Паросток перший

Місто дихало електричним плином хвиль,

Літали крейсери ген понад дахами,

Мільярдами зринали в височінь

Слова людей крізь вікон панорами.

Воно шуміло, кричало і гуло,

Воно давило забрудненим повітрям,

Та попри все, воно таки жило,

Кристалами обрісши, наче глодом.

Чарівні камені світились уночі

Сяйливими відтінками розспусти,

Манили, ароматом граючи,

Людей п’янили хмарами безглуздя.

Мов одержимі, вирубали парки,

Порозривали гори і ліси –

Здуріли люди від запаху приманки

І знищили… Все, нема краси…

Нема природи: трави ніхто не бачив,

Нема дерев, садочків і кущів.

Лише кристали мозолять сяйвом очі

І, наче скелі, стежать за усім.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.