Темрява в кришталевих тунелях

Невже хтось справді вірить, що скульптури, які тримають львівські балкони залишаються на своїх місцях після опівночі?

Так можуть думати тільки дерев’яні жителі Львову – прості люди, які заселяють наземні будинки та навіть не підозрюють про кришталевих людей, які заселяють сітку тунелів навколо джерела світлої енергії — підземної річки Полтви.

Львів’яни, які поринули у води річки й вижили стали первородними з різноманітними дарами. Вони прозвали себе кришталевими. У Львові з’явився новий рівень аристократизму – народжені Полтвою. Під час досліджень львівська інтелігенція 19-го століття виявила, що за допомогою посохів з ялівцю можна прив’язати скульптури до свого роду.

Куди вони діваються вночі? Скульптури підпирають свої балкони, дарованими посохами й тоді можуть слідувати до хазяїнів виконувати роботу. Сучасні сім’ї нащадків первородних отримали вірних слуг.

Зараз кришталеві люди мають мало спільного з предками. Вештаються по брудних затхлих тунелях, тому що не мають змоги розвинути дар світла, з яким народилися. Система освіти народжених Полтвою була зруйнована, як і вся історія, міфологія, наука та політика. Причиною стала одна маленька дівчинка, яка злякалася самої себе.

Тричі натиснувши на камінь оніксу на циферблаті годинника, Яга закрила кришечку з гравіювання «Мойра». Вона розправила манжети сорочки, поправила пом’яту чоловічу краватку і стала чекати.

Секундна стрілка годинника ще не зробила повний оберт, як однотонність чорного затягнутого неба порушилася. Скульптура, висотою не більше метра вхопилася кігтями в поручень балкона. Яга окинула поглядом купку сірого пилу і дрібних камінчиків, які з’явилася під її слугою.

-Одного натиску на онікс буде достатньо. — роздратовано видав старий друг. -Ти ж знаєш, Ядвіго.

Дівчина метнула в нього злісний погляд. Скульптура закотила кам’яні очі.

— Яга. — виправився він.

Темні бездонні очі, які скульптура любила називати «котли Диявола», моторошно блиснули.

-Щось ти довго, Вордаку.

Вордак служив вже шостому поколінню сім’ї Мойр. Виглядав він як суміш орла та людини, виконана з сірого каменю. Скульптура зістрибнула з поруччя, та опинилася поряд з Ягою.

-Поступила робота для тебе.

Яга тріумфально хлопнула долонями, але шкіру пронизав струмінь болю. Вордак не стримав посмішки, коли дівчина сипала хитромудрими прокляттями. Яга прошипіла, як знак продовжити доповідь.

-Тільки дослухай до кінця. –дівчина перевела недобрий погляд. –Система криштальних коренів вже місяць не можуть розкрити масові смерті дівчат з…

-Все мені час іти, справ по горло. –обрізала Яга, як тільки почула хто пропонує роботу. –Сказала б що рада була тебе побачити, але я ніколи не брешу. Бувай.

Система кришталевих коренів це колишній аналог дерев’яної львівської поліції. Верба, яка пустила корені аж до вод Полтви набула магічних якостей. Одне дерево стало, так званою, нервовою системою міста. Кришталеві пускають імпульс торкнувшись кореня верби та передають інформацію один одному.

Яга перехилилася через поручень і помітила іржаву драбину. Перескочивши на неї, дівчина повільно злазила. Слуга розправив крила та супроводжував Мойру з повітря.

-Якщо це все, що ти знайшов, то згинь з очей моїх, Вордаку.

Драбина закінчилася на висоті двох метрів над землею і Язі довелося стрибати. Попри біль у ступнях, вона одразу покрокувала якомога далі від слуги.

-Хоча б послухай.

-Я не працюю з кришталевою поліцією. — сказала Яга.

Вони звернули у ще вужчу вуличку. Вордак маневрував у повітрі, але якщо продовжить переслідування – може пошкодити крила. На це і розраховувала Яга.

-Тільки через те, що в дев’ять років тобі довелося ховатися від них? Ядвіго, тобі двадцять один і ти остання з даром ментальних кінозалів. Остання з Мойр. — продовжував торочити Вордак. -Дванадцять років тому не тільки ти втратила сім’ю. Суспільство кришталевих людей втратило одну з найважливіших політично-виконавчих сил.

Яга побігла.

-Та послухай же ти мене!

Дівчина наполегливо переконувала себе, що сльози з’явилися через злість. Вона поглянула на затягнуте небо. Ніякої сім’ї немає. Лише вона, Вордак і дві тітки.

-Кришталевій поліції необхідне магічне бачення, необхідна твоя допомога.

Гнів на скульптуру, чи на саму себе? Безпомічність перед жорстоким світом, чи перед власним страхом? В чорних очах блищали ще чорніші іскри. Вордак відсахнувся. Кам’яні брови насупилися.

-Замовкни! Досить усім очікувати від мене чуда! –викрикнула дівчина.

-Ти можеш зробити чудо. — промовив Вордак. Нотка жалю в його голосі ще більше розпалила гнів.

-Я вже і так все зіпсувала!

-Їх смерть – не твоя провина.

Гнівний вираз обличчя Яги розсіявся. Прикриті очі, розслаблена лінія губ, опущені плечі. Щось глибинне, хиже почало вириватися назовні. Ця небезпечна темрява, від якої холод збігає по хребту.

-Але ношу їх смерті нести мені. — сказала Яга.

Коли дівчина віддалялася і вправно залазила на дах – Вордак більше не подумав її спиняти.

Вогке нічне повітря пробиралося в легені. Яга знову видерлася на дах і попрямувала до підземелля, в якому мешкала одна з тіток.

Пройшовши поміж туристами в Домініканському Соборі, Яга звернула в підвал. Сходи освітлювали свічки в залізних клітках. Яга штовхнула важкі двері й ввійшла до тітки.

Шкури тварин на стінах та оброслі мохом меблі створювали атмосферу відьомської хати. За дубовим столом сидів переляканий дерев’яний чоловік.

-У мене клієнт. — зі застереженням промовила Серафима.

Яга пройшла всередину. Вона забрала миску з виноградом з-під носу клієнта і лягла на ковдру з шкури зебри. Синювате пряме волосся тітки колихалося на уявному протязі. Попеляста шкіра здавалася більш моторошною через тіні, які відкидала газова лампа. Малинові очі блиснули. Посмішка Серафими нагадувала злодійок з мультфільмів.

-Ну що ж. — тітка перевела погляд на клієнта. — тоді розпочнемо.

-А вона…

-Мовчати. — спокійно сказала Серафима.

Чоловік віддав Серафимі невеличку банку з попелом. Жінка відкрутила кришку і набрала сірий порошок довжелезним нігтем мізинця.

-Кого викликаємо? — спитала Яга.

-Дружина цього бідолахи.

Серафима вдихнула попіл дружини чоловіка. Дерев’яний здригнувся, але очей не відводив.

-Солоденька була. – з дивною посмішкою сказала жінка.

Вени тітки почали чорнішати, а очі світитися кров’яним сяйвом.

Чоловік побачив перед собою напівпрозору голограму дружини. Серафима показувала лиш ілюзію, а не викликала духів. Людям, які не можуть змиритися з втратою, цього було більш ніж достатньо. Вони вийшли у сусідню кімнату. Серафима звернулася до племінниці:

-Невже приховаєш, що Вордак вибив для тебе роботу? Як не красиво з твого боку.

Слизький страх пробігся по шиї Яги. У їхніх відносинах не заведено брехати. Тітка за це карає. Боляче карає.

-Це не так вже і важливо, адже я впевнена він не отримав згоди. — веселий тон жінки, не викликав довіри.

-Звичайно. Я не буду цим займатися.

-Чому?

Яга скептично вигнула брову.

-Якщо я розкрию одне вбивство, то вони будуть думати, що я відновлюю роботу сім’ї. Не хочу вводити їх в оману.

-Це не основна причина.

Яга напружилася. В будь-якому випадку дівчині нічого приховувати.

-Щоб розкрити вбивство потрібно скористатися силою. Як ти знаєш, я не можу.

-Щоб просто зазирнути на мить – багато умінь не потрібно.

-Я не хочу цього робити. — обурилася Яга.

- Ти візьмешся за цю роботу. – наказала Серафима.

Яга зціпила зуби. Тітка поклала льодяні долоні дівчині на щоки.

-Ти була малюком. Зараз ти зможеш виконати легенький перехід. — ласкавим, мов колискова, голосом наставляла тітка. -Ти ж не хочеш знову все зіпсувати?

-Саме через це я не скористаюся силою. — сказала Яга

.

Серафима різко замахнулася і вдарила Ягу. Впавши на підлогу дівчина притулила руку до щоки.

-Твоя бездіяльність гірше усякої помилки!

Тітка зробила крок в бік Яги. Вона відповзла трохи далі, що викликало у Серафими посмішку.

-Раджу не боятися. — вона присіла. — Попіл боязкої людини жахливо пахне. Просто щоб ти знала.

-Я боюся втратити контроль. — прошепотіла Яга.

Серафима схилила голову, роздивляючись відтінки емоцій на лиці племінниці.

-То йди до Милани. — Яга щиро здивувалася, адже в дитинстві Серафима забороняла ходити до другої тітки. — Чого ж ти так дивуєшся? Вона в нас святий янгол, так ще й травниця. Знайде чим стримувати твоїх демонів.

Підіймаючись по сходах, Яга пробурмотала собі під ніс:

-Полтва не могла породити демонічне.

На виході з Домініканського монастиря прямо над вухом вона почула ехо:

-Мовчати…

Але коли обернулася – поряд нікого не було.

По дорозі до Оперного театру, Яга наказала Вордаку зібрати інформацію щодо вбивства. Звернувши у дворик на Проспекті Свободи, поміж зарослів знаходився езотеричний магазин. Яга штовхнула двері й пролунав дзвін музичного трикутника. Проходячи вглиб магазину в ніс ударяв запах спіритичних свічок.

На диво, Милана любо погодилася допомогти. Тітка змінила табличку на дверях на «ЗАКРИТО», але враз із підсобки вибігла дівчина підліток з телефоном в руках.

-Це Христина, моя дочка. — ненароком додала тітка. Ягу боляче укололо відчуття провини, адже проводячи весь час у Серафими, вона не знала нічого про життя другої тітки.

-Я на побачення. — видала Христина і вибігла з магазину.

-Пробач її не вихованість.

Тітка взяла кошик з травами та завела племінницю у кімнату за підсобкою. Розмістивши все необхідне на плетеному килимку, Милана сіла по-турецьки. Далі пішли години нудних дихальних практик і медитацій. Коли магія Яги виходила з-під контролю, то Милана різко підносила трави їй до обличчя й енергія спадала.

Тренування затягнулися ще на чотири дні. Трави, що пригнічують вже не були потрібними й сьогодні Милана їх навіть не витягала. Перші дрібні переміщення боляче давалися, але були успішними. Виконавши черговий складніший перехід, кімната на мить занурилася у темряву, що жахливо налякало Ягу. Страшні картинки з минулого миттєво з’являлися перед очима.

Як залякана тварина, вона позадкувала до дверей. Дівчина спробувала заговорити, але з вуст вийшов глухий шепіт:

-Що сталося..?

Яга кинула погляд на тітку.

-Золотце, все добре. — відповіла Милана, але Яга тут же вибігла з крамнички.

Вона просто неслася в нікуди, намагаючись втекти від тривоги. Тіло тремтіло, свідомість кричала. В якийсь момент тяжка рука опустилася їй на плече. Дівчина підскочила, але це був всього лиш Вордак. Вона і не звернула уваги в який момент натиснула на онікс.

-Щось трапилося, дівчисько? — скульптура присіла поряд.

-Я начебто навчилася переміщатися у часі.

Кам’яне обличчя просяяло, Вордак повторював привітання. Він говорив щось про чудові перспективи, про майбутнє.

-Дивись, я розізнав все що зміг стосовно вбивств.... — продовжував торочити Вордак.

-Я не хочу цього чути! — вона вскочила і вхопилася за голову. — Не хочу, не хочу, не хочу!

-Ти чого? — сказав Вордак.

Вона ридала в обіймах друга, який супроводжував її все життя, але не помітив, що моральний стан Яги стрімко тріскається. Саме в цей момент вона відчула себе абсолютно самотньою.

Емоцій не залишилося, лиш мерзенна спустошеність. Ліхтарі ще не ввімкнули, але вечірня темнота вже запихала лапи поміж дахів. Проходячи мимо чергового провулка, Яга краєм ока помітила дівчину, яка трималася за живіт. Знову заглибившись у руйнівні думки, Яга не одразу почула, як знайомий голос окликнув її:

-Ей -повторила Христина декілька разів.

Дочка Милани була блідіше борошна, лоб вкритий потом, так ще й тремтіла. Яга підхопила її під руку, Христина вмить обм’якла. Опинившись ближче, вона побачила, що на губах Христини зеленкуваті плями та кроваві тріщинки.

-Мені не добре, дуже не добре. — ледь не стогнала Христина.

Щось всередині надломилося, коли Яга впевнилася, що Христина помирає від отрути серійного вбивці. Однієї миті вона подумала, що варто відвести дочку тітки в лікарню, але стан був надто плачевний. Іншої вона подумала, що варто подзвонити Милані. Але вона знає, що повинна зробити. Якби жорстоко це не було.

Яга витягла з дівчини достатньо корисних свідчень. Вона пригорнула Христину ближче і шепотіла в волосся найтепліші слова, на які була здатна її холодна душа. Вона прошепотіла коротку молитву за тихе місце для Христини в течіях Полтви.

По відчуттях смерть відпечаталася на руках Яги. Вона роздивлялася звичайні чисті долоні та бачила кров та сльози людей, життя яких скалічилося через її страхи. Яга так боялася діяти, що головною помилкою виявилося без діяння. Поки рішучість не зникла – Яга приступила до справи. Поки думки не пролізли в голову. Поки стан афекту не пройшов. Поки адреналін розганяє кров.

Мойра піднялася на ратушу на Площі Ринок. Небо вкрилося рожевою і блідо-жовтою димкою. Яга зробила з десяток вправ з даром. Пізніше маленькі пересування в часі. М’язи боліли, голова вже розколювалася.

-Настав час. — сказала вона сама до себе.

Яга начебто вгамувала нерви. Підняла погляд на небо. Почала промовляти молитву, але обурилася. Досить тягнути час.

Перед очима спалах чорноти, хвиля напруження в м’язах. Прохолодний вітер по шиї. Яга розплющила очі та побачила ментальний кінозал. Безліч блідих екранів в тумані.

Починається складна робота. Кожен стрибок з одного ментального екрана в інший віддавався жаром на шкірі та болем у тілі, але вона продовжувала. Обережно, головне обережно. Яга знайшла ресторан про який говорила Христина. Перебуваючи за межами часу вже достатньо довго, вона трохи розслабилася, але пильності не збавляла.

Яга заглянула в екран трохи глибше, але миттєво відскочила. Перед очима почали клубочитися моторошні тіні. Ступор та паніка примусили Ягу завмерти. Вона знову відчула себе 9 річною дівчинкою на банкеті. Це Кошмар. Яга його впізнала. Кошмар, який настільки налякав в дитинстві, що зміг виокремитися у ментальний екран, де і закриті тепер родичі дівчини. Він знову леститься до Яги.

Різко розвернувшись, Яга ввійшла у пітьму. Вона не втекла. Здалося, що льодяний холод і нестерпний скрегіт висмокчуть з неї усе життя. Так кортіло вислизнути, втекти, сховатися. Яга відчувала його слизькі щупальця на мочці вуха. Кошмар накрутив пасмо кучерявого волосся і легко смикнув. Сльози жаху котилися по обличчі дівчини.

Враз Яга різко схопила одну з кінцівок і накрутила на кулак. У вухах задзвенів крик. Кошмар виривався, проте вона тримала міцно. Останній ривок щупальця, найголосніший скрип. Яга далі була напружена, але чорний туман повільно розсіювався, а тепло огортало шкіру. Вона знову опинилася у ментальному кінозалі екранів для переміщення у часі. Більше нічого не відбувалося.

Яга розслабила кулак і помітила візерунчасту сіру смужку навколо долоні. Слід намертво запечатався в шкірі. Варто поквапитися. Коли вона зібрала докази то, не менш болісно, повернулася у реальність.

Спустившись з даху по ржавій трубі, Яга оглянула парк Івана Франка. Вона знайшла конкретний корінь, за яким сюди прийшла. Торкнувшись, Мойра зосередила свою життєву енергію на долоні та вдарила імпульсом сили. Коріння верби вмить засяло бірюзою. Миттю коротенькі голки встромилися у шкіру. Каплі крові просочилися в кору дерева. Яга зціпила зуби. Чоловік з кришталевої поліції ставив організаційні питання. Пізніше Яга почала переповідати:

-Серійний вбивця, отруював жертв через поцілунок. Він завжди обирав столик під номером який ділиться на три й реєстрував на ім’я художників імпресіоністів. Можете перевірити по датах, ресторанах та іменах жертв. Обдзвоніть усі ресторани в центрі Львова і скажіть, щоб вам одразу повідомили, якщо хтось зареєструється саме по моїх вказівках. Таким чином можете знайти вбивцю.

-Як ви…тоді виходить… невже Мойри повертаються? — тихим голосом спитав він.

Кутики губ вигнулися у легку посмішку.

-Одна точно повертається.

Яга розірвала зв'язок. По долоні стікали тонкі потічки крові. Дівчина витерла руки об стовбур берези.

Йдучи по проспекті Свободи, коли глибока ніч огорнула кожного у марево тіней, Яга відчувала спокій. Паперовий стаканчик з глінтвейном зігрівав долоні. В останні дні листопаду на гілках з’явився іній, а чобітки ковзали по замерзлій бруківці.

Раптовий колючий біль у скронях і Яга провалюється в надра свідомості. Рука, на якій залишився візерунок різко смикнулася вперед і Ягу поволокли в один з екранів.

Світлий інтер’єр банкетної зали, офіціанти заповнюють столи стравами, батьки Ядвіги розв'язують останні питання. Кошмар завів Ягу до гостьової кімнати. На канапі розкинулася Серафима. Мимо пронеслася маленька Ядвіга і смикнула Серафиму за поділ чорного плаття. Тітка запропонувала малечі кокосове печиво з карамеллю.

Маленька Ядвіга напхала печива повні щоки та кулею вибігла з кімнати. Кошмар смикнув руку Яги в бік столика. Дівчина помітила брудний шприц і дивну пляшечку з синім осадом. Яга розкрутила її та понюхала трав’яний вміст. Мускатний горіх, базилік. Вона кинула погляд на печиво на тарілці, яке маленькій Ядвізі не вдалося з собою взяти. Ледь помітні сині плями були на кожній солодощі. Яга нахмурила брови.

Кошмар смикнув її руку в німому наказі: «Думай!». Яга ще раз понюхала настоянку в пляшечці, капнула на долоню, розмазала осад. Виписала на папері усі інгредієнти, які впізнала. Мимобіжна думка враз стала шоковим усвідомленням. Більшість трав підходили під рецепт збуджувальної настоянки. Вона діяла як наркотик, туманила свідомість, викликала різкі коливання енергії в тілі й неконтрольовані виплески дару.

Яга знає кінець цієї історії. Мала Ядвіга в приступі ефекту кричить, різкий сплеск енергії проходить крізь стіни та забирає усіх кришталевих людей у будинку.

Серафима її отруїла. Невже все, що сталося – не її провина? Те, за що вона корила себе впродовж усього життя виявилося ілюзорними незаслуженими стражданнями. Розум безладно тонув в хаосі почуттів. Яга впала на коліна і тихо ридала.

Холодний безформний дотик до плеча. Хвиля сили, впевненості вмить породила смертоносний гнів. Він повільно розтікався по венах, заповнюючи кожну клітинку тіла. Яга підняла мокрі очі, смикнула рукою, наказуючи кошмару «Поверни мене».

Яга пронеслася повз туристів, мов смерч, миттєво спустилася у підвал Домініканського собору і потужним ударом ноги, вибила двері з петель.

-Ти мене отруїла.

Погляд тітки завмер, на губах з’явилася напружена посмішка. Яга продовжила:

-Ти була частиною нашої сім’ї, але все одно їх вбила.

-Так, я дала тобі настоянку. В ті роки я почала займатися зіллє варінням, що дуже не подобалося твоїй матері.

Серафима повільно піднялася з крісла.

-Вона збиралася вигнати мене з клану Мойр.

-Ти й так була у вигнанні.

-В той час ще не була. Зрозумій, люба моя, я теж постраждала. У настоянці, яку ти випила була моя кров і…модифікації — вона вказала на колір очей і шкіри, — з’явилися через ваду твого дару.

Чергова маніпуляція. Яга насупилася ще більше.

-Ти повинна мені дякувати. Мене вигнала кришталева поліція, замість тебе. Чого ти так дивуєшся? Думаєш просто так тобі давали спокійно жити всі ці роки?

Серафима продовжувала:

- Я довіряю тобі, дорогенька, і ділюся єдиним секретом, який був між нами. — Серафима підійшла і взяла руки Яги в льодяні долоні. — Ми залишилися тільки двоє. Я ж про тебе турбувалася, ти не можеш відвернутися через подію з далекого минулого. Зараз все добре. Я єдина хто є в тебе і ти єдина хто в мене є.

Серафима торкнулася долонями її обличчя і витерла сльози злості.

-Все буде добре. — промовила вона.

-Буде. — прошепотіла Яга.

Вона різко обійняла тітку, сильно-сильно. Яга намагалася закарбувати ці обійми в пам’яті. Вона зажмурилася і різко вдихнула. Шарпнувши по візерунку на долоні, Яга викликала Кошмар, який миттєво з’явився за її спиною. Серафима відштовхнула племінницю і вишкірила злісний погляд на створіння темряви. Обов’язково потрібно щось сказати, попрощатися, але Яга мовчки ковтала повітря.

Відвернувшись, дівчина вказала на Серафиму і повністю спустила Кошмар з повідця. Підвал наповнився моторошним холодом, вихорами темряви та віддаленими криками тітки. Коли настала мертва тиша, то тіні повільно розвіялися.

По щоках все ще стікали сльози, тіло тремтіло. Раптом вона знову відчула дотик Кошмару до плеча. Але на цей раз він вселив дещо інше. Вона відчула повне розуміння, співчуття і покірність. На свій страх і ризик, Ядвіга різко розвернулася і спробувала обійняти безформний згусток темряви. Яга думала, що руки проваляться як у воду, але вони загрузли у приємній холодній субстанції. Дівчина відчула взаємний дотик Кошмару на спині. Ядвіга відчула, що вона не самотня.