Квітка

Він боровся, він не здався,

Хоч у злиднях умирав,

Він за паростків продався,

Задля їх життєвих барв.

Скірзь кристали нависають,

Небо сіре від дурманів.

Випари бездушно грають

Між будинків і підвалів.

Чорне все і кольорове,

Мов наркотиків світи.

Люди, грішників подоби -

Кинув їх і Дух Святий.

Гидко й боляче дивитись

На колись зелений килим.

Зараз він – брунатний витязь

На коні із пекла й диму.

Верна давить з усіх боків

Кінець всього: і життя,

Й смерті, бо вже скільки років

Помирає майбуття?

Лиш одна іскра жевріє –

Дивний і старенький сад

У благій малій крамничці

Серед дзвоників й троянд.

Але й він потроху гасне

Без грошей його творця –

Сил немає, тільки впасти

Є бажання у митця.

Сухе листя і стеблинки,

Мертві квіточок душі,

Запилюжені картинки

І розламані кущі…

А десь в себе у квартирці

Верн висить, немов струна,

Затиснувши у правиці

Відчаю сумні слова:

«Сад забрав я із собою,

Бо немає на землі,

Оповитої ганьбою,

Тих, хто вижив у імлі…»

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.