Проєкт «Покі»

— Жили собі дід та баба і була у них... Це що за маячня?

— Так треба, пане полковнику. Надмірне шифрування, беззмістовний, але зв’язаний текст унеможливлює так звану атаку за словником.

— Добре, — полковник повернув телеграфну стрічку своєму гостю. — Давайте коротко. Що у вас там?

— Наш агент Фікс повідомляє, що розробка за англійськими напрацюваннями “Сплав для труб” виходить на фінальну стадію. Вже підготовлено три авіаційні бомби надвеликої потужності.

— Лише три?

— Так, пане полковнику. На більше у них не вистачає матеріалів. Потрібні рідкісні ізотопи урану і одного елементу, котрий в природі взагалі не зустрічається. Але ж для нашого комплексу на Дубовій гірці це не проблема?

— Так, не проблема. Потрібні лише атомні маси і заряд ядра елементів. Це є у вашій шифровці?

— Звичайно є. Потрібен уран з масою ядра двісті тридцять п’ять та плутоній (це також актиноїд, його відкрили лише чотири роки тому у Берклі) з зарядом дев’яносто чотири та масою двісті тридцять дев’ять.

— Матеріали ви отримаєте. Хто керуватиме дослідженнями?

— Марія Полонська, Львівська політехніка.

— Та їй вже за сімдесят... І з якого дива вона “Полонська”?

— Секретимо потихеньку.

— Добре. Результати потрібні якнайшвидше! Совіти і Райх ось-ось об’єднаються в Білорусі. І якщо думаєте, що вони нам пробачили відмову у створенні Сянського коридору...

— Я зрозумів, пане полковнику. Впораємося за три місяці, всі розрахунки за нас вже зробили англійці з американцями.

— Вільний!

Комплекс “Дубова гірка” залишався одним з найсекретніших в Україні. І був не гіркою, а зовсім навіть навпаки — кар’єром.

Точного розташування комплексу майже ніхто й не знав, листи надходили до поштової скриньки в Жовтих Водах, проте з під'їзного шляху було видно Дніпро. Горішній контур кар’єру було затягнуто маскувальною сіткою. На сітці навіть намалювали дорогу, котра наче як йшла степом і була продовженням справжнього під’їзного шлях до комплексу.

Під сіткою на бережечку невеликого кар’єрного озера з лебедями та каченятами стояло зо три десятки однакових сарайчиків класу “курник”. Повсюди розносився гомін усілякого птаства. Уступами кар’єру спускалась вантажівка Ford-Дніпро зі свіжими кормами.

В дальньому від озера кутку кар’єра стояв курник пофарбований білим вапном. Звідти вийшли двоє у сріблястих захисних костюмах.

— Тепер їм потрібно п’ятдесят два кілограми урану з масою двісті тридцять п’ять.

— Чимало...

— Це ж уран, він важкий. Яєць п’ять-шість, навряд більше. Підготуй дієту для виробництва урану двісті тридцять п’ять. І слідкуйте за чистотою кукурудзи! Щоб жодних лушпайок, бо знову виробництво запоремо.

— Слухайсь, пані.

— І цей... Плутоній. Можете починати процедуру відокремлення речовини від білку і жовтку.