Гея

– Завдання для Геї, – звучить машинне з динаміків і на стіні-екрані з’являється зображення кімнати. Стіни, пофарбовані в світло-блакитний, брудно-червоного кольору підлога, ліжка на яких ледь ворушаться живі істоти.

Йорки, а їх окрім Геї було четверо, стиснули свої глевкі тіла до форм куль, що виказало напруженість моменту.

– Планета – Земля. Вид – людина. Тип – жінка, – лунає апатично і екран відтворює крупним планом понуру істоту, загорнуту в вимучено-білі рядна.

Йорки загукали навперебій:

– Незграбне створіння з загубленої планети.

– Геї завжди найкраще.

– От задача, таку і не надумаєш.

– Воно ж саме бажає умертвити своє тіло. Подивись.

Друзі продемонстрували стурбованість і змовкли. Таке виверження емоцій звичайне для йорків. Почуття яскраві, щирі, але аж занадто сильні, і не без того, щоб завадити їй зосередитися. Зрештою, мить назад, вона й сама з таким же азартом коментувала завдання кожного товариша.

Гею щось засмутило. Раптом зрозуміла, що саме з почутого стурбувало її. Зор, ця його фраза «Воно ж саме бажає умертвити своє тіло». Він зумів зчитати те, що було не під силу іншим йоркам. Вона і не здогадувалася, що він вже настільки майстерний. Невже Зор має здібності не менші, ніж вона? А якщо більші? Він кращий учень в групі? Цього не може бути.

– Я беру це завдання, – тихо промовила Гея і метнула питання-блискавку

в Зора, бажаючи вивідати його думки. Безрезультатно.

– Що потрібно для виконання? – лунає з динаміків.

– Нічого.

Це було необдумане рішення. Це був виклик собі, Зору, вчителю-програмі. Гея і думки не мала, що вона робитиме з тим дивним блідим створінням з кімнати смутку. Не важливо, це все буде потім. Зараз же вона наповнюється світлом тріумфу. ЇЇ аморфне жовте тіло брижиться білим і золотавим. Вона переможниця. В цьому немає сумніву. Саме вона краща учениця.

– Нагадую умови, – вп’яте за сьогодні виголошує програма, – якщо

завдання не буде виконано, вас буде дискваліфіковано і виключено з групи.

Ця умова була загальною для йорків-учнів і не означала кінець навчання. Головною вимогою в визначенні здібностей, програма ставила вміння вірно визначати свою силу. Якщо Гея не впорається з завданням, то змушена буде знову пройти іспит і від його результатів залежить, в якій групі опиниться. Шансів, що це буде саме їх група дуже мало.

Гея знову спробувала зчитати думки Зора. Його голубе кулясте тіло не світили емоції, він надійно закрив своє поле. «Не хоче, щоб я його зрозуміла, – зробила висновок не зовсім логічний, але такий приємний, – значить Зору не байдуже, впорається вона з завданням чи ні. Якщо вона не справиться і вони ніколи не зустрінуться, він буде шкодувати. Вона йому подобається. Вона його цікавить».

– Так, я беру це завдання. Мені нічого для його виконання не потрібно, –

занадто повільно вібрує Гея, і йорки відчувають, як вона силою волі контролює хвилювання.

До трансформації Гея готувалася наодинці. Зчитувала інформацію з карти часу, вивчала загальну систему будови створінь на Землі, зв’язки оболонок, в які всаджена сутність, умови взаємодії істот, вплив цих взаємодій на психологічний і фізичний плани. Що ще їй знадобиться з інформації не знала, то ж приділила увагу накопиченню енергії фізичними вправами. Взагалі-то вправа була одна. Йорк розтягувала тіло на весь об’єм кімнати, фіксувала на кілька хвилин і стискалася до найменшого з можливих об’ємів. Цю вправу йорки робили завжди, зазвичай всі разом в тренувальних залах. Вони з’єднувалися тілами в купу, створюючи єдину різнокольорову кулю, розширювалися, заповнюючи все приміщення, а потім стискалися. Геї подобалося відчувати силу всіх п’яти товаришів, як власну і мріяти, як колись вона й сама зможе стати настільки могутньою. А ще їй подобалося, що після вправи, коли йорки розривали єднання, можна було відсмикнути новоствореної енергії більше ніж тобі належало. Це не заборонялось правилами. Вона так і робила, неодноразово. Але ж тепер, в кожного своє завдання. Несправедливо грабувати товаришів, то ж спільне тренування для неї втратило будь-який сенс.

Трансформації учнів відбуваються в тому ж учбовому приміщенні, що і навчання. Троє з групи вже відправилися на виконання своїх завдань. Гея могла бути присутньою на цих заходах, однак не захотіла. Не те, щоб вона не бажала успіху товаришам. Її участь в цих трансформаціях не змінить їх шансів на удачу. То ж який резон втрачати час на те, що не впливає на результат.

До своєї трансформації відносилася спокійно. Вже стомилася і хвилюватися, і тренуватися, зробила все на що здатна. Придумала собі мантру «будь, будь, будь» і читала її, тільки-но відчувала якісь тривоги.

З цією мантрою, розкидаючи «будь» навколо тіла, впливла до учбового приміщення на трансформацію. З’явилася заздалегідь. Собі пояснювала, що потрібен час, щоб зосередитися, зібрати в купу внутрішню силу. Та це була не єдина причина цього «заздалегідь». З роздратуванням фіксувала дуже суперечливі емоції. З одного боку була б рада бачити тут Зора, з іншого – його присутність відволікла б її, збила б з потрібного настрою. Вона має зосередитися на собі, а зовсім не на питанні чому він не прийшов.

Зор з’явився. Він нахабно затік до учбового приміщення і сформував зі свого тіла подобу людини з її завдання. З очима, носом, чотирма кінцівками. Гея не змогла приховати щастя. По її тілу пробігли сяючи хвилі, вона навіть трішки збільшилася від задоволення. Ще б пак. Щоб це зобразити, Зор мав досконало вивчити її завданням. Очевидно що заглибився в питання.

Вони з’єдналися в купу і розпочали ритуал. Цього разу настільки щільно перемісили свої тіла, що зник і її жовтий, і його блакитний, з’явилася одна суцільна зелена сутність. При роз’єднанні Гея відчула, що отримує сил набагато більше ніж належить. Зор віддавав, наповнював її. Зор хоче щоб вона справилась з завданням, хоче бути поряд на наступному курсі.

Зор відсторонився, відплив в куток, збираючи себе в правильну кулю. Гея наблизилася до стіни з капсулами, налаштувала режим життєзабезпечення на своїй, влила тіло і зринула сяючим згустком енергії. Зор ще залишався в учбовій кімнаті. Зараз він її не бачить, тож вона може сміливо його роздивитися. Який він надзвичайний у своєму густому блакитному.

Ввімкнувся екран. Та сама понура кімната її завдання, та сама жінка, так само горизонтально розміщено її фізичне тіло. Гея кометою кинулася в стіну екрану.

Щось пішло не так. Технічно все було виконано правильно, Гея опинилася в палаті лікарні, однак була буквально вдавлена в стелю грубою силою, яку не бачила з того боку екрану. Перед нею, зовсім поряд, на ліжку лежала її Галина, однак Гея не могла зробити жодного руху, щоб наблизитися до жінки. Йорк, розтягнувшись світлою плямою по стелі, спостерігала за хворими в палаті. Темна сила клубилася над кожною з шести жінок. Запалення, гниття плоті досить поживний матеріал для примноження темної енергії. Галина ж взагалі вся була замотана в густий чорний дим, який ущільнювався над грудями і головою. Тільки п’яти світилися тьмяним білим. Гея зрозуміла: добратися до мозку жінки, щоб вплинути на її думки, не вдасться. «Потрібно діяти через інше тіло, – вирішила. – десь же має бути той, через кого можна вплинути на жінку.» Йорк просочилася крізь стіну до коридору.

В коридорі було спокійно. Темні завитки енергії клубилися, збивалися в жирні купки, намагалися вчепитись до когось живого. На яскраву енергію Геї ніхто не звернув уваги, то ж вона легко маневрувала серед них. Здійняла з пам’яті потрібну інформацію про функціонування цього закладу і вирішила, що найкраще зачекати на обхід хворих лікарями.

Лікарі швидко переходили від хворого до хворого, з палати в палату. Гея спостерігала. Її здивувало, що чорні згустки, що в’їлися в тіла хворих, оминали людей в білих халатах. «Їх відлякує внутрішня сила і цілісність», – вирішила Гея. Швидко визначившись, хто в групі головний, вскочила в його голову. Тут було затишно й безпечно.

Нарешті лікарі зупинилися біля ліжка Галини. Жінка байдужим поглядом блукала по їх обличчях.

– На виписку, – озвучив Василь Іванович бажання Геї, і його колеги подивилися на нього дуже здивовано.

– Прогулянки на свіжому повітрі, не менше п’яти годин в день, – видав той рецепт у відповідь на здивовані погляди колег і чомусь така ненаукова відповідь їх задовольнила.

Це була маленька перемога. Висмикнути Галину з цього барлогу смерті який не який, а шанс.

По обіді Галина склала до пакету нехитрі речі, години півтори тинялася коридорами, збираючи якісь документи. Її ноги тремтіли, про те Гею більше турбувало, що світло, яке раніше тьмяніло в п’ятках жінки, і яке повинно було збільшитися і зміцніти, дотягнулося до колін і безпорадно принишкло. Темні клуби, натомість щільніше пеленали тулуб і голову своєї жертви. Влізти в думки до Галини, годі було й думати.

Жінка неквапливо вийшла з лікарні. Теплий осінній день наповнив легені киснем, і вона зупинилася, намагаючись пристосуватися до нового середовища. Гея зависла над нею. «Така швидкість нікуди не годиться», – вирішила йорк і шмигнула в ноги, бо тільки туди і допускала її вуаль темних сил. З’єднавшись з тьмяним світлом Галини, Гея відчула тягучий біль і безпорадність, які створює зрада в цих створіннях. Саме вони блокували, не давали очиститись світлу. Колись, при підготовці до завдання, Гея вивчала це, але одна справа вивчати, а зовсім інша – відчути. Колись йорка здивувало, як люди переймаються із-за фізичних контактів своїх партнерів при сексуальних вправах. Хоча, з раціональної точки зору в таких контактах немає нічого поганого, бо все енергетично раціональне. Галина постійно була відсутня в приміщенні де мешкала, бо знаходилася в іншому приміщенні іншої будівлі. За те, що вона там виконувала якусь роботу, отримувала гроші – еквівалент матеріальних цінностей. Її сексуальний партнер, що не мав такого приміщення для роботи і сумував з того приводу, відволікався еротичними фізичними вправами з іншою людиною. Фізичної шкоди тілам не нанесено, закони не порушено. Чому Галина так неадекватно відреагувала на ці події, нервовий зрив, гіпертонічний криз, ішемія, йорку складно було зрозуміти. При підготовці до завдання довелося завчити таку реакцію, як цілком стандартну для жителів Землі. Тепер же Гея отримала шанс пізнати суть, то ж спробувала сконцентруватися, однак відчула лише, як в’язка, липка безпорадність зради буквально паралізує образою, приреченістю. Йорк хутко вискочила з закоцюблого тіла.

Галина пленталася вулицею міста. Темні клуби все тугіше затягували тіло в чорний саван. До них, як до магніту притягувалися згустки, що вільно блукали в повітрі. Світло життя знову спустилося до п’ят і ледве жевріло.

«Що робити? Що робити?» – гарячково думала Гея, розуміючи, що не контролює ситуацію.

Галина проходила повз огорожу маленької церкви. «Якщо не зараз, то ніколи, – вирішила Гея, – місце сили – ти мусиш сюди зайти, мусиш зайти.»

Жінка не чула, дивилася перед собою спустошеним поглядом і не бачила нічого. Вона йшла аби йти.

– Ти мусиш сюди зайти! – крикнула Гея і зі всієї сили вдарилася в темний саван над головою Галини.

Удар виявився настільки сильним, що Галина гепнулася, втративши свідомість, а ошелешену Гею відкинуло на кілометр.

Жебрак, перед яким несподівано впала жінка, з легкістю не очікуваною для його обрюзглого тіла, підхопився і побіг в глиб двору. За мить до місця подій крокував високий худий дяк, тримаючи напоготові мобільний телефон. Слідком котився жебрак і лопотів:

– Якщо жива – швидку, якщо мертва – поліцію.

– Тільки не швидку, – злякалася Гея і поспішила в голову дяка.

– Жива, – сказав дяк, ледве глянувши на жінку, – допоможи мені її занести до храму.

– Допоможу, звичайно, – бубнів жебрак, – і навіщо це Вам. Викликали б швидку. Це їх робота. А наша робота – Господа прославляти. І як на все це батюшка подивляться.

Він щось говорив і говорив. Гея не слухала, вона спостерігала. Два чоловіки піднімають Галину і несуть до храму. Темні обладунки, які п’ять хвилин тому вона не змогла пробити своєю силою обсипаються, як лушпиння. Жінку кладуть на підлогу у притворі. Дяк підходить до бойлеру, набирає стакан води і хлюпає в обличчя.

– Де я? – відкрила жінка очі.

– В Божому домі, дитино. В Божому домі, – відповідає дяк.

Чоловіки допомагають Галині підвестися, сісти на лавку під стіною.

– Ви не травмувалися? – питає дяк, оглядаючи випадкову прихожанку, – швидку викликати не бачу потреби. Хочете, пройдіть до храму. Через пів години – панахида, потім – вечірня.

– Я вдома, нарешті я вдома, – видавлює Галина і сльози заливають її обличчя.

Жебрак допитливо ловить погляд дяка. З їх врятованою явно щось не так. Однак той ігнорує настирного споборника, натомість киває жінці головою на знак згоди і йде до вівтаря. Жінка трепетним поглядом проводить його високу сутулу постать.

– Якось так, – мовить жебрак, ніяково посміхається і якомога величніше викочується з храму.

Гея раділа. В високі вікна заглядало осіннє сонце, ласкаво пестило непоказні шати ікон, скромні підсвічники. Однак це місце було справжнім місцем сили і, коли потрібно буде повертатися назад, вона саме тут здійснить трансформацію.

Помалу до храму почали збиратися люди. Вони заклопотано писали записочки, купляли, ставили свічки, викладали їжу на поминального столика. Галина сиділа поодаль, з цікавістю спостерігала за тим дійством. Гея не без жалю зазначила, що жінка вільна від темряви, але така слабка. Життєдайне світло розширилося на вся тіло і стало зовсім тьмяним.

Батюшка почав панахиду. Його голос вібрував, заколисуючи присутніх хвилею спокою. Фіміам з кадила, яким він махав в такт своїм словам, поступово заповнював приміщення. Свічки потріскували, випалюючи чи то пил, чи то сутностей, що випадково прокралися сюди в тілах прихожан. Галина непорушно сиділа не помічаючи, як струменіють сльози.

Гея сконцентрувалася. Так, саме через цей ритуал можна буде повернутися додому. Теоретично такі місця сили і такі ритуали можна віднайти у окультній споруді кожної релігії. Відповідальні служителі, що витримують всі канони ритуальних дій, відкривають портали між світами, між простором і часом. «Цікаво, а вони самі здогадуються про це? Здогадуються, що відкритими порталами легко користуються істоти без тілесної оболонки?» – подумала Гея і відчувши протяг, інтуїтивно глянула на стелю. Там зяяв величезний отвір в який і увірвався її Зор. Не збавляючи швидкості він закрутив Гею своїм світлом, і ця новостворена субстанція почала внутрішній діалог сама з собою.

– Як ти тут опинився?

– Радий тебе бачити.

– Завдання виконав?

– Не до кінця.

– Ти ризикуєш не виконати.

– Все під контролем.

– Як ти мене знайшов?

– Пам’ятаєш, під час трансформації, я вклав в тебе частину своєї сили, то ж можна сказати, що я тебе і не губив.

– То всі мої дії, це результат дії твоєї сили?

– Не всі.

– То ти набагато вправніший за мене?

– Тебе це турбує?

– А чому тоді не показуєш цього?

– Навіщо?

– Ти міг би перейти до іншої групи.

– Мене і наша влаштовує.

– Я маленька нікчемна йорк, яка придумала собі, що краща в групі, що зможу чогось досягти.

– Ти зможеш. Ти смілива.

– Але ж ти розумніший.

– Можливо. В чомусь.

– Ти з’явився, показати, що я нічого не варта?

– Турбувався за тебе.

– Бо ти сильніший, талановитіший, турботливіший?

– То ти не рада мене бачити?

– Тепер не рада. Спочатку – рада, а тепер – ні.

– Вибач, що потурбував, – відсік Зор, вивільнив Гею і чім духу нирнув в отвір порталу.

– Зор, – пролопотіла Гея вслід, але він її вже не чув. А можливо, чув. У нього бач які здібності. Тоді вона не хоче, щоб він її чув. Тоді потрібно припинити думати про нього, взагалі.

Гея подивилася на Галину. Та, як і раніше, сиділа, прихилившись до стіни. «Ці земні створіння такі нудні в своєму потягу до одноманітності», – зрозуміла йорк, що її найбільше дратує в цьому завданні.

– Щось, Ви жіночко, мені не подобаєтеся, – повторила Гея фразу, підслухану в лікарні і пірнула в голову Галини. Там колом блукала одна єдина думка: «Мені нікуди йти». При чому мозок не намагався шукати рішення, навіть не аналізував ситуацію, крутив цю фразу і, певно, не одну вже годину.

– Вона права, – змушена була погодитися Гея, – Їй таки нікуди іти. Повернутися до чоловіка…

Галина скрикнула. Гея злякано вискочила з жінки. Йорк не очікувала такої болісної реакції на необережно нав’язані спогади. Як вона забула, що в цих людей після збою в системі дуже повільно відбувається процес відновлення. Стільки днів вже минуло з того часу, з тої події, а жінка все живе цією зрадою, з впевненістю, що ця біль – єдине, що лишилося в житті.

Галина поспішала додому, з тортиком і новиною про підвищення. Хотіла зробити сюрприз. І сюрприз вдався. Був такий, що й не пережити. Її коханий, почувши її голос в вітальні, вибіг із кімнати замотаний в простирадло. Подруга поспіхом натягувала на себе плаття, не турбуючись про нижню білизну. Чому Галина знову й знову відчуває біль при згадці, чому знову і знову повертається в думках до цієї події, Геї не зрозуміло. Однак очевидно, що повертатися до того помешкання, навіть для того, щоб зібрати речі – не варто. Не варто зустрічатися і з тіткою, яка звинуватила Галину у смерті її матері, домоглася, щоб та відмовилася від спадку, а тепер люто ненавидить племінницю за те, що та існує. Якась нераціональна ненависть. Хоча в цих людей багато нераціонального і нелогічного. А ще їм потрібно багато часу і сил на догляд за своїм фізичним тілом, яке, до речі, вони не вміють знімати при потребі. Не самі досконалі створіння у всесвіті.

Поряд Галини сіла жіночка.

– Ви, певно, теж когось втратили? – запитала.

– Так, – кивнула Галина, – маму. І чоловіка. І тітку.

– Бог забирає кращих, – не вгавала жіночка.

Галина мовчала

– А я сама з Чернігова. Приїхала до брата. Невістку поховали.

– Співчуваю.

– А Вам робота не потрібна?

– В мене є робота.

– Та там яка робота, будинок прибрати, їжу зварити. Можна там і жити. Ви не подумайте. Я брата люблю. Тільки сім’я в мене. В Чернігові. Син в сьомому класі. А брат, він тепер допізна затримується, а ночувати ж на роботі не буде. А якби Ви погодилися, хоч на якийсь час. Бачу і Вам додому повертатися не сила.

– Не сила, – луною повторила Галина.

Гея, яка почула цей діалог, не повірила. Її завдання, віднайти для людини з планети Земля сенс в житті, бодай маленьку зачіпку, – практично вирішилося саме собою. Невже Зор прошмигнув до голови сторонньої жіночки і навіяв тій такі думки? Якщо це так, то вона в порівнянні з ним закінчена нікчема.

Жаліти себе не було часу. На порозі храму залишилися темні обладунки Галини. Цікаво, вони чекають, і як довго такі сили можуть протриматися в купі без живого тіла?

Гея винирнула на ганок. Вже стемніло. Повітря наповнилася мільйонами маленьких краплинок води. Було тихо і чисто. Відносно чисто: подекуди прошмигували згустки темної енергії, однак вони були не щільними і не тугими.

В церкві почалася вечірня. Галина стояла посередині храму, під куполом і яскраво світилася. Поряд світилася жіночка з Чернігова. Гея здивувалася цьому дивну перетворенню. Ще мить тому, життя ледве жевріло в людському тілі, а ось тепер горить яскраво, сильно. Що спричинило таку раптову зміну, йорк так і не зрозуміла. Можливо Галина відчула, що вона комусь потрібна, можливо поряд опинилися люди, які потрібні їй? Та це на разі не важливо. Гея виконала завдання.

В учбовій кімнаті за час її відсутності нічого не змінилося. Гея завмерла перед стіною з капсулами. Частина капсул були порожніми: двоє з групи вже повернулися з завдань. Тіло Зора залишалося на місці. Геї чомусь стало сумно і страшно. Вона не поспішала. Їй не хотілося одягати своє тіло, доки не прилетить він. Не те, щоб вона собі надумала, летіти його рятувати. Але…

Раптом екран ввімкнувся і вимкнувся. Перед Геєю з’явився Зор.

– Злякалася? – запитав закручуючи її собою.

– В тебе все добре? – запитала у відповідь, хоч і розуміла, що в нього все добре, і що він чекав доки вона повернеться, що йому сумно без неї, і що він не такий вже й талановитий, бо відчуває не будь кого, а лише її, і вона теж відчуває його, в неї майже виходить, і цей талант не від тренувань, він від чогось іншого, ще невідомого їй.