відліком віку листя обпале...

...тремтіти листком шумливим зеленим, веселим на гілці, а осінню - раптом так! - стати жовклим та жовтим, зірваним бути у поспіху вітром!...

злетіти від літа у Літу - у мляву, повільну, спокійну ріку всіх річок та років.

і впасти, лягти до підніжжя старого свого останнього року з віків віковічних... - останнього дня, у якому є згадка про спогад...

і загадка у спогляданні шляхів всіх-усіх під шаром товстим вже пожовклого листя, що у спаданні легке, упокорене та безпорадне...немічне, в злеті крихке - розпадається в порох, на прах...вистеляє підніжжя твого сьогодення, старого, останнього віку... останнього дня, в якому немає шалених вітрів, ані злив на потоплення безуму у сьогочассі...і яскравого полум'я теж... - відсутня палаюча пристрасть...

шумне мов шепіт у сні шурхотіння повільного листя спадання - відлуннями стоми воно у неспокій в руїнах, розламах, в хитанні та злеті за вітром попелом золотавим, червоним, запилено сірим та білобрудним... - розвіяний попіл цей, щедро розсипаний по небокраю... - мається мрією він у холоді пізньої осені листям обпалим, шаром товстим що лягло до підніжжя останнього віку твого, останнього дня від віків віковічних........................................................