Фокус

— Пані та панове! — по невеликій залі ресторану, вщент заповненій публікою, рознісся гучний голос метрдотеля. — Вітайте! Вперше на нашій сцені! Неймовірний! Найвеличніший чарівник усіх часів і народів! Неперевершений Віталій Вогняний!

У передчутті незабутнього шоу, люди, що сиділи за столиками, почали аплодувати. Найбільш нетерплячі загуділи й засвистіли. Одна з глядачок підвелася з місця і голосно вигукнула:

— Давай, покажи нам магію!

Подруга, що сиділа поруч з нею, спробувала всадити її на місце, та видно було, що вона й сама ледь стримує збудження.

Заграла ритмічна музика. Завіса, яскраво освітлена софітами, повільно від‘їхала вбік. За нею глядачі побачили зоряне небо. Вони завмерли, навіть дихання затримали, очікуючи, що буде далі. І не дарма: зірки ворухнулися. Попливли по темно-синьому полотні, скупчилися в центрі, щоб закрутитись у спіраль. Складалося враження, наче вони танцювали під музику. Вертілися швидше і швидше, аж поки не стали нагадувати справжнісінький золотий вихор.

Аж раптом, у середині вихору найуважніші глядачі помітили відбиток долоні. Вона наче сформувалася з тих зірок. Спочатку плоска, поступово вона набувала об’єму, поки не показалася вся рука, а за нею й передпліччя. Під захоплений галас публіки вихор перетік в чоловічу фігуру, вкриту позолотою. Як собака після дощу, вона струснулася, зірки посипалися додолу й зникли. Глядачі не змогли стримати вигуків, бо нарешті побачили чарівника. В класичному костюмі та чорному циліндрі фокусника, він широко розвів руки й усміхнувся.

Лише двоє глядачів цього шоу, здавалося, не розділяли загального захоплення. Дивна то була пара: рудоволоса дівчина в фіолетовій оксамитовій сукні і чоловік з бородою та вусами, вдвічі старший за неї. Хоч в приміщенні було доволі жарко, він так і не зняв шкіряного плаща.

— Позер, — презирливо скривилася дівчина.

Її супутник кивнув, та все ж заперечив:

— Але яка сильна ілюзія! Ніхто з наших на таке не здатен.

— Можливо. Та через своє зухвальство він може не прожити достатньо довго, щоб про це довідатися.

Деякий час вони помовчали, спостерігаючи як неперевершений Віталій Вогняний показує картярські фокуси. Але що то були за фокуси! Навіть найвправніший шулер не зміг би їх повторити. Разом зі шматком тканини колода зависла в повітрі й тасувала сама себе. Час від часу чарівник брав її в руки, розгортав й показував глядачам, що все чесно. Тоді підкинув колоду вгору. Карти розлетілися, наче феєрверк, але за вказівкою свого господаря вишикувалися в арку над його головою. Як же здивувалася публіка, коли замість звичних мастей побачила лише червові тузи. Так само несподівано тузи змінилися на пікові дами, а згодом, на вимогу зали, на хрестові шістки.

Коли карти зникли у язиках полум’я, що загорілося лише за одним помахом руки чарівника, чоловік заговорив:

— Ірмо, а ти не думаєш…

— Що він зміг би перемогти Костянтина? — перебила дівчина, невідривно споглядаючи на ігри з вогнем. — думала, Борисе. Це б розв‘язало усі проблеми, чи не так? Я лише не розумію чому шлях вивів мене на нього так пізно. Якби не ця рекламка, — вона тряхнула крикливо-кольоровим буклетом, — ми нічого б і не знали.

В цей час Віталій зі сцени запрошував когось із глядачів взяти участь в номері. Ірма підняла руку, прагнучи пришвидшити момент знайомства. На мить їхні погляди зустрілися.

— А ось і доброволець! — вигукнув чарівник.

Ірма вже почала підводитися з крісла, коли з-за сусіднього столика радісно вистрибнула дівчина й побігла до сцени. Ірма невдоволено скривилася й змусила себе опуститися назад, коли все її єство прагнуло бути біля того чарівника. Борис поклав руку на плече дівчини:

— Заспокойся. Дочекаймося закінчення шоу.

Ірма кивнула. Примружила очі, коли дівчина зникла в ящику, та побажала там їй залишитися за те, що посміла стати перешкодою на шляху. Але чарівниця була надто вірна правилам ордену й не могла втрутитись в чужі чари, тому за декілька хвилин щаслива і усміхнена жертва повернулася на місце.

— Ну все, ходімо! — звелася на ноги, як тільки завіса почала опускатися.

Гучно лунали оплески. Віталій Вогняний кланявся перед публікою, з вдячністю приймав квіти, роздавав автографи. Ірма розвернулася до цієї метушні спиною й попрямувала до виходу. Їхня справа вимагала приватності, тому слід було пробратися за лаштунки.

Як тільки це їм вдалося, обоє застигли від несподіванки, бо магія, яку вони бачили з зали, зруйнувалася вщент.

— Ви ще хто такі? — Віталій збирав реквізит виступу в коробку, але помітивши незнайомців, припинив своє заняття. — Я ж просив адміністрацію нікого не впускати!

Поки він лютував, дівчина спантеличено оглядала білий екран замість зоряного неба і дронів, з яких Віталій знімав проєктори.

Борис зайшовся нестримним реготом.

— Оце Костянтину буде сюрприз, — говорив він крізь сміх, — той, хто посягнув на його титул, виявився шарлатаном. Фокусником!

— Та хто ви в біса такі, що смієте..?

Чоловік різко його обірвав:

— Хлопче, тікай поки живий, бо за таке зухвальство він тебе в порошок зітре. Буквально.

— Ні, стривай, — оговталася нарешті Ірма, — але ж я відчуваю…

***

В залі раптом почулися крики. Пролунав грім. Звуковою хвилею усіх трьох збило з ніг. Віталій застогнав, перевернувся на спину й скинув з себе завісу, що раніше відділяла сцену від зали. Тепер там було порожньо, якщо не брати до уваги темної тіні, що стрімко наближалася. Тінь промовила:

— Кажеш, ти найвеличніший чарівник? Тоді викликаю тебе на дуель, бо цей титул мій!

— Ну от, пізно, — чоловік в шкіряному плащі звівся на ноги першим, й приготувався до бою, створюючи вогняні кулі, — Спокійно, Костянтине. Він бере свої слова назад.

Віталій витріщився на його руки.

— Як… — запнувся, бо пересохло в горлі, — як таке можливо?

Він навмисно озирнувся, шукаючи в кутах біля стелі дрони з проєкторами, але знав, що сам кілька хвилин тому надійно спакував їх.

Тінь вийшла на сцену, і, потрапивши під світло софітів, перетворилася на фігуру чоловіка. Віталій з подивом упізнав в ньому популярного політичного діяча, обличчя якого за останній рік щогодинно вигулькувало на екранах телевізорів та смартфонів. Рухи новоприбулого були різкими, в них відчувалася впевненість і могутність. Кінчики пальців заіскрилися.

— Ми вже билися з тобою, Борисе. Ти ж знаєш, що програєш.

Борис загасив кулі й виставив долоні вперед.

— Він ще нічого не знає. Просто дай нам піти, і більше ніколи не почуєш про його виступи.

Здавалося, це вдовольнило Костянтина. Він посміхнувся й окинув конкурента зневажливим поглядом. Та Віталій, почувши це, різко звівся на ноги.

— Тобто? — перепитав. — Покинути виступати? Та нізащо в світі!

Він хотів гордо й загрозливо зробити крок уперед, але Ірма вчасно повиснула в нього на руці.

— Не роби дурниць. Життя набридло? — прошипіла вона.

— Виступи і є моїм життям, — сказав тихо, однак той, кого називали Костянтином, його почув.

— Тоді ти зробив свій вибір.

Наче в сповільненому фільмі, Віталій спостерігав, як у нього летить розряд блискавки. Це тривало лише мить, та, здавалося, розтягнулося на вічність. Відчував, як дівчина тягне його вниз і наказує лягти, але розумів, що вони не встигнуть. Затамував дихання й замружився, а тоді різко видихнув, коли відчув лише легкий дотик статичної електрики замість високовольтного розряду. Розплющив очі, побачив, що спалахи блискавки б’ються об невидиму стіну всього в декількох сантиметрах перед його обличчям.

— Ірмо, портал! — гукнув Борис.

Ірма кивнула й почала чарувати. Водила руками по повітрю, й слідом за її рухами з’являлися золоті спалахи. Вона бурмотіла собі під носа. Віталій прислухався, очікуючи почути якесь заклинання, але з подивом зрозумів, що це звичайні думки вголос рідною українською.

— П’ять градусів північніше, тепер висота… ідеально, — простір перед нею закрутився в спіраль. — Готово!

На невидимому бар’єрі, створеному Борисом, з’явилися дуже навіть видимі тріщини.

— Забирай його звідси! — він опустив бар’єр і пішов в атаку. — Я слідом.

Ірма потягнула Віталія за собою й увійшла у вир.

***

Перед очима в хлопця все попливло. Мить невагомості, і ось він знову стоїть на твердій підлозі, однак вже в зовсім іншому місці. Навколо кам‘яні стіни, висока стеля та антикварні меблі.

Ірма стояла перед відкритим порталом і очікувала, поки через нього пройде Борис. Та замість її друга простір розітнула ще одна блискавиця. Влучила в стіну й зникла, залишивши напис: «Хлопець в обмін на Бориса»

Ірма зітхнула й закрила портал.

Віталій підійшов до місця, куди влучила блискавка, провів пальцями по випалених на камені літерах.

— Вибач, можливо я зараз недоречно зі своїми запитаннями, але це все справжнє? Магія… існує?

— І це все, що тебе хвилює? — вона якось підозріло на нього глянула. — Один намагається тебе вбити, інший жертвує собою, щоб захистити, а ти питаєш лише про магію?

— Так, — твердо відповів він, — для мене це важливо.

— Існує. Як і справжні чарівники, і ти зараз в їхній домівці.

Він закрив обличчя руками, постояв так деякий час, а тоді запитав:

— Ми хоч все ще на Землі?

Мимоволі в дівчини на обличчі з‘явилася усмішка.

— Навіть межі Києва не покинули. Виглянь у вікно.

Без вагань Віталій зробив те, що йому сказали, й вигукнув:

— Це ж Андріївський узвіз! Значить ми…

— Звісно, — вона підтвердила здогадку, — де ще жити чарівникам, якщо не в замку?

— Тоді той з блискавками також тут мешкає?

— Костянтин? Ні. Уже ні. Він порушив правило, тому більше не є членом ордену.

— Ну звісно, мають бути якісь правила, як же інакше? — тихо пробурмотів і вже голосніше запитав: — Яке?

— Все просто: кожен чарівник іде своїм шляхом.

— Що це за правило таке? Як його взагалі можна порушити?

Ірма все ще стояла на тому ж місці і не відводила очей від випалених слів.

— Костянтин обрав шлях влади. Змушував нас підкорятися собі. Викликав кожного на дуель, аж поки не переміг усіх, а тоді оголосив себе лідером, найвеличнішим чарівником. І все б нічого, та він почав вказувати що, кому і як робити, мовляв, він сильніший, він знає краще. А як слідувати власному шляху, коли тебе постійно з нього збивають? Пропонують, можливо, легший спосіб, але не твій. Ми зібралися разом і вказали йому на двері. Тоді він пішов реалізовувати свої амбіції серед людей, хоча історія свідок, таке ніколи нічим добрим не закінчувалося.

— Чому тоді ви його не зупинили?

— Бо кожен чарівник іде своїм шляхом. Навіть якщо інші його не схвалюють.

— Що це за шляхи такі?

— Це… важко пояснити. Щось, чому ти не можеш опиратися. Як поклик, нав’язлива ідея. Щось, без чого ти не уявляєш свого життя, — вона нарешті перевела погляд на хлопця. — Але ти і так знаєш, інакше легко б відмовився від своїх фокусів.

Віталій похитав головою.

— Я не чарівник. Все те, що я робив на сцені, це справа рук техніки, а не моїх, ти ж бачила.

— В тобі є ця сила, я відчуваю. Потрібно лише її пробудити. Тоді зможеш відповісти на виклик Костянтина. Якщо переможеш, він забереться з твого шляху.

— А якщо програю?

Вона завагалась, а тоді силувано усміхнулася:

— Не програєш. Я подбаю про це, — вона підійшла до міцного дубового столу, на якому лежало письмове приладдя, і вказала на статуетку сови, — Ось, зможеш зрушити її з місця, не торкаючись?

— Зможу, — Віталій підійшов ближче, й уважно її роздивився, — якщо даси мені два магніти і линву.

— Давай без фокусів. Просто уяви, що ця статуетка, уособлює того, хто стоїть на заваді твоїм планам, і прибери перешкоду.

Віталій заплющив очі. Спробував зосередитися і дотримуватися інструкцій. Змахнув руками… і нічого не вийшло. Чуда не сталося, бо для цього потрібні магніти. Він рано засвоїв цей урок й надто довго жив з цією впевненістю, щоб зараз ось так легко з нею попрощатися.

Розплющив очі, опустив руки й відступив.

— Немає в мене ніякої магії. Й ніколи не було.

— Послухай, — Ірма взяла його за руку, — саме усвідомлення того, що ти на своєму шляху, дає тобі сили. Візуалізуй його, думай про те, чому ти ним ідеш, відчуй енергію, яка тебе наповнює, випусти її, і вона тобі допоможе подолати труднощі. Буде твоїм вірним помічником.

Він стис її пальці, дякуючи за підтримку, але власне безсилля далося взнаки, й відповідь вийшла доволі різкою:

— В тебе що, шлях вчительки-зануди?

— Я провідник. Така ось іронія: мій шлях в тому, щоб допомогти знайти його іншим. Твій програш стане моїм програшем, тому, прошу, спробуй ще раз.

Він послухав. Пробував знову і знову, та після чергової невдачі розчаровано вигукнув:

— Це немає сенсу! — він відвернувся і відійшов від стола. — Знаєш, коли я був підлітком, моя сестра захворіла на лейкемію. Щоб розрадити її, я показував фокуси, а вона повірила, що я справжній чарівник. Вірила, що можу зробити диво і врятувати її. Як шалений, я почав скуповувати книги з різними замовляннями та езотеричними практиками. Чи треба говорити, що нічого не вийшло? Навряд чи я зможу врятувати твого друга, якщо власну сестру не зміг.

— Тоді чому продовжуєш займатися цим? Виступаєш, показуєш фокуси, влаштовуєш те безглузде шоу?

— Тому що люди хочуть вірити в магію. Платять за це гроші. Більшу частину заробітку я переказую в дитячий онкоцентр, бо лише так можу зробити диво. А тепер приходить справжній чарівник з манією величі і каже мені перестати! Чорта з два я послухаюся!

— Не навчившись керувати силами, ти його не переможеш. Що, фокуси йому показуватимеш?

Від її слів Віталій на мить застиг. Приклав пальця до губ і сказав:

— А чому б власне і ні? Кажеш, чарівники лише всі разом змогли прогнати його?

— Так, але за тебе вони не битимуться. Це б означало втрутитися у твій шлях.

— А як же Борис? Він захищав мене.

— Бо він як супергерой. Захист слабших і є його шляхом.

— Гаразд, — він крокував кімнатою, як робив завжди, коли придумував новий номер, — тоді мені потрібні фото всіх, хто мешкає в замку.

— Навіщо?

— Побачиш. Скажи, ти можеш перенести нас, куди я скажу?

***

Ірма вийшла вслід за Віталієм з порталу й опинилася в старому, досить занедбаному театрі. Більшість крісел були зламаними, оббивка на них потріскалась і облізла. На сцені не було завіс, а підлозі не вистачало паркетних дощок.

— Тут я репетирую, — повідомив Віталій, забравшись на підвищення.

Він вийшов за лаштунки, а повернувся з великою коробкою в руках. Опустив її на підлогу посеред сцени й став витягати один за одним своє приладдя. Ірма з подивом зауважила, що більшість з цього — це сучасна техніка. Вершиною несподіванки був ноутбук.

— Як все це допоможе перемогти Костянтина?

— Не перемогти, а обманути. Саме це фокусники й роблять. Змушують бачити те, чого насправді немає. Дай мені фото.

Ірма подала йому світлини, які прихопила з замку, дивилася, як Віталій сканує їх телефоном, а зображення з‘являється на ноутбуці. Подальші його дії інакше як магією Ірма назвати не могла. Він розпитував її про можливості чарівників, їхні сили. Вона розказувала, а її описи оживали на екрані.

— Після смерті сестри було дуже важко, — розповідав Віталій. — Однак був один плюс: ми перестали на всьому економити, щоб купити лікарства. Коли батьки подарували мені перший смартфон, я був зачарований. Стільки можливостей в одному маленькому пристрої! Цифровий світ став моїм новим захопленням, але й любов до фокусів нікуди не зникла, тож, зрештою, я вирішив їх об‘єднати.

Він натиснув кілька клавіш, і дрони, що до цього лежали на підлозі, ожили й піднялися в повітря. Щось загуділо, по сцені розплився туман. Наче нізвідки з‘явилися людські фігури. Ірма, що стояла в залі, відкрила рота від здивування.

— Вони як живі! Хіба проєкція може бути настільки правдоподібною?

— Я дещо удосконалив в передачі променів та у формі лінз. А ще правильне розміщення. Варто хоча б на сантиметр здвинути дрон, ілюзія справжності зникне.

Ірма відправила повідомлення Костянтину, й через кілька хвилин він увійшов у двері. За ним з‘явився й Борис. Навколо його шиї світилося кільце, що загрожувало зітнути голову з пліч при найменшому неправильному русі. Та, побачивши на сцені чарівників, на його обличчі з‘явилася усмішка. Костянтин же розізлився:

— То ось так ви граєте за власними ж правилами? — вигукнув він. — Відмовилися йти за мною, але підтримуєте його?

Відповіла йому Ірма:

— Ти перетнув шлях Бориса!

— Я виграв в дуелі, тож маю право.

— Ти переміг одного, але чи зможеш подолати нас усіх? Готовий до бою?

В її руках із золотих сполохів з‘явився лук та стріла. Вона натягнула тятиву й прицілилася. Наче за командою, на сцені кожен чарівник прикликав свою зброю.

— Ей, найвеличніший чарівнику! — насмішкувато вигукнув Костянтин. — Так і будеш ховатися за спинами інших? Такий твій шлях? Шлях боягуза?

Кільце на шиї Бориса стислося, перекривши дихання. І хоч Віталій цього не бачив, бо був за кулісами, контролюючи кожен рух проєкцій, переляканий зойк Ірми дав зрозуміти, що все йде не за планом. Він вийшов на сцену.

— Та забирай це недолуге звання! Придумаю собі інший титул.

В роздумах, Костянтин схилив голову на бік. А тоді відповів:

— Цього мало. Люди вже запам‘ятали. Відмовся від виступів, інакше…

Повітря затріскотіло, простір розітнула блискавиця й влучила Віталієві під ноги. Інстинктивно він відстрибнув, та одразу ж зрозумів, що зробив дурницю, бо пройшов прямісінько крізь тіло одного з ілюзорних чарівників.

Зрозумівши, що його обдурили, Костянтин знавіснів. Широкими кроками він наближався до сцени. Щось кричав, та Віталій вже не розбирав слів. В голові билася думка, що зараз він загине, а там, в лікарні, на нього чекає дівчинка, така схожа на сестру. Він обіцяв їй навчити фокусів після одужання. В її очах була така сама довіра, яку колись він не зміг виправдати. Знову він такого не допустить!

Зараз, як ніколи, йому б стала в пригоді магія. Перешкода на шляху не просто заважала, а загрожувала розчавити. Та дива він звик творити лише підручними засобами. Ось і зараз несвідомо потягнувся до дронів, що зависли під стелею. Сам не усвідомив до кінця, що трапилося, а дрони вже неслися на Костянтина, засліплюючи світлом проєкторів.

Віталій знав кожну запчастину всередині. Не рідко розбирав і збирав їх сам, щоб щось удосконалити, додати необхідне для нового фокусу. А зараз з подивом зрозумів, що відчуває їх, як ще одну частину свого тіла. Навіть більше, відчуває кожну мікросхему, кожен провід й перебіг струму по них. І коли Костянтин влучив блискавицею в один із дронів, і той задимівся та впав на підлогу, він відчув біль, як від удару під дих.

Це змусило діяти швидше. В кожному дроні був захований сюрприз, інструмент, який під час виступів Віталій непомітно діставав в підхожий момент. І поки інші дрони врізалися в нього з усієї сили й стріляли вогнем, запускаючи хімічну реакцію легкозаймистих рідин в пляшечках, інший кружляв навколо, обплутував невидимою, але міцною линвою, на якій зазвичай висіли карти.

Костянтин спам‘ятатися не встиг, як його руки були надійно примотані до тіла. Як фінальний акорд, Віталій направив своїх дронів на нього й збив з ніг. Атмосферу давньої, проте зубожілої, величі, що панувала в театрі, порушила голосна лайка.

Ірма заплескала в долоні.

— Браво! Чудовий фокус!

Дівчина підбігла до Бориса. Кільце на його шиї зникло й він глибоко дихав, намагаючись наковтатись повітря на життя вперед.

— Дуель проведена за правилами, — мовив, опанувавши себе. — Переможений зобов‘язаний зійти зі шляху переможця.

Стиснувши зуби, Костянтин кивнув. За помахом руки Бориса линва розплуталася, й чарівник звівся на ноги.

— Не впевнений, що ти найвеличніший чарівник, — сказав він Віталію, — проте найунікальніший точно. Ніколи не бачив такої магії. Може, приєднаєшся до мене? Мій вплив і твої можливості: разом ми могли б створити багато!

Пропозиція була заманливою. Віталій подумав, скільки нової апаратури він зміг би купити на гроші Костянтина, скільки лікарень побудувати… але інша думка засмутила: ніхто вже не вважатиме це дивом. Лише політичним піаром.

— В кожного чарівника свій шлях, — відповів він.

— Як знаєш, та пропозиція в силі, — сказав він наостанок, коли вже ступав у створений Ірмою портал.

— То що тепер? — запитав розгублено Віталій. Дрони підлетіли до нього й кружляли над головою, мов зграя птахів. Він підняв руку, приманюючи одного. — Як мені їх вимкнути?

Дружній сміх був йому відповіддю. Подумавши, він приєднався. Напруження кількох останніх годин минуло, він почувався сповненим енергії, наче щойно знов змусив повірити когось в диво. Відбиваючи його настрій, на ноутбуці сама собою заграла улюблена пісня.