Зміст
  • Котуся
  • Котуся

    Степан непевно торкнувся важких металевих воріт, і вони прочинились похрипуючи. Високий чоловік повільно ступив до темного двору. І це виглядало так, наче морок з’їдав його по частинах: руку, добру частину тулуба, ноги. За мить Степан остаточно розчинився в темряві. Скрегіт покотився холодною вулицею, лякаючи круків на старій тополі.

    ***

    Ганя прибігла додому, кинула пакети з продуктами і погукала улюбленця. Кіт не показувався.

    — Бенуа, синочку, — Ганя здивовано вишукувала котиська, якого ще кошеням подарував їй чоловік. Тепер рудих в хаті було двоє: розкішний кіт і його чарівна хазяйка.

    З того ранку й досі Беня завжди ласкаво вітав дівчину, щойно та переступала поріг. Вже перевіривши всі теплі місцини квартири Ганя помітила на холодильнику аркушик.

    — Ні! … Степане, ні-ні-ні! — вона захлиналася гнівом і розпачем.

    Схопила куртку і котячу переноску, відштовхнула пакети і прожогом кинулась на вулицю.

    ***

    — Давай його сюди, — старий простягнув покручені артритом пальці до кота.

    Степан стояв в блакитному світлі, що точилося з-за вікна, і жалкував, що прийшов. Він навіть тремтів, як і пухнастик, що шкрябався під пальтом.

    — Може не треба… — потягнув він.

    — Ну домовились же, — твердо відповів старий. — Давай!

    ***

    З-над двору гупнуло, і сходинками задріботіли підбори.

    — А ось і Ганя, — Степан важко піднявся з обіймів зручного крісла і відчинив двері.

    — Ти! — вона аж палала, так розпашіла від бігу і почуттів. — Як ти міг! Я ж просила тебе не робити цього!

    — Ой, лишенько, як гучно, — з-за столу поволі піднявся старий. Дістав з шафки ще одну охайну тарілочку. Наповнив широку кришталеву склянку п’янким напоєм. — Вітаю, Ганю, та сідай вже.

    — Вечір добрий, діду, — присоромилась дівчина, але гніву свого не полишила.

    — Вже? — запитально глянула на чоловіка.

    — Ага, — промовив він тоном задоволеного футбольного вболівальника. — Вже!

    Ганя присіла до столу, механічно ковтнула мерехтливий бурштин зі склянки і заплакала.

    — Я ще не готова бути бабуууусею…

    — Не бабусею, а котусею, — обіймав її захмілілий Степан.

    Бенуа залишив біленьку кішечку спати на канапі й застрибнув Гані на коліна.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.