Розділ 7.
Більшість хакерів знають одне одного лише в мережі. Там вони сидять на форумах з кривим або провокативним інтерфейсом, діляться інформацією, хваляться та торгують. І кожний з них сповідує просте правило: не спалитись. Не залишати свого імені. Не давати про себе жодної інформації. Маючи достатньо вмінь можна представляти загрозу в мережі. Але це поки твоя фізична адреса залишається невідомою...
На виході з торговельного центру її вже чекали. Сія бачила все на камеру. Молодий юнак ходив туди-сюди біля входу. Сія знала, що то по неї, оскільки бачила його невдалі спроби зламати камери спостереження. Дилетант. На іншому вході був ще один. Анастасія нервово всміхнулась: їй передалась параноя Віктора. Встати з-за столика вона не встигла. До неї сів гість. Старший чоловік, років сорока, з вусами. На скронях волосся сивіло. Арсен Сіренко, один з найстаріших хакерів країни, вшанував своєю особистою присутністю.
- Не роби зайвих дурниць! — стомленим голосом прошипів він. Його рука опустилась під стіл. — Я пристрелю тебе, лише рипнись.
Настя глянула в пошуках офіціанта. Потрібний відволікаючий маневр. Але того ніде не було.
- Офіціанти взяли невеличку перерву, — Арсен прослідкував за її поглядом. — Нашу бесіду не перервуть.
- Бесіду? — перепитала Настя. — Чи погрози?
- Бесіду, — повторив той. — Ти розумна дівчинка і знаєш, що все пройде мирно, якщо ти не робитимеш дурниць. Я радий, що саме ти тут, а не той прибацаний Тост.
- Він би не розмовляв, — Настя видушила з себе зневажливу посмішку.
- Тому я все ще не всадив у тебе кілька куль. Бо ти розмовлятимеш. І віддаси те, що вкрала щойно.
- Це наше замовлення! — обурилась вона. — Ми нічого в тебе не крали.
- Тост вкрав у Харкові. І покалічив двох моїх людей. Тому, вважаю, що це буде справедливо. Не всміхайся так. Ти ще легко відбулась. Знаєш, що ми робимо з тими, хто перебігає нам дорогу? Знаєш.
- Як ви на мене вийшли?
- Ти хороший кодер, Анастасіє. Як професіонал, мушу визнати, що твої декодери краще з того, що я бачив. Але даркнетом я володію краще. Я зламував усе, що міг, коли тебе ще не було на світі. Твої пошуки по форумах у тор браузері залишають слід. Змінюй нікнейми скільки захочеш, але від мене ти не сховаєшся. Ні ти, ні Тост, ні Гриб. Віртуальний світ — мій.
Арсен оглянувся. Офіціанта все ще не було. Знову повернув свої холодні очі на Сію.
- Гадаю, достатньо демагогії. Дай но мені свій телефон та ноутбук. Не переживай, Гриб купить тобі нові. За шифрування не переймайся — це не проблема. У нас є спеціалісти.
Сплячі Собаки далеко не єдина компанія на ринку цифрових послуг. Арсен володів компанією конкурентом: Легіон. Він знаходив молодих спеціалістів, та спеціалістів бувалих. Переважно він торгував ботофермами для політичних срачів. Бувало, крав дані. Іноді розбирався з хакерами одинаками. Але до цього їхні шляхи не перетинались. Гриб працював у своєму полі, Арсен — у своєму.
Вони знали одне про одного, оскільки обоє були фопами та мали легальну ширму для свого бізнесу. Сплячі собаки рахувалась консалтинговою компанією, а Легіон компанію з надання IT послуг. Обоє мали бухгалтерів та користувались послугами юристів. Але на цьому законність обох і вичерпувалась. Крадіжки, фальсифікації, насилля — залишалось за легальною ширмою.
Доки той говорив, Анастасія швидко відправила повідомлення шефу і вимкнула телефон. Простою комбінацією клавіш, немов би випадково, послала систему в сон. І передала Арсену.
- Без мене ви не зможете продати дані, — спокійно сказала вона.
- Та невже? Думаєш, я не знайду красиву брюнетку з любов'ю до червоного кольору і видам її за тебе? Ніхто й не помітить. Ну, був радий познайомитись наживо.
Він вперше за довгий час приязно всміхнувся, взяв під пахву ноут і пішов. Анастасія вдавано спокійно спостерігала, як він йшов геть і жодного разу не обернувся. З-за одного зі столиків встав ще один чоловік і пішов за ним. Анастасія почекала, доки той не зникне, а тоді різко встала. Знала, що якраз дотримає сльози до туалету.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!