Порятунок Нового року

Казка «Порятунок Нового року»

Прямуючи просторами нашої країни не оминіть своєю увагою сонцесяйне сільце обабіч дороги, що гостинно зустрічає усіх мандрівників та гостей золотаво-медовими полями.

Саме в цьому принаднім краї проживають найспівучіші та найщиріші українці. І, звісно ж, найскромніші. Це я про себе та своїх друзів говорю, якщо хто не зрозумів. Ми завжди з нетерпінням очікуємо Різдва, адже це наше улюблене свято. Для мене воно ще є й особливим, бо саме тоді я можу побачитись зі своїм таємничим другом, шкода, що про нього не можна нікому розповідати, і, хоча я ніколи не відзначалася вмінням тримати язика за зубами, але, як говорить мій дідусь: «Дала слово, то тримай», а він вміє бути лаконічним, цього разу змовчала. Познайомились ми три роки тому, коли я ще була ученицею 4-ого класу. Саме різдвяної ночі, коли можливі неймовірні чудеса, коли я мала наміри хоча б цього року не проспати прихід Діда Мороза і чатувала його біля ялинки, якщо бути точною, то під ковдрою поблизу новорічної красуні. Десь близько другої години з’явився прямісінько із комину той, кого так очікують усі діти планети. Яке ж було моє здивування, коли з попелу вигулькнув не дідусь у червоному кожусі, а якесь руде хлопчисько із, мабуть, мільйоном веснянок на обличчі та розкуйовдженим вогненним волоссям і лукавинкою в очах. Мої брови підскочили ще вище, коли я роздивилася у що був одягнений мій новорічний гість. Ви можете собі уявити: він був у потертих джинсах та светері із сніговиками в сонцезахисних окулярах та на сноубордах! Просто фантастика! Я втратила дар мови. Моя класна керівничка віддала би всю зарплату за можливість побачити це диво природи: що я здатна мовчати ЦІЛІСІНЬКИХ 5 хвилин.

Такою була наша перша зустріч із Різдвяном. Виявилося, що він зовсім не злодій, як я подумала у першу ж мить. Його така думка надзвичайно обурила. Заспокоїти цього хлопчиська-ненажеру вартувало 20 шоколадних цукерок, 2 склянки молока з медом, ще й мамин пиріг також відшкодував глибоку психологічну травму цього неймовірного нахаби. І де все це тільки помістилося? Різдвян – один із 112 племінників Діда Мороза, і оскільки казковому дідусю перевалило вже за пів тисячоліття, то мандрувати дахами будинків та пролазити в комин радикуліт не дозволяє, от і доводиться просити племінників допомагати.

Так ми й потоваришували. Шкода, що свого нового друга я можу бачити лише раз на рік. Але можу бути певна, що побажання Діду Морозу потраплять точно за адресою. Тож і цього року мій 7-ий клас вирішив написати листа бороданю, а я потім лишу його у своїй поштовій скриньці, й Різдвян передасть особисто до рук своєму дяденьку. Однокласники відправили такого листа:

«Шановний Дідусю Морозе!

Пише тобі твій улюблений слухняний 7 клас. Ми весь перший семестр вели себе добре, навіть не виконували домашнє завдання, щоб не напартачити. Тож у нас до тебе кілька невеличких побажань.

- Хочу попросити, щоб ти подарував мені окозамилювач, правий та лівий. Ти ж розумієш наскільки це потрібна річ у нашому бентежному віці.

Також поклади під ялинку щоденник-невидимку, щоб коли вчителька попросила його на одиницю, я не з-під парти вилазив із ним, а ніс до столу із тріумфальним виглядом

Ну, а якщо у тебе закінчилася невидима чарівна фарба, то подаруй хоча б трикутний щоденник, щоб у ньому зникало все, як у тому бермудському трикутнику. (Це прохання від Толика, а то замучили його вчителі своїми повідомленнями).

- Також, якщо тобі не важко, подаруй мені батьків-двійників, хоча б парочку, чи одного з них. А то мені їх так шкода, ходять до школи навіть частіше ніж на роботу. Коли я додому приходжу, одразу ж пересмикуються, нервують, мабуть.

(Ще один дисциплінований та слухняний однокласник Мишко)

- Та що ви все про навчання та навчання, набридло вже, сил моїх на нього не має. От , Дідусю, подаруй мені стелеходи, ну, черевики такі, що по стелі ходять, а то я щось не дістаю до неї. Ну ти ж розумієш мене, як чоловік чоловіка, потрібно помітити свою територію.

Також у мене до тебе ще одне невеличке побажання. Подаруй мені, будь ласка, вікно, навіть два, хоча можна й три (на всякий випадок). А то я нещодавно, ну зовсім випадково, і то навіть не я був, просто поруч проходив, і м’яча не чіпав, хіба що кінчиком великого пальця, нігтиком. А м’яч як підскочить та й сам у вікно поцілив, а потім, ніби глузуючи з мене, і в друге вікно. Я не хотів, чесне слово. Мене підставили.

(Від твого вірного шанувальника Миколки)

- А мені, дідусю, непотрібно отих нісенітниць, що хлопці поназамовляли. А лишень так, дрібничку: чотириповерховий палац у вікторіанському стилі з видом на Ейфелеву вежу, і щоб у дворі фонтан із нескінченним шоколадним сиропом розташувався.

І якщо не важко, то ще б і мішків зо три з доларами чи євро, на твій смак, але щоб неміченими купюрами.

(Наша найбільша скромниця та відмінниця Оленка, ото замахнулася)…»

Чого тільки не просили в листі: там були й мегашвидкісні санчата, й кросівки, що ніколи не рвуться, і футбольний м’яч, який сам голи забиває, і пляшка коли, що не закінчується, і скатертина-самобранка, яка кожні пів години презентує улюблені всіма дітьми смаколики: хот-доги, бургери, чізбургери… Я вже говорила, що скромність то визначальна риса, притаманна нашому «крейзанутому» колективу.

Та цей рік завершувався зовсім незвичайно, коли я вже хотіла відправити це геніальне творіння до поштової скриньки, то помітила, що в ній вже очікує мене послання із самої Лапландії, з відміткою: «СУПЕРВАЖЛИВО!!!!!!» та «ТЕРМІНОВО!!!!!». Я була здивована, адже Різдвян ніколи мені не писав листи, їм це заборонялося.

Виявилося, що в Лапландії трапилось велике лихо, родина Діда Мороза отримала ось таке зловісне повідомлення:

«Ми банда «Крутиголовці» - найжорстокіші та найстрахітливіші розбійники світу, нами лякають маленьких дітей, котрі не хочуть спати. Наше ймення вимовляють лише пошепки та з жахом на обличчі.

Ми поцупили усіх стариганів з червоними шапками та довгою бородою й вимагаємо викуп: 20 мішків шоколадних цукерок, 20 мішків мандарин, 20 мішків печива та мармеладок. І ні жодним мішком менше! А то вашим дідуганам капут!»

Тож я змушена була поділитися новинами з моїми однокласниками, вони в мене творчі та креативні, обов’язково щось вигадають, адже Різдвян просив допомоги.

- Ото лишенько! Свята не буде! Як же без Діда Мороза? То всі залишуться без подарунків? – запанікував Ростик, а він у нашому 7-ому класі найбільший панікер та майстер розводити шмарклі.

- Ану взяли себе в руки! – грізно вигукнула Настя, миттєво вгамувавши загрозу масової істерики. – Потрібно з’ясувати, чи не блефують ці нахаби, може в них таке невдале почуття гумору. Андрійку, швидко телефонуй на гарячу лінію Північного полюсу до Лапландії, розвідай ситуацію.

- Доброго ранку, а чи можна покликати до телефону Діда Мороза, говорите ще не з’явився, а як щодо Санта Клауса, що і його немає? А хто на місці? – після кількасекундного торохкотіння з того боку лінії Андрійко поклав слухавку. – Нікого немає. Ні Йоулпуккі (Фінляндія), ні Пер Ноеля (Франція), ні Баббо Натале (Італія), ні Тао Куена (В’єтнам). Вони викрали навіть Увлін Увгуна (Монголія) та Ямал Урі (Тундра). Що робитимемо?

- Потрібно викликати спеціальний рятувальний загін, – запропонувала Іннуся, – вони мені одного разу допомагали кошеня з дерева знімати.

- Запрошуй своїх знайомих, можливо ще вдасться врятувати Новий рік. – підтримала однокласницю Настя.

Спецзагін прибув на місце злочину, виглядали вони дещо кумедно: всі четверо різного зросту та комплекції, а на куртках в них була наліпка «Скажені пси».

- Спочатку потрібно з’ясувати, де вони тримають полонених, чи є у вас таке приміщення, в якому б помістилися усі Діди Морози? – командним тоном запитав головний скажений пес Сашко, хоча він більше скидався на якогось борсучка, чи навіть хом’ячка, та хватку мав залізну. А хто говорить, що хом’ячки спокійні та безпечні тваринки?

Усім разом нам вдалося з’ясувати, що єдине придатне місце придатне для зловісних намірів що могло залишитися непоміченим й вмістити в собі таку кількість було приміщення старої школи, яке вже давно пустувало. Тож було вирішено влаштувати засідку та спіймати цих гангстерів на живця. Приманкою згодився стати Толик, він теж вирішив зробити щось корисне, оскільки відчував, що за рік скільки набешкетував, що може залишитися без подарунка під ялинкою. Карина та Віта загримували юного порушника поведінки так, що Діди Морози прийняли б його за свого без вагань.

«Підсадний» Дід Мороз довго тинявся навколо будівлі наспівуючи новорічні пісеньки про ялиночку й тримаючи за спиною важезний мішок із «нібито» даруночками (насправді там був усілякий мотлох). На превелике здивування конспірація не спрацювала, операція «Врятуй Новий рік!» опинилася під загрозою. Мабуть, вся справа в тому, що Дід Мороз був без оленів та саней, Крутиголовці виявилися ще й кмітливими. Тож ми опинилися в глухому куті.

- Еврика! – вигукнула Даринка, – я придумала як врятувати свято та покарати злочинців!

(- І що то за «Еврика»? – замислився Толик, до якої так часто зверталася Даруся, але вголос нічого не сказав, бо знову сміятимуться з його необізнаності).

- Я гадаю, що потрібно віддати викуп.

- Якесь дивне у тебе вирішення проблеми, чому це ми повинні потурати злочинцям і де ми візьмемо скільки солодощів? – з недовірою запитав капітан «Скажених псів».

- Печиво та цукерки назбираємо по селу, у нас люди добрі, вони допоможуть, заради шляхетної справи можна залишитися і без солодощів, а навіщо це потрібно і як допоможе вирахувати злочинців, ви зрозумієте пізніше, обіцяю всі винні будуть покарані.

Що ж було робити, пішли усі гуртом збирати викуп, тяжко довелося: забрали все до останньої цукерочки. Отримавши омріяний викуп, викрадачі відпустили Дідів Морозів, а ті, бажаючи віддячити своїм рятівникам, подарували їм удвічі більше відданого.

Новорічна ніч врятована! Всі учні зібралися святкувати разом, щиро радіючи поверненню новорічного настрою, проте на загальних веселощах бракувало трійки особливо небезпечних та вкрай шкідливих типів: Івана, Артема та Максима. Ніхто і не помітив, що їх не було з самого початку. Й тоді Даруся, пишаючись власною кмітливістю, повідала таємницю:

- Це саме вони назвали себе «Крутиголовцями», але за свої злодіяння вони вже покарані. Сьогодні їх забрали на швидкій до лікарні через алергію, бо з’їсти за один раз 60 мішків усякого добра, то вам не жарти, а пряма дорога до лазарету, де замість ялинки й подарунків їх очікують пігулки, капельниці та уколи!

- Яка ти небезпечна дівчина! – із захватом вигукнув Сашко, – тобі дорогу переходити не варто.

- Кожному злодюзі по заслузі! Знатимуть як то позбавляти дітвору дива!

Та наш Дід Мороз був милосердніший за Даринку, він подарував і трьом горе-викрадачам невеличкі подаруночки, адже хлопці пообіцяли нізащо в світі такого не чинити. І не повірите: вони дійсно дотримали слова, й тепер були такими ж лагідними та пухнастими як ті зайчики. А з Різдвяном ми ще обов’язково зустрінемось наступного року, адже роботи в нього та його 113 братів додалося, потрібно надолужити згаяний час, щоб усі діти отримали такі омріяні подарунки.