Зла доля

Алла посміхнулася, і пропустила літнього чоловіка вперед.

- Проходьте, будь ласка.

Вона тільки-но була у гінеколога й дізналася, що вагітна. Це було так чудово. Вони з чоловіком багато років мріяли про дитину, але все ніяк не виходило. Аж раптом, коли вони майже зневірилися, сталося диво, і тест показав дві смужки. Лише якихось 8 місяців, і їхня сім'я стане більшою.

Алла пройшла вперед. Це був п'ятий поверх.

«Можна проїхатися на ліфті, але вагітним рекомендують більше рухатися!» - подумала вона й відійшла від залізних дверей.

Безперервно хтось заходив і виходив з відділення. Повз неї пройшов неголений чоловік і зачепив майбутню матір плечем. Жінка трохи відлетіла, але нахаба навіть не вибачився. Якби це сталося в інший день, вона б розсердилась, але не сьогодні.

«Треба записатися до лікаря на прийом» - майнула думка. Тепер цей поверх для неї стане рідним. Вона швидко переглянула прізвища лікарів:

«Ділянка №7 ... ага ... Остапенко Тетяна Валентинівна ... вівторок і четвер, 13: 15-18: 00» - знайшла потрібну графу жінка.

У холі почулися крики.

- Ах ти ж виродок! Ти розумієш, що накоїв?! - кричав чоловік. Алла навіть не обернулася - не любила лайку.

Вона трохи постояла в черзі й почекала, доки жінка поперед неї з'ясує потрібну інформацію.

- І після цього ти ще смієш називати себе лікарем ?! Купив диплом і радієш?! - повторював все той же чоловік. Шум став трохи ближчим.

Жінка подивилася на плакати з матір'ю та дитиною і торкнулася руками живота.

«Коли моя дитина народитися, я обов'язково навчу її поважати старших і не з'ясовувати стосунки в публічних місцях. А ще ми з маленьким будемо багато гуляти - з ним, і його татком. Ми будемо чудовою родиною!» - подумала Алла, намагаючись трохи відволіктися. В думках вона вже розпланувала життя малюка аж до онуків.

Вони з чоловіком часто говорили про дитину - обговорювали, кого хочуть, як назвуть, де буде спати їх малюк ... Дрібниці, з яких складається все життя, були розписані на кілька років вперед.

- Так я хочу, що б ти здох, бісів шарлатан!!! Вона мало не померла від твоїх ліків!!! - Алла скривилася. Звук став ще ближчим.

- Доброго дня, можна, будь ласка, записатися до Остапенко? - жінка привітно посміхнулася медсестрі в реєстратурі.

- Так звісно. На вівторок? - порившись у комп’ютері, підняла на неї погляд дівчина.

- Ні, на четвер.

- Є запис на 14:30 і 16:40.

- На 16.40, будь ласка, - Чоловік лаявся без зупинки. Лікар намагався йому щось пояснювати, але той не слухав. Сторонні люди потроху скупчувалися навколо них. Хтось спробував заспокоїти божевільного пацієнта, але той впевнено посилав їх до біса.

- Прізвище?

- Устинова. - Алла зауважила, що лікар прямує до них, а навіжений суб'єкт йде слідом.

- Та я в суд на тебе подам!

- Послухайте, я вже вкотре вам повторюю, що не виписував вашій дружині подібні ліки - це не в моїй компетенції, та й стосується моєї спеціалізації! - Ще раз повторив немолодий лікар.

- Думаєш мене провести ?! Ага, знаю я вас, гадів таких! - Не вгамовувався чоловік. Тільки зараз Алла зауважила, що це був той самий чоловік, який штовхнув її.

Жінка взяла талон на відвідування лікаря й спробувала якомога швидше піти.

«Фух, ось і сходи! Швидше б звідси ... » - настрій почив псуватися.

- Отже, не зізнаєшся, що це була твоя помилка?!

- Вкотре кажу вам ...

- Ну, козел, я хотів по-хорошому! А тепер – отримай за всі свої «заслуги»!

Краєм ока Алла вловила якусь метушню, й через мить побачила, як двоє чоловіків зціпилися.

Почувся глухий вистріл, і спину пронизав сильний біль. Падаючи на сходи, жінка побачила в руці агресивного відвідувача пістолет, з якого, мабуть, той і вистрілив. Алла не змогла втриматися й боляче вдарилася головою - в очах потемніло.

Лікар був старий і слабкий, та навіть його хороша реакція йому не допомогла.

Нападник з легкістю відштовхнув медика й наставив на нього пістолет.

- Якщо хтось ворухнеться - я вас всіх вб'ю! - закричав у паніці озброєний чоловік. Погляд метнувся до жіночого тіла, котре лежало обличчям донизу. - Я не шуткую!

Всі, хто був у холі, завмерли. Вони не знали, що робити.

- Послухайте, може, ми поговоримо? .. - піднімаючись з колін, запитав доктор.

- Я намагався з тобою поговорити, але ні - ви занадто горді для цього! – все ще тримаючи пістолет напоготові, мовив чоловік. - А тепер - всім лягти на підлогу й мовчати!

Перелякані пацієнти й персонал лікарні спішно виконали команду. Навіть вагітні жінки не наважилися не послухатися наказу божевільного.

Чоловік пройшовся й зачинив усі двері на ключ, потім закрив шторами вікна.

Пізніше для чогось підняв усіх і вигнав до центру холу - людей було мало - не більше 15 осіб. Все вони віддали мобільні телефони. Весь процес зайняв не більше п'яти хвилин, але після цього чоловік тільки розгублено мовчав, стежачи за заручниками. Хтось із персоналу боязко подивився на тіло.

- Може, їй допомогти? ...

- Залишатись на місці! Я ж чітко сказав!

Він не знав сам, що робити - просто зараз виходу не залишалося. За вдачею мимовільний вбивця був боягузом, і коли його пістолет вистрілив в людину - він просто зрозумів, що пропав, і треба щось робити. Поки виходила сумна імпровізація.

Алла прийшла до тями від сильного болю. Було важко дихати, і майже неможливо ворушитися. Вона доторкнулася до місця, де боліло - до грудей. На пальцях залишилася кров.

«Дивно ... Невже я так сильно впала? ...» - заплутано подумала вона. В голові все змішалося від болю. Сил не було навіть на те, щоб повернутися.

Алла тільки слухала, що відбувається. Вона зрозуміла, що щось не так - занадто тихо. Але хтось щось все ж казав.

«Знайомий голос ... Я його вже чула ... саме такий - знервований, верескливий Алла прийшла до тями від сильного болю. Було важко дихати, і майже неможливо ворушитися. Вона доторкнулася до місця, де боліло - до грудей. На пальцях залишилася кров.

«Дивно ... Невже я так сильно впала? ...» - заплутано подумала вона. В голові все змішалося від болю. Сил не було навіть на те, щоб повернутися.

Алла тільки слухала, що відбувається. Вона зрозуміла, що щось не так - занадто тихо. Але хтось щось говорив.

«Знайомий голос ... Я його вже чула ... саме такий - нервовий, верескливий і з нотками паніки»

Раптом жінка згадала про дитину.

«О боже, що з малюком?!» - Зібравши останні сили, вона вирішила перевернутися. Вдихнула глибше - і одразу ж звалилася від страшного болю.

«Невже легені?!» - З жахом подумала жінка.

Зібравши воєдино всі сили, що залишилися, вона ще раз торкнулася рани. Її складно було знайти - липка рідина була на всьому одязі. «Так і є ... Праве ... Стоп! Мене ж вдарило в спину, а рана попереду! Невже навиліт?»

Ця думка її дуже налякала, але після жінка вирішила, що хтось неодмінно до неї підійде. Хтось з лікарів. Вона ж в лікарні.

Алла поклала руку на живіт і стала чекати, молячись про те, щоб їх з дитиною врятували якомога скоріше.

Горе-терорист не знав, що робити далі. З'ясовувати відносини? Вже немає сенсу. Піти? На ньому вбивство, та й обличчя добре запам'ятали. Вбити всіх? Патрон був тільки один ... Що ж тоді?

Він наказав дати йому наркотики - це єдине, що спало на думку.

Медпрацівники налякано подивилися один на одного, але підкорилися, не зронивши ні слова. Хтось знову нагадав про жінку на сходах.

- Я сказав - не рипатися! - крикнув терорист.

Він розумів, що його партія зіграна, але не знав скільки залишилося до кінця. Тому він просто взяв наркотики й вколов їх у вену. Перший і останній раз.

А тим часом молодий хлопець, практикант, швидко написав повідомлення одному з друзів і повідомив про те, що відбувається. Він здав лише один зі своїх телефонів.

Кінець був близько.

Кінець був близько. Алла відчувала це, але вперто продовжувала думати про хороше - про свою дитину. Вона уявляла, як буде годувати малюка, напувати, розповідати казки й колись розповість про свою «маленьку» пригоду. Обов'язково скаже, що він - дитина від Бога, адже вижив в цей день, і не дав їй самій померти. У нього будуть карі очі й русяве волосся. А ще - ямочки на щоках. Він буде любити сміятися, як його тато, а ще - пити молочний коктейль, як мама.

Алла думала про це довго - годину або два, як їй здалося. Скоро важко було навіть відкривати очі. Але в останній раз відкривши їх, вона побачила щось темне перед собою на підлозі. Щось рідке і з різким запахом заліза.

«Навіщо витрачати сили піднімаючи повіки?... Мені вони зараз потрібні для іншого» - вирішила жінка і продовжила мріяти про дитину. Про його братиків і сестричок, про майбутні успіхи і про перше кохання ...

Поліція приїхала швидко - не минуло й пів години після відправлення повідомлення, а спецзагін вже увірвався в лікарню й заламав терористові руки.

Дівчина з реєстратури відразу кинулася до непритомної жінки. Вона перевернула її, й навіть не помітила, як забруднилися в крові. Поспіхом знайшла рану, а після – спробувала відчути пульс. Шкіра була теплою, як і у самої дівчини. Навіть тепліше.

Кілька хвилин вона намагалася відчути хоча б слабке биття, але марно. Лікарі теж підбігли до пацієнтки, і один з них сумно похитав головою.

- Пізно ... Лише на пару хвилин запізнилися ... - тихо мовив він.

На наступний день на найбільшому міському кладовищі трунарі закопували могилу молодої жінки. Ніхто й не знав, що там, під землею, лежать двоє.