Паросток четвертий

Так потихеньку він й крутився

В крамничці, як трудящий джміль.

З горшками, мов з сім’єю, злився –

Цвіло життя, немов ваніль.

Та поки люди помагали –

То й добренько велось йому,

Але насунулися хмари –

Пітьма прийшла і дощ з вогню.

Кристали почали з’являтись

На підвіконнях у людей.

Повітря стало задимлятись

П’янкими кільцями тіней.

Ще більш смутним зробивсь райончик:

З руїн руїни простяглись,

І все в дурмані, мов дракончик

Надихав полум’я колись.

Як наркомани ходять люди:

У них пропав вогонь з очей,

У них у розумі приблуди

Трактують запахи ідей.

Бліда в них шкіра, пусті очі,

Пропала мова й почуття.

Не люди – примари серед ночі,

Зруйновані людські життя.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.