Історії (збірка)

— Ваше ім'я? — посміхається Еліс. Кумедно, як усе повернулося.

— Алекс Гренвельд, клан Гренвельд, — він спокійно, навіть якось байдуже, відповідає, ніби перебуває в гостях. Попри відсутність окулярів, він не мружиться. Хоча Еліс знає напевно, що його поганий зір не вигадка.

Еліс нахиляється ближче.

— Я знаю, що ти не збираєшся відповідати на мої запитання. Але хіба назвати своє ім'я — це не початок співпраці?

Алекс хмикає.

— Ти його і так знаєш. Навіщо гнівити тюремника завчасно?

Він чекає, що вона обуриться?

— Я сама зголосилася з тобою поговорити. Справжній допит буде пізніше.

Алекс усміхається. Але вона розуміє, що він нервує. Шкода, що Еліс не може чути стукіт його серця на відміну від вампірів.

— Ти тільки мені зробила таку честь?

Еліс ледь не сміється. Явно спроба дізнатися, кого ще взяли в полон.

— Можливо... Ти знаєш, що трапляється з людьми, коли вони зустрічають вампірів?

— Їх випивають, — спокійно відповідає Алекс. — Або ними годуються потроху щодня. Як тобою.

Еліс придушує бажання накрити відмітини на шиї рукою. Цього нема причин соромитися.

— І як думаєш, що буде з тобою? — Алекс прикриває на мить очі. Він боїться, тепер Еліс це точно знає. — Мисливці вбивають тих, хто годував вампірів. Не важливо, добровільно чи ні.

Вони обидва знають це.

Її батька вбили вампіри. Її мати годувала одного з них, поки його не вбили мисливці. Разом з її матір'ю.

— Мисливці вб'ють тут усіх, коли знайдуть це місце. Чи ти думаєш, я не готовий до цього? — тихо вимовляє Алекс.

— Я думаю, ні, — Еліс робить домовлений жест. Двері камери відчиняються і туди заштовхують ще одну людину. Вона бачить, як блідне Алекс. Його зіниці розширюються. Слідом за людиною заходить Ровен. Права рука Майстра.

Людину звуть Марк. Марк Гренвельд. І Еліс, і Алекс, звісно, його знають.

— Вибирай, хто з вас погодує Ровена?

— Ти не думаєш, що я поведуся на це? — холодно каже Алекс. На Марка він навіть не дивиться. Той молодший, але дуже схожий на брата. І, напевно, вперше розуміє, що той не завжди зможе його захистити.

— Ой, а хто сказав, що я питаю тебе? — сміється Еліс. — Марку, кажуть, ти відмовився годувати Ровена. Що думаєш тепер?

Марк блідне, мружиться і робить кілька різких видихів. А потім рішуче киває:

— Я готовий. Тільки не чіпайте Алекса.

Коли Ровен нахиляється до чужої шиї, Алекс продовжує дивитися. Він удає, що йому байдуже. Тільки пальці, прикуті до підлокітників, тремтять. Ровену й самому немає жодного задоволення пити з тіла, що відчуває таку сильну відразу.

Але справа понад усе.

Зі стогоном Марк падає на плити підлоги. Ровен закидає його на плече і виходить із кімнати.

— Чудова демонстрація. Я б поплескав, якби міг, — Еліс не вірить у насмішку в його голосі.

Вона радше повірить у страх.

— І що ти думаєш тепер? Чи думаєш ти про те, хто ще в полоні у нас?

Алекс мовчить. Еліс чекає. І потім він обережно запитує:

— Це боляче? — і, напевно, тут же шкодує про свої слова.

— Ні, але тільки якщо кусають із любов'ю.

Алекс дивиться на її пальці, коли вона обережно торкається своїх відмітин. Ні, це не соромно. Вона пишається цим.

Навіть Ровен підкоряється їй.

— Він не зламається, — Еліс сидить на столі й махає ногами. Майстер дивиться на неї, відклавши папери. — Але, можливо, він зможе нас зрозуміти.

— Ти впевнена?

— Так. Він воїн і не звик відступати... Ти ж не будеш кусати його? — вона несподівано хмуриться, ніби вперше думає про це.

— Ні, я ж обіцяв тобі.

— Тільки мене. Ти будеш кусати тільки мене.

— Тільки тебе, — вона нахиляється до нього і цілує. Задоволення розтікається по її тілу.

2020 р.