Календи

Календи

«Гоже бути Квітнем…! Еге ж, дзуськи…», – роздратовано вертівся Квітень, намагаючись не зачіпати роги, що підступно очікували на нього. На щастя, будівля сінника була доволі міцною і вітер з дощем затримувала. Замала кількість самого сіна утворювала тонкий прошарок між кам`яною підлогою та відносним везінням мандрівників. «Та що ж таке!», – подумки заволав бідолашний, коли в спину його добряче буцнули. Доля-лиходійка не пропустила нагоду проявити себе – вставати було ліньки і холодно, а спати неможливо, але тепло. «Дідько забирай ці традиції та церемонії!», – кип`ятився він перевертаючись, потім втупився в темряву, припускаючи нагорі стелю. «Король помирає – теж мені трагедія!... Можна подумати попередні живі-здоровіють. Хто ж їх рахує взагалі?! Хоча ні, рахують…», – заперечив собі Квітень(він мав розвинене почуття справедливості).

З легкої дрімоти його вивели чи то спроби пожувати йому вухо з одного боку, чи енергійне поїдання імпровізованого ліжка з іншого. Він підійнявся на ліктях та суворо подивився. На нього синхронно уп`ялися дві пари хитрих і життєрадісних очей, що зобразили зніяковілість та ляскали віями. Як би не опирався Квітень, етикет був невблаганним: до Двору належало з`явитися з уособленнями своїх суміжних знаків Зодіаку. Таким чином, у нього була єдина у своєму роді, надзвичайно рогата компанія в мордах Тельця та Овна.

Закон підлості звичайно спрацював: трав`яний чай ніхто не пропонував, дорога не висохла, а Овен завзято стрибав, забризкуючи і без того, не найсвіжіші бриджі. Телець статечно йшов поруч. «Чому я йду пішки, якщо поряд транспорт?», – замислився Квітень і заліз Тельцю на спину. Темні крони дерев обрамували дальній край поля. Дощове небо нависало кришкою напівприкритої скриньки. Тобто, пейзаж був помірковано мальовничим. Мірні кроки що хлюпали по бруду, повернули думки Квітня від споглядання природи назад до себе. Вловивши своє відображення в калюжі він раптом розреготався. «Теж мені, викрадання Європи! Начебто й так все недостатньо смішно. Усі, усі окрім мене – з пристойними супутниками, ось, наприклад, Червень, йде собі, базікає з Близнюками, Рак у банці – чудово ж! Або, ось Жовтень, він не надто товариський, торбинку взяв, Терези зі Скорпіоном склав – плентайся собі, посвистуй. Найщасливіший, природно, Вересень, ніхто його не відволікає від Діви. Він ще постійно Серпня підколює, що тому з Левом треба поратися. Проте, вигляд шляхетний – ніби з ходячим гербом подорожує…».

Квітень пригнічено зітхнув.

Попереду, у міру заходу сонця, виростали фортечні мури, які обмежовували бездоганно круглий Хронополіс. Чутки, що доходили до вух кожного хто їх мав, створювали цьому місту репутацію сувору та похмуру. Головна брама була розчинена: заходь-хто-хоч. «Тільки ніхто не хоче», – зауважив подорожній, оглядаючи порожній простір навколо. До палацу вела ідеально пряма алея. Будинки, що виднілися, були як під копірку, а кущі – під лінійку. Ця строга атмосфера вгамувала навіть Овна, що трохи нервувало Квітня, а Телець будучи у своїй атмосфері практично злився з екстер`єром. «Додому б…», – засумував Квітень, із задоволенням згадуючи ауру легковажності і буйство квітів та зелені. Палац був елегантним, тому виділити будь-які деталі які кидалися би в очі, здавалося неможливим.

Телець делікатно буцнув двері і вони запобігливо відчинилися. Компанія зайшла всередину і нерішуче застигла з занесеними для кроку ногою та копитами над білим килимом. Килим обуреним рулоном відкотився назад. «Щооооооо?! – почули вони роздратованість збоку, – Ви себе взагалі бачили?!». Не повертаючись, вони чесно замотали головами. «Так ось, доведеться!», – погрозливо повідомила розпорядниця урочистостей і вручила Квітню тазик із щітками та невідомими речами, махнувши у напрямку їхніх апартаментів. «Аскетичненько!», – неприємно здивувався місяць, розглядаючи кімнату. Кудлатий бешкетник майже випадково врізався йому під коліно, від несподіванки таз випав з рук і вміст розкотився підлогою. Медитативно застигши над предметами, Квітень раптово зрозумів, що в нього попереду не тільки довгоочікувана ванна і чистий одяг, а й купання його приятелів, а також нанесення кондиціонера на їх кучері та полірування рогів та копит.

Минула не одна година, перш ніж Квітень дивлячись на себе в дзеркало, а на товаришів з усіх боків, вирішив що вони достатньо блискучі та респектабельні. Вони вийшли в коридор і повільно рушили разом із рештою гостей.

«Ух ти, скільки родичів!», – подумав він і ляснув по плечу Березня в нехитрому привітанні. Потужним потоком, уникаючи підводного каміння, потекла невимушена світська бесіда. Без суєти та поспіху, як на параді, наближені почали вишиковуватися в лінію перед троном. Квітень намагався не хихотіти спостерігаючи, як серйозно Лютий, слідуючи протоколу зустрічі, тримає поставу і старанно утримує під пахвою акваріум з Рибами, тоді як Водолій змушений поливати його з іншого боку водою. Але всі жарти вилетіли з голови, коли під його власні ребра встромилися старанно начищені роги.

Король Годрік виглядав блідо, але сидів прямо. Пасма чорного волосся падали на комір сорочки і були єдиною яскравою плямою на тлі білої шкіри та костюма. «Він довго не протягне…», – читалося у поглядах придворних. «Зараз почнеться», – промайнув тихий шепіт. Лицарі урочисто внесли великий диск завішаний тканиною та встановили напроти трону. Король насилу підвівся і завмер. Матерія ковзнула униз оголюючи циферблат. Чорна стрілка здригнулась і рушила. Король раптово впав на підлогу. «Міг би соломки підстелити», – в`їдливо подумав Квітень. Усі мовчали. Тиша давила. Клацання розкотилося луною по залі. Король шумно зітхнув і почав підводитися. Кров прилила до його щік, очі заблищали, щира промениста усмішка ніби запалила світло в кожному серці. Радість заіскрила феєрверком і голосним:

«Хай живе Король!».