Забуті чари

Вони сиділи втрьох в невеличкому прокуреному барі, де пахло дешевим алкоголем. Цей заклад ідеально підходив для зустрічей. Хоча Григорій, найстарший з них, побоювався, що серед п’яниць, які відвідують цей заклад можуть бути імперські шпигуни. Вони як ніхто знали, що будь-яка розмова, може бути почута наглядачами. І якщо жандарми вирішать, що вона становить якусь загрозу владі імперії, то по них можуть прийти.

Він добре пам’ятав той страшний вечір майже п`ять років тому.

Щоправда, якесь дивне відчуття переслідувало того весь день. Він і тоді знав, що вони таємно спостерігають за всіма. Бо не один його знайомий, що мав сміливість в розмовах критикувати владу, зникав невідомо куди. Хоча чому невідомо? Майже всі розуміли куди відправляють непокірних.

Варто лише донести куди треба. І на нього хтось тоді доніс. Він так і не зрозумів хто. Можливо сусід, якому не сподобався невдалий жарт. Та й на роботі вистачало відданих прихильників імперії.

Які були здатні донести на рідних, лише за те, що вони насмілились думати по іншому.

Пізно ввечері до нього постукали. Він все відразу зрозумів, та бігти не було куди. Троє кремезних чоловіків увірвались, вдягли кайдани. Три години нишпорили по квартирі.

Та нічого не знайшли. Не дарма він заздалегідь сховав заборонені книжки. Але все одно його повезли у відділок. Добре, що нікого з родини не забрали.

На допиті він тримався недовго. Через кілька днів через жорстокі тортури зізнався у всьому, навіть в тому, до чого не був причетний.

Потім були страшні роки таборів. Не кожен витримував в тому моторошному місці. Чоловік не раз прощався з життям. Бачив як катують, та страчують в’язнів. Худенький молодик, з яким він потоваришував намагався збігти. Майже вдалося. На жаль, відразу охоронці ринулись за ним. Наздогнали в лісі, там і стратили.

Георгій сам дивувався, як вижив там. Куди міцніші в’язні помирали від моторошних тортур та голоду. Та жахи, які він переніс зробили його сильніше. Мрія про звільнення країни від імперії гріла душу. Хоча він і не вірив, що це можливо.

Та від одного з в’язнів дізнався про загони повстанців на заході країни. Перед стратою повстанець дещо розповів йому. Георгій розумів, чому має вижити.

Коли відсидів свій строк, розумів наскільки обережно має діяти. Та головне, знав, що саме повинен зробити.

Ворогу народу, як називали в імперії таких, як він, було складно влаштуватися на роботу. Ніхто не довіряв. Та він відшукав те, що потрібно.

Тепер мав передати спільникам. Саме в цей час до бару зайшов молодий хлопець. Уважно роздивився присутніх, ніби хвилювався, що за ним слідкують. Замовив пляшку пива на стійці та попрямував до столика, де його чекали товариші.

— Не хвилюйся, Данило, сюди вони рідко заходять. Хто такі вони, усі добре розуміли.

Георгій поклав на стіл стару книгу.

— Це саме та книга, за яку тобі казав.

— Магічна кн....

— Тихіше. Швидко сховай її. Та слухай.

— Ви ж казали, що тут спокійно, — перелякано прошепотів хлопець.

— Обережність не завадить, — відповів Георгій, — і подивившись на інших відвідувачів продовжив. — Пам’ятаєш я розповідав тобі про козаків.

— Так. До цього неодноразово читав за них.

— Сучасні історики за наказом імперців дуже спотворили пам`ять про них. Ніби вони були лише п’яницями та грабіжниками. Звісно усяке траплялося, та вони хоробро захищали рідну землю від загарбників. Відбивали земляків, яких загарбники увозили, щоб продати у рабство.

— Так, розумію, але не вірю в магію.

— В наш час майже ніхто не вірить. Вважають казочками для дурників. Та в ті далекі часи були справжні характерники, які вміли нею користуватись. Козаки завдяки цьому не одну славетну перемогу здобули. Жодне військо не могло впоратись з ними. Та потім за неї забули, як і за козаків. Та імперці віддали б частину своїх володінь, за ті вміння.

— Але магія в наш час... Розумію тоді проти шабель та можливо гармат. Чи здатна вона допомогти проти сучасної зброї?

— Подивимось. Певен деякі речи будуть в нагоді. Наприклад характерники вміли керувати іншими на відстані. Хоча такі вміння давалися не кожному.

— А де ви розшукали книгу?

— Не важливо. Головне, щоб вона потрапила в потрібні руки. Інакше біда. Та ти не хвилюйся, щоб опанувати магію недостатньо просто прочитати книгу. Потрібна людина, в жилах якою тече козацька кров.

— І де мені її шукати?

— Я її знайшов, — непомітно посміхнувся співрозмовник, — хіба твій дідусь нічого не розповідав.

— Ні, дідо взагалі не балакучий був.

— Беріг тебе. Та я знаю, що нащадок козацького роду. Звісно зараз це небезпечно. Тому і дідусь мовчав.

— А тепер я розумію чому...

— Ось бачиш, — не дав договорити хлопцю товариш. — Ти маєш приєднатися до повстанців на заході. Але треба їх відшукати. Бо влада навмисно сформувала кілька загонів, які маскуються під них, а насправді грабують місцеві поселення. Це для того, щоб зменшити підтримку повстанців у селян. Олег, — Георгій вказав на худорлявого чоловіка, який до того не представився, — допоможе тобі дістатися тих країв.

— Ви підете зі мною?

— Допоможу дістатися західних земель. Далі як піде, — відповів Олег.

— Коли знайдеш повстанців, відшукай в невеличкому поселенні у горах віщуна Остапа. Він допоможе опанувати знання.

— Добре. Коли вирушаємо?

— Ти добре все обміркував? Бо шляху назад не буде.

— Так, я ненавиджу клятих...

— Перше правило, ти повинен вміти опановувати емоції, — присварив хлопця товариш.

Данило трохи знітився. Та неозброєним оком, було помітно те, що відбувається у нього в душі. В ньому боролися ненависть до влади, він був майже в екстазі від того, що може допомогти. Та помітно було і страх перед невідомим. Усі троє добре розуміли які небезпечні пригоди чекають на хлопця.

Тут Георгій побачив кремезного чолов’ягу, який дивився в їхню сторону.

— Семе, цей тип, можливо, жандарм. Іди он в той коридор. Нехай думає, що ти пішов в туалет. Там далі пожежний вихід. Чекай Олега на алеї хвилин через десять., — перейшов на шепіт Георгій, і майже по-батьківськи додав, — бережи себе, ти маєш дістатися до віщуна.

Хлопець зробив усе, як казав йому товариш. І вже чекав на товариша, в обговореному місці.

А в той час до бару зайшли четверо жандармів. На щастя Олег та Георгій встигли за мить до цього вийти слідом за Данилом.

— Де інші? — звернувся жандарм, до чоловіка, який залишився за столом.

— Трохи раніше, і ви б їх схопили, — вдавлено посміхнувся той, — я намагався їх ще трохи затримати.

— Запам’ятав, про що вони балакали.

— Георгій передав якусь книгу новенькому. Щоб той відвіз повстанцям.

— Добра робота. Продовжуй слідкувати та докладати нам.

— Для мене честь служити партії!

— Іншим розкажи. Всі знають ти лише за свою шкіру переймаєшся!

— Які вказівки? — спитав в офіцера помічник, коли ті вийшли з закладу.

— В нас є прикмети хлопця. Наші люди прослідкують за ним. Він може привести нас до лідерів повстанців.

— А, що за магічна книга? Це якась маячня, — зареготав помічник.

— Не наша справа.

Старший офіцер, Єгор Буров, прийшов у захват від того, що може нарешті заарештувати когось з лідерів повстанців. А також заволодіти книгою, за яку таємна служба імперії обіцяла велику нагороду. А можливо навіть підвищення. Він, саме він з перевіреними товаришами прослідкує за хлопцем. У нього особисті рахунки до повстанців. От він і змусить за все заплатити.