Людський цирк

Людський цирк

Коли ти опиняєшся в клітці замість тварини

та стрибаєш через вогняне кільце,

отримавши удар по голові залізною палкою,

цирк стає вже не такий веселий, чи не так?

Міні-оповідання

Жахи

Роберт зі сльозами на очах від болю і приниження розтирав свої зап'ястя, які змінили криваво-червоний на глибокий фіолетовий відтінок. Місця, де шкіра стикалася з металом наручників, гнили і наривали. З поранень побільше, якщо на них натиснути, виступав гній.

Роберт дуже боявся, що рука загниє і промивав рани в мисці з застояною, смердючою водою, яку поставили йому в клітку для пиття. Миска була старою і розбитою, попередній мешканець клітки бив цією мискою по бетонній підлозі, коли зійшов з розуму і накинувся на свого доглядача.

Миска для їжі була наповнена чимось простроченим і смердючим до блювоти. Але нічого він з'їсть це пізніше, коли шлунок зведе від голоду і хворобливого спазму. Йому завжди легше було з'їсти, точніше проковтнути це щось, коли він підповзав до грат, де відкривалися маленькі дверцята і волохата лапа з кігтями простягала йому миску, наповнену так званою їжею, чимось, що не дає загинути голодною смертю. Ця ж лапа виливала з пляшки воду в його миску для пиття. Воді він завжди радів більше.

Вечір Роберт ненавидів більше, ніж день. Він жив від заходу сонця до заходу сонця, намагаючись не згадувати деталей ночі, страшної, галасливої, вогняної.

Щовечора замки гриміли, шум наближався і ставав нестерпним, в очі било яскраве світло вогнів. Його клітку відкривали два Тигри, і оскаливши гострі, як бритва, клики, вели вздовж дерев, які сплелися в непролазну стіну, за якою шумів водоспад.

Зараз він був слухняним і заляканим, перші спроби втечі мало не позбавили його життя. Його жорстоко покусали за ногу, щоб назавжди відбити бажання бігти. Ступня була пошкоджена настільки, що наступати на неї вже було стратою. Роберт кульгав від болю і жаху, уявляючи, як буде стрибати через палаюче кільце, бігати по ямі і битися з полоненим із сусідньої клітки.

Навколо ями вже зібралися Левиці, вони завжди були кровожерливіші за інших, саме вони наполягали, щоб бранці ями билися на поразку, до смерті. Позаду них завжди сиділи Леви, Ведмеді, навіть чортові Гієни сміялися побачивши людську кров, Пітони звисали з дерев і передавали всі події з ями останнім рядам, там сиділи мастодонти: Слони, Бегемоти і Носороги. Вони схвально плескали, коли Пітони інформували їх, що у суперників з ями вже вибиті всі зуби. Слони і Носороги схвально переглядалися і милувалися своїми бивнями, які більше ніхто ніколи не вирве, не відріже, не відстрелить і не продасть.

Подалі в самій темряві паслися стада оленів і бізонів, вони підходили до поїлок, зроблених з людських черепів і пили з них воду. Цей посуд швидко наповнювався краплями, що летіли з величезного водоспаду.

Людей тут любили. Особливо новеньких і сильних. Кожен день повертаючись з полювання, Тигри, яких називали ловцями, тягли на мотузках нову людину, а якщо пощастить, всю його сім'ю. Жінок тут не жалували, по-перше, жінки погано піддавалися дресируванню, по-друге, слабо билися в ямі, ну а по-третє, скиглили за своїми дітьми.

Жінок пускали у виробництво і здирали з них ніжну і доглянуту шкіру, яку можна було використовувати для будинку, декору або вбрання. Людських дітей не вбивали, якщо останні не вмирали самі від горя і туги за батьками або від ран в процесі полювання. Дітей пускали в спеціальні вольєри, де маленькі Тигренята, Левенята, Лисенята та інші малюки грали з ними цілими днями, фотографувалися з ними, загалом робили все, що захочуть зі своїми живими іграшками. Дітей до року перестали пускати у вольєри після того, як Слоненята в процесі гри затоптали кілька штук людських дитинчат. Мисливці похитали головами і погрозили лапами, бо людських дитинчат і так складно дістати для ігор, вони ще й ростуть швидко, готуються через кілька років битися в ямі, стрибати через вогонь і вбивати один одного. Зі Слоненятами провели бесіду, але відвідувати вольєр з людськими дитинчатами їм не заборонили.

Роберт знав, що Вовки-вартові будуть берегти його, як можна довше, вони зібрали всіх тільки заради нього, колишнього дресирувальника і його брата Руслана, також дресирувальника в цирку.

Вони годують його таблетками, наркотиками, і чорт знає, якими вітамінами для продовження життя в його слабкому і зламаному тілі. Ці тварі роблять це з однією єдиною метою, щоб життя в ньому тліло, згасаючи повільно і страшно.

Роберт згадав Марину, свою дружину і дресирувальницю дельфінів і косаток. Її останні дні пройшли в брудній калюжі, де вона плавала серед своїх фекалій і залишків їжі, яку їй кидали зверху ці звірі. Вона задихалася від нестачі кисню і вмирала від нестачі чистої води. Вона билася об глиняні стіни головою, руками і ногами, збожеволівши від горя, болю і страху. Коли звірі зрозуміли, що Марина вже не зможе показувати вечірні шоу в ямі з водою, вони залишили її вмирати в цій ямі, попередньо спустивши воду. Роберт так більше і не побачив живою свою дружину. Від горя він ліз на прути клітки, стрибав на підлогу в надії розбитися об кам'яну підлогу, але вартові увійшли в клітку і щось вкололи полоненому, знерухомивши його на кілька годин.

Повіки були важкими і гарячими, Роберт не міг відкрити очі, він лише принюхувався і прислухався до руху за гратами. Щось знайоме. Він підповз до дверцят, через які отримував їжу, відкрив рукою око. Руслан, його брат і дресирувальник ведмедів, шкандибав абсолютно синій від синців і кровопідтьоків, сліди від хлиста, розрізали шкіру на спині надвоє, як інь і янь, колись у Руслана на спині було це татуювання, єднання зі світом і природою, чоловіче і жіноче, небо і земля. Зараз на місці татуювання були старі шрами від ударів і свіжі від щоденної дресури. Важкий нашийник на шиї не дозволяв Руслану озирнутися на Роберта, Ведмідь, який вів Руслана на тренування, смикнув ланцюг і змусив йти швидше.

Тренер-Ведмідь був найжорстокішим і найсильнішим. Він проколював своїм учням ніс і вставляв залізне кільце. Через антисанітарію ніс людини гнив, відвалювався шматками, разом зі шкірою, але Ведмідь був непохитний. Він називав всіх своїх бранців учнями і регулярно намагався навчити їх якимось новим і абсурдним трюкам, типу їзди на велосипеді або на мопеді по ямі з вогняними факелами. Одного разу в цирку стався інцидент. Один з бранців вибрався з ями на мопеді і розчавивши Ведмедика в перших рядах, спробував втекти. Втікач проскочив серед Слонів, які не відразу зрозуміли, що це не частина щовечірнього шоу. Але зустрівся з рогами і копитами буйволів, які збили відчайдушного з транспортного засобу. Ведмідь особисто розірвав бранця на дві частини і повісив над ямою для залякування інших учнів.

Руслан був улюбленим учнем Ведмедя. Його шоу в ямі чекали всі звірі, деякі навіть забували про сухарики з людських кісток і чіпси з людської шкіри. Ведмідь брав в лапи хлист і давав команду. Руслан біг по колу, потім прискорювався, Ведмідь запалював вогонь і Руслан стрибав через численні вогняні перешкоди під тупіт, рик і виття глядачів. Востаннє у Руслана загорілася голова, залишок волосся на черепі спалахнув, як факел, і Ведмідь, злякавшись за свого кращого артиста, облив його смердючою водою, де нещодавно помер артист Крокодила.

Роберт дивився на свого брата крізь грати, стукав по сталевих прутах, але Руслан не чув його. Після опіку у нього обгоріли вуха, Ведмідь дістав мазь, щоб зупинити сепсис, але слух Руслан майже втратив. Тепер Тренер бив його електричною палицею, потім показував номер, який Руслан повинен буде виконати.

Роберт хотів кричати, але в цирку люди не видавали жодного звуку. Всім до єдиного учням і артистам виривали язика, щоб позбавити можливості спілкуватися один з одним. У перші роки люди домовлялися про втечі, напади, а хтось встигав добігти до кордону і сховатися від мисливців. Після таких втеч і бунтів Цар звірів видав указ позбавляти людей спілкування.

Роберт вже майже не пам'ятав своїх батьків і свою сім'ю. Вчора в ямі він загриз ще одну людину. Тигри, які тренували його, схвально кивали і навіть кинули йому в клітку шматок чогось гарячого і свіжого. Роберт навіть не хотів замислюватися, що він жує з таким люттю, рве зубами, заковтує, практично не жуючи. Лише смак крові в роті стукав у підсвідомість молотком, що це явно не звір. Звірі не їли один одного. І не давали їсти людям. Вони стали розуміти, співчувати і піклуватися один про одного.

Єдині, кого звірі вбивали, були люди.

Кінець.