Герой

Сьогодні важливий день. Тому Савка не полінувався зробити зарядку. Ще о восьмій поснідав, чим незрівнянно здивував матусю, котра звикла, що синочок у вихідні спить до обіду.

Після сніданку Савка прибрався в кімнаті. Хоча зазвичай кутки поголовно протиралися Савкою, як його туди ставили за непослух.

Потім школярик годину мудрував над вітальною листівкою. І задоволений собою, побіг до класної керівниці, що жила по сусідству. Привітання було коротеньке, зате щире.

Учителька заплакала. У Савки закралася жахлива підозра:

— Невже вас ще ніхто не поздоровив, бо всі забули про ваше день народження?!

— Ні, Савко, просто ти вперше написав без помилок, — витерла хустинкою сльози вчителька.

Проте на цьому пригоди Савки не закінчилися.

Він також повісив годівничку для пташок. Допоміг дошкільнятам зліпити снігову бабу. Ще й покатав їх на санчатах.

Змореним, але щасливим, він повернувся додому, де похвалився батькам, скільки корисного зробив. І завтра Святий Миколай точно вже не подарує йому різки!

— Але ж, Савко, так не можна. Ти цілісінький рік вів себе кепсько й лише останнього дня взявся за розум! Хіба так роблять? — зітхнула матуся.

Савка присоромився:

— Ну, в мене просто не виходило раніше, як треба.

— А хіба завтра ти не почнеш знову пустувати й бешкетувати, як отримаєш подарунок?

— Ні, не почну, — щиро заперечив Савка.

Щоб зразково закінчити день, потрібно було вчасно заснути. Ось із цим виникли негаразди.

Відтак Савка почав фантазувати, як Святий Миколай подарує йому завтра цуцика. Він назве його Героєм. І які в них будуть шалені пригоди.

Коли він замріявся, як із Героєм вкотре рятуватимуть світ, Савка незчувся, як заснув.

Уранці Савка потягнувся й налапав під подушкою різку.

— Ех, — зітхнув Савка.

Але раптом у коридорі почулося тонесеньке «Гав!».

Радісний Савка з різкою в руках вибіг у коридор, де щеня вівчарки крутилося навколо батьків.

— Як чудово! — зрадів Савка.

— І навіть різка тебе не лякає? — поцікавилася матуся.

— Я знаю! Це — чарівна різка! Щоб гратися з цуциком!

Щасливий Савка кинув різку, і цуцик весело почалапав за нею.

Але чарівною виявилася не тільки різка, але й цуцик. Бо він умів розмовляти. На жаль, батьки його не розуміли. Їм все одно здавалося, що той лише гавкає. Зате Савці Герой завжди підказував, як треба поводитися.

А коли Савка однак забувався, то цуцик хапав його за литку й відтягував од шкоди.

— Ти правий, Герою, — гладив тоді цуцика Савка. — Негоже так мені робити.