Зимова пригода

Їжачок міцно спав. Наснилися йому зелений ліс, густі кущі з ягідками, товстелезні гриби з широкими капелюхами, теплий солодкий дощик, дзвінкий спів пташок. А сам він гойдався на пухкій хмаринці та хрумкотів кислицею.

Раптом щось гучно вдарило… Раз, два, три… Їжачок прокинувся, розплющив одне око, друге. Літній яскравий сон розвіявся. В хатинці була тиша. Вогонь у печі ліниво мерехтів і ледь потріскував. Їжак поглядом обвів кімнату. Віконце біліло зимовими візерунками, бо морозець його щедро розмалював. Навіть не було видно, що відбувається в лісі. Віхола посмикала двері. Вона намагалася відчинити їх, а потім постукала в шибку вікна. Кілька сніжинок залетіли, мов дві голубки й враз заплакали маленькими краплинками. Їжачок подумав, що йому наснилося гупання, перекотився на інший бік і заплющив оченята… «Гуп, гуп, гуп, гуп!» – знову було чути глухе гупання з глиби лісу.

– Цікаво, що це? Навколо повно снігу, майже всі звірі сплять. Може вітер…– подумав їжачок. Він намагався ще деякий час повернутися до свого сну.

Тиша. Їжачок знову сів на хмаринку і вона закружляла, закружляла і понесла його в літо. Заснув.

– Ой, ой, допоможіть! – писклявий голосок з лісу знову розбудив їжака.

– Що ж трапилося ? Хто плаче? – їжаченя протерло лапками сонні маленькі очки. Звіринка одягла шкарпетки, кожушину, рукавички, взула чоботи. –Треба подивитися, може хтось потрапив в халепу і йому потрібна допомога.

Їжачок взяв за мотузку санчата й потягнув їх за собою. Лишень він відчинив двері, як нетерпляча віхола одразу залетіла в хату й жбурнула на ліжко купу снігу. На вулиці було морозно і їжачок захотів повернутися додому. Та вітер знову приніс на своїх крилах чийсь плач. Їжак сів на санчата й скотився.

– Мені страшно! Допоможіть! – вже чітко почув їжак.

Хурделило, тому далі санчат нічого не було видно. Але їжак помітив, як десь вдалечині лежало щось невеличке й тріпотіло чи то крильцями, чи то лапками. Їжачок якомога швидше побіг своїми маленькими прудкими ніжками. Вітер дмухав йому в ніс, кидався снігом, валив з ніг. Та тваринка попри все вперто бігла на допомогу. Їжак заплющив очі, бо сніг нещадно заліплював їх та біг вже навмання. Раптом їжачок зачепився за щось м’яке і впав прямісінько в замет.

– Ой, обережніше! Боляче! –хтось запищав під ним. Їжаченя побачило під собою малесеньку ялиночку. –Злізай скоріше, бо розчавиш мене. Який же ти колючий!

–Так то ти плакала? –здивовано запитав їжак. – Я думав, що якась тваринка в біді. Чому ти лежиш тут?

– Під сокиру потрапила. Та не сподобалася, бо маленька й не надто пухнаста. Зрубали й лишили тут. У людей свято, от і зрубують ялиночки, забирають додому, аби прикрасити свої оселі. А потім… а потім … потім викидають. – гірко заплакала ялинка.

Їжачок нічого не відповів. Він обережно взяв ялиночку, трохи більшу, ніж він сам, обтрусив сніжок, загорнув її у свій кожух, поклав на санчата й потягнув нагору, додому. Вдома він знайшов горщик та насипав туди землі. Ялиночка зручно вмостилася в горщику й попила водички. Всю зиму вона співала їжачку колискові, а він міцно й солодко спав. А коли прокинувся навесні, то побачив пухнасту ялинку. Вона підросла й не вміщалася в горщику. Лише терпляче чекала, коли прокинеться її рятівник. Їжачок посадив ялиночку біля своєї хатинки. Ялинка виросла розлога й височенна. Вона і зараз захищає влітку хатинку їжака від спекотливого сонечка, а взимку від вітру та завірюхи.