавши додому. Необхідно зібрати речі та вже потім вирушити до Ніни.

Звісно, він не мав її адреси, але знав, що зможе знайти її у великому місті. Та й в Києві має запрацювати мобільний зв'язок.

Він має бути поруч з Ніною. Він має захистити її. Звісно, краще було б забрати її на деякий час з міста, але чи погодиться та і як пояснити поспіх, демон ще не знав.

За цим її колишнім чоловіком будуть спостерігати, йому не дозволять якимось чином образити його. І як тільки додумався звернутися до темних сил із таким проханням? Невже настільки слабкий, що не може самостійно привернути увагу жінку? Але Ендрю волів не думати про це. Байдуже на нього.

Мати помітила пригнічений стан сина, але він настільки стрімко склав речі в свій рюкзак та вискочив за двері, що навіть не встигла розпитати. А Ендрю вперше в житті не хотілося ділитися з нею подробицями. Спочатку він має розібратися в усьому сам.

Він вийшов з порталу у залі очікування залізничного вокзалу, не привертаючи до себе зайвої уваги пішов на вихід, на ходу діставши з кишені мобільний телефон. Увімкнувши пристрій він побачив кілька пропущених дзвінків та смс від Ніни. Серце радісно затріпотіло в грудях.

Не роздумуючи набрав її номер, так кортіло почути її голос.

– Алло, – нарешті почув в динаміку.

– Привіт, Ніно. Це я, Ендрю, – видохнув він. – Я приїхав. Я в Києві.

– Ендрю, привіт, – прошепотіла вона. Серце в грудях миттєво зробило кульбіт. Вона відчула як сильно скучила за ним. Ще годину тому вона намагалася додзвонитися йому, але чула лише механічний голос оператора, це сильно засмучувало, а тепер він тут, майже поруч.

Ніна підійшла до відчиненого вікна, вдихаючи свіже повітря на повні груди.

– Як ти? – лише спитала вона.

– Погано. Без тебе погано, – тихо промовив він. – Зустрінемося?

– Зараз? – лише уточнила вона, адже на місто вже опускалася ніч, але вона вже точно знала, що пізня година не стане на заваді – так нестерпно хотілося знову опинитися в його обіймах.

– Якщо ти не проти, – також тихо промовив він. Ендрю б дуже цього хотілося, але він не мав права тиснути на неї.

– Ні, я не проти, – усміхнулася вона.

– Тоді чекатиму на тебе. Я скину адресу, – промовив Ендрю й відключився. Швидко написав адрес готелю в центрі міста, на першому поверсі якого був гарний ресторан, що працював до останнього клієнта.

Ніна підійшла до шафи, обираючи легкий брючний костюм м’ятного кольору.

– Приїхав? – несподівано прозвучало у неї в голові. Озирнувшись вона помітила Адама, що влаштувався на широкому ліжку.

– Так, – відповіла вона.

– Це добре. Підеш до нього? – знову спитав амурчик, схиливши голову на бік.

– Піду. Я скучила за ним. Страшенно хочу його побачити, – відповіла Ніна.

Амурчик лише посміхнувся. Це був добрий знак – її серце поступово починає відкриватися коханню.

Ніна швидко викликала таксі, підхопила свою сумочку, в яку поклала кулон із сердечками. Вона точно вирішила віддати одну половинку Ендрю. З його появою в її житті наче увірвався промінчик сонця.

Вона вийшла з кімнати, але в коридорі зіштовхнулася з донькою.

– Мамо? – здивовано подивилася на неї Віка. – Ти куди в таку годину?

– На зустріч, – посміхнулася до неї Ніна.

– Хто ж призначає зустрічі о десятій вечора? – усміхнулася Віка. – Та й вдягнулася ти зовсім не для ділової зустрічі. У тебе побачення? – здогадалася донька.

– Віко! – почула вона за спиною голос Саші. – Відчепися від матері. Вона має право на особисте життя й не повинна звітувати куди йде.

– Але я хвилююся! Пам’ятаєш, як вона казала нам бути вдома до одинадцятої, коли ми на дискотеку збігали?

– Любі мої, не свариться, – посміхнулася вона. Її тішила турбота дітей та водночас вона дійсно почувалася школяркою, що збігала із дому на вечірку.

– Мамо, він хоч надійний? Не ображає тебе? – син підійшов до матері, обіймаючи.

– Він чудовий, – усміхнулася Ніна.

– Тоді біжи та будь щасливою! – прошепотів Сашо на вухо матері.

– Так, мамо! Я знала, що ти когось зустрінеш в Одесі! – Віка також обійняла матір. – Можеш до ранку не повертатися, – хіхікнула дівчина.

Ніна також обійняла свою вже дорослу доньку.

– Ну, до ранку я точно повернуся.

– Бережи себе!

Ніна кивнула та взувши босоніжки вийшла з квартири.

Таксі швидко домчало її до готелю. Ендрю вона побачила одразу. Він чекав на неї біля входу, тримаючи у руках шикарний букет білих троянд. Вже за мить вона опинилася у його обіймах.

– Як же я скучив, – прошепотів він в її губи, даруючи сповнений ніжності цілунок.

– І я скучила, – відповіла вона. – Дякую за квіти. Вони прекрасні, – Ніна пригорнула до грудей ніжний букет.

– Ходімо, – Ендрю взяв її за руку, – я замовив вечерю.

– Ходімо, – погодилася вона.

І ресторані грала тиха музика, чоловік провів її до невеликого столика, де вже стояли легкі закуски.

– Я щасливий, що ти погодилася зустрітися, бо дочекатися ранку було б важко…

– Ти б міг знову прийти в мій сон, – промовила вона.

– Міг. Але сон є сон. І зараз, коли ми з тобою зустрілися в реальному житті, переносити побачення у підсвідомість не найкраща ідея, – покачав головою демон.

– А як тобі взагалі це вдалося? – задала Ніна питання, на яке в неї досі не було відповіді.

– Не думай про це зараз, – посміхнувся Ендрю, не поспішаючи розкривати свою таємницю. Не зараз. Ще буде час, а сьогодні йому хотілося насолодитися почуттями, що зародилися на душі, що змінили його, змусивши серце вискакувати з грудей. – Може, потанцюємо? – запропонував він, в залі якраз заграла мелодійна композиція.

– Так, – кивнула Ніна.

Вони вийшли на танцмайданчик та обійнявши дівчину за талію, Ендрю повів її у повільному танці.

Ніна влаштувала голову на його плечі, відчуваючи як по тілу розливається приємно тепло. Їй хотілося, щоб цей вечір не закінчувався, хотілося отак стояти поруч, відчувати тепло чоловічого тіла та міцні обійми…

– Вже дуже пізно, – прошепотів Ендрю, коли вони вийшли на набережну та прогулювалися уздовж Дніпра.

– Так, я ніколи не затримувалася до пізньої ночі, – зізналася дівчина.

– Навіть слухняна дівчина хоча б раз в житті може порушити правила, – проговорив Ендрю, обіймаючи Ніну. – Якби ти знала, як я не хочу відпускати тебе… Хочу, щоб ми завжди були разом…

– Точно, – промовила Ніна. За розмовами та танцями вона геть забула, що має віддати Ендрю половинку кулона.

– Що сталося? – напружився він.

– Твій подарунок, – Ніна зупинилася та дістала з сумочки коробочку.

Ендрю трохи напружився, бо не знав, яке саме рішення прийняла дівчина.

– Одна половинка твоя, – вона простягнула йому половинку сердечка на розкритій долоні.

– Дякую, – прохрипів чоловік, ховаючи прикрасу та цілуючи дівчину.

Вона зробила свій вибір, остаточно пов’язуючи своє життя із ним.

*** Буду вдячна за ваши відгуки:))***