зашморг

...кільцем вогненним, підвішеним до гілочки осики гойдається життя із ранку в ніч.

від ранку в ніч воно нагадує про себе дзиґариком припнутим до полиці.

...щось сталося зі мною, а що? - не розумію.

спочатку став я непотреба, а потім випав у непотріб (дивилися на мене мов крізь шкло) і, врешті, став ніхто я.

оце лишилася осика та дзиґарик, припнутий до полиці, яка вмостилася поміж гілок осики.

...всі кажуть божеволію потроху...

ні!...

зима була... - так густо клала фарбу! забілювала світ.

зеленим всі закреслила весна!...

а літо... - літо сіяло блавати в жито, а у пшеницю маки.

осінь все вітрами позривала. затим дощі...дощі - потік мого буття, веселого в коханні... - так довго лили все! що ледь не змили душу.

так миють злото люди...

люди...

щось сталося із ними... - а що?...я так гадаю, божеволіють вони - петлю намилюють, мені на шию в'яжуть комірчиком тонким - він моцний! як воляча жила...

навіщо ж так?!...

я сам на те спроможний...

але про що це я?...

куди мене заносить?!...

еге ж...

була зима...

і раптом стала осінь - просила все аби проклав свій шлях рішучо та сміливо - буття створив просторішим та вільним! щоб линуло у зорях незліченних бурхливіше за шелести дощів...але...але...

чи нині я живу так відчайдушно, напружено та жадно?... - ні...мені марудно через край!...

щось сталося зі мною, а що? - не знаю...

стою розгублений та безпорадний...

не маю сил іти, на крок твердий, зухвалий, ствердний...

о! так...

була зима...

і раптом ця ось осінь...

і день гойдається у зашморгу на гілочці осики.

рахує час дзиґарик на полиці, яка вмостилася поміж гілок осики...

а між опалим листям краплинами дощі сміються з мене... - у зашморгу шепочуться з вітрами.............................................