Осінній мотив

Вона любила його вірші і круасан з шоколадом. І те, і інше, заповнювало ніжністю її самотні дні, коли його не було поруч. Ці часті розлуки навчили довіряти на відстані і життя здавалось досить стабільним та навіть смачним. Все закінчилось того осіннього дня, коли солодкі хмари повільно танцювали над напівпорожніми вулицями її улюбленого міста, яке сонно заварювало запашну каву.

Вітерець листав сторінки відкритої книги, яку вона завжди перечитувала, поки снідала за межами дому, бо саме так хотіла. Тут і зараз насолоджувалась вічним. Ця звичка вирізняла її з-поміж усіх інших відвідувачів кафе, які надихались виключно через екран монітору.

Вона не встигла зробити замовлення, як на горизонті замайорів він. Вони не бачились 13 днів. Оце сюрприз! Залоскотало низом і серце забилось дрібними молоточками при появі її улюбленого чоловіка. Як він встиг так рано повернутись, якщо ще декілька годин тому писав про важкий день сьогодні? Та байдуже! Вона щаслива цим змінам і в думках вже обіймала його за плечі та поринала в ніжність обійм. Всього секунду вагалась, чи підійти несподівано першою, але не встигла.

Він стояв посеред вулиці, спиною до кафе, а навпроти нього вже крокувала вулицею манірна постать. Кожен крок однієї жінки голосно та поступово знищував життя іншої. Все стало руїною з моменту пристрасного поцілунку цієї пари закоханих на очах у площі сонного міста та тієї, яка ще хвилину тому була упевнена в своїй стабільності. Її очі відмовлятись перестати дивитись, ноги зм‘якли в колінах, а повітря стало пекучим на смак.

Перехожим грав саксофоніст, який заробляв собі на життя сумними мелодіями та магнітом притягував поодинокі закохані пари. Махрове небо дарувало себе тим, кому добре і тим, кому зле, з однаковою ніжністю. День продовжувався, авто сигналили, кава варилась, життя жилось.

З того самого моменту вона ніколи не відкликалась на власне ім'я.

Писались нові сторінки в її книзі, тому прочитану вона мовчки покинула за столиком сучасного кафе, яке ніколи не прочитає її історію, бо створює свої — в просторі цифрових ілюзій. Шелест листя під ногами нагадав їй про царювання осені, яка не завжди лагідна, але завжди відверта.

Привіт, життя. Ти ще тут?