Паросток шостий

Зажурився старий Верн:

Без святих людей зостався

В царстві, повному химер,

На гачок злиднів попався.

А крамничка, немов Троя

Від облог тріщить, мов жар,

Ледве дише, немов хвоя,

Що всихає у пожар.

Верн гарцює, немов кінь,

Спину гне він від роботи,

Щоб було хоча б на сіль

Й на садівника турботи.

Сам бува недоїдає,

З хлібом сидить на воді,

А рослинок він плекає,

Душу спалює в огні.

Все для них, усе для саду,

Все для вічності життя.

Мало хто тепер із граду

Знає зелені буття.

Страшно, боляче і млосно –

Не витримує крамар.

Сили вже не такі гострі,

Розум – кинутий в туман.

Немає сил, а з ними й грошей –

Час пірнать у забуття.

Вмре усе: від трав хороших

До квіткового злиття.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.