світанок над руїни

...красуні квіти осені в степу під сонцем гріються у травах смарагдовоблідих - хитаються у спогадах про літо...про ту настирну комашню, нестерпну спеку, суєтні дощі, швидкі веселі зливи.

у листі - шелест хвилями відлунь, подібних оплескам незримому та бажаному гостю... - то жовтень вже вітає листопад!...

світанок дивовижний та прозорий ввійшов у день величним теплим сонцем...

святково виглядають навіть ті онде руїни сел та хати пограбовані до щенту убивцем-москалем, хамлом тим чорноротим.

уся біда, трагедія та смерті, що вдіяні засланцем, дибілом-путиноїдом кремля... - все це у сяянні божественного ранку стає аж надто не суттєвим у змішаних чуттях...коли похмурості нема, а лише злість пом'якшена коханням до природи, зненависть - забуттям, а радість нівелює сумніви та розпач...і відчай під цим блакитночарівним шатром небесним... - стає така дурниця!...

неначе Бог розсунув хмари темні у обрії незнані назавжди..............