Паросток третій

Верн до роботи був ласкавий:

Любив рослин, немов дітей,

Він був, як зіронька, яскравий –

Своїм теплом плекав лілей.

Спокійно човгав по крамничці

Із дивним відблиском в очах.

Знайшов він щастя у дрібничці,

У бідності й в землі руках.

Він із нарцисами вітався,

Із півником іриски пік,

Із проліском у такт гойдався,

Тюльпанами обпік язик.

Так ніби й весело жилося

Садівнику-одинаку,

Але вже так в житті велося,

Що без грошей нема шляху.

Кристалів в світі тепер ера –

Квітки нікому не здались.

Ніхто не купить й горшка в Верна –

Хоч ти у зелені втопись.

Та люди із благих районів

Ще не вдихнули п’янкий дим,

Тягнув їх давній клич каньйонів

До зелені, до предків сил.

До Верна бідні учащали,

Щоб подивитися на світ,

На світ святий, де не кристали,

А квіти линули в політ.

Вони дивились й милувались,

За плечі обнімали Верна

І грішми трошечки скидались

На рай, що снить, немов концерва.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.