вона розмовляла...

...поза обрієм річку брудну ти тоді подолав дуже просто і легко - наче виконав крок з фізкультурних занять під суворим прискіпливим наглядом вчителя...після ж кроку - стрибок! не у прірву...о! ні... - а на берег, в туман невимовно густий і так схожий на піну кипінь, яка біло по білому швидко збігала, диміла, згорала на чорне...і ось вже яріла чорна смола!...

а у кріслі сидів та про щось лепетав і - усміхнений! - руки простяг...випадково торкнувся вогню та - опікся! заплакав ридма, надсадно, щосили кричав...та не бачить ніхто і не чує тебе...лепетання та крик зі сльозами (прозоро та чисто по лицям які)... - зрозуміти не зможе ніхто твою мову і заклик твій істеричний в біді! лише жінка ота розуміє...

напівпрофіль її з телефоном мов тінь...і вуста їй торкалися трубки... розмовляла із кимось вона...а ти - немовля...і пожежі згасити не в змозі! і тоді, у ту мить відчайдушного відчаю ти, коли все - раптом всюди усе! - загуділо в огні, у пожежі... - ти побачив відреченість, жах у її дивовижних очах мовчазних та здивованомертвих...

...і тепер оце знову - ця річка брудна...що початком від тої, з дитячих фантазій та маячні в недитячий, відлякуючий самоті...річку цю подолати, у морок ввійти - як від кроку стрибок у туман, що біліє стіною із хмар в розбудові зважнілих похмурих реалій у побуті днів, у буденності сірій, чужій, у не затишній та задушній...

стоїш на березі річки, питаєш себе

- ...вервечкою хвиль дзенькотять біля ніг каламутні, холодні, стрімкі...оці води - чи доля вони?...а чи фатум?...межа поміж світом людей та несвітом темним?...чи то вигадки лиш від дитячих наївних уявлень про все, що навколо рухалося, гомоніло?...

.............фантазує запалений мозок...............................