Вовчі Історії

Як дивовижно складається життя, коли ти не знаєш страху. Або просто не бачиш сенсу жити. Так розмірковував чоловік, вдягнений у чорну куртку з маскою на обличчі. Сьогодні він не планував робити нічну вилазку, але подія, що розвернулася перед ним неабияк розсердила.

Коли парочку копів забрали, він вирішив прослідкувати за ними і опинився усередині цирку. Точніше, місця, же вони тримали живих тварин.

Повсюди бруд та темінь. Просуваючись далі, він чув гарчання тигрів, скавуління вовків, незрозуміле питання ще когось. Це так дратувало! Дивно, що ці телепні не поставили людину, щоб охороняти копів. Але, знайшовши їх, питання відпало само собою.

—Твою ж…— вилаявся про себе, роздумуючи, що робити.

Пролізти до тигрячої клітки та вижити — дуже ризикове завдання. А чи варті вони того?

Чоловік підійшов ближче, щоб їх краще роздивитись. Узяв з кишені маленький ліхтарик та провів швидкий огляд. Дівчина лежала поруч з хлопцем і майже не дихала. А хлопець чогось здригався, наче у приступі. Він що з цих…

Слово вилетіло з голови, але думка не гріла йому серце. Чим довше він дивився на нього, тим більше ввижалося, що десь його бачив. Закінчивши огляд, він сховав ліхтарик та поліз до рюкзака, що завжди подорожував з ним.

Звідти на світ божий з'явився кусень м'яса. Це була свинина, тигрові мало смакувати. Він деякий час потримав кусень дуже близько від клітки. Нічого не відбувалося. Пройшло декілька хвилин і тигр почуяв м'ясо. Чоловік кинув його усередину клітки, а сам вимкнув ліхтарик.

Звір накинувся на їжу, а чоловік отримав шанс відкрити клітку. Всього лиш декілька рухів голкою та його кілька відчинтлась. У той момент як вона відкрилась, звір гаркнув та приттю вибіг на волю. Він не зважав на людину, хоч той і пахнув сирим м'ясом. Той не став баритись — узяв обох у плечі та пошкандибав назад, оминаючи людей та добре освітлені місця.

***

Тільки-но розліпивши очі, Оллі застонав від болю. Тіло наче нашпигували тисячі ножів. Але як дивно, що у принципі він зостався не пошкодженим. І, здається, засинав наче у іншому місці. А де це він? Хлопець міг стояти на ногах, але щоб роздивитись це місце, зміг себе перебороти.

Виявилося, що він спав на другому поверсі музею. Цей інтер'єр він вже бачив раніше. Тільки у музеї воскових скульптур була така готична атмосфера: давно потріскані стіни, коридорами бродить холодне повітря, а тиша різала слух. Спиною пробігли мурахи і Оллі не знав від чого саме.

Несподівано з'явилася музика. Класична та ще й з жіночим вокалом. Вона передавала тривожну атмосферу цього місця. Але звучала так тиха, що людина з гіршим від нього слухом не вловила б її. Хлопець вирішив знайти джерело та йти слідом за звуком. А для цього треба було зійти униз сходами.

У цій напів темряві задача вимагала надто багато сил. Навіть не дивлячись на те, що він не був людиною, Оліверу прийшлося важко. Після цього на нього чекала кімната, повна фігур. Вони виявилися настільки реалістично виконані, що викликали паніку навіть у людей з міцною психікою. Бо то були люди з незвичайною зовнішністю: двоголова дівчинка, хлопець з хвостом, діти з очима змії… І таких фігур тут виявилося чимало.

Олівер нарешті знайшов джерело, але від несподіванки застиг. Посеред кімнати з роялем танцювала пара. Звичайні люди, нічого особливого, але у музеї це виглядало якось… Жахливо,мабуть.

Бо та, з ким танцював хлопець вже не належала світу живих. На місці очей в неї опинились чорні провалля, а руки позбавлені м'яса, обіймали хлопця все дужче. Коли мелодія закінчилася, вони обидва зупинилися, кинув погляд на застиглого Олівера.