Сніжинки

Нічні зміни її не лякали. Терміновий виклик, кава в термосі і місто — як дельфін в темному морі: невпинний рух в напів сні. Величезне крило нової лікарні не засинало ніколи. Складний лабіринт коридорів, палат, підсобок і сходових прогонів звично скорялись легким Еллиним крокам. Тендітна статура і звичка ступати безшумно робили Еллу невидимкою. Якби не писк турнікетів, що ніби вітались з її перепусткою, впевнений рух жінки лікарнею так і залишався би непомітним.

— Третя, — Елла зімʼяла прочитану нотатку, що залишили для неї на сестринському посту.

У цьому відділенні інтенсивної терапії новонароджених жінка знала кожен куточок. Яскраві кольори стін, привітні диванчики, автомат для кави і чаю в коридорі — стурбовані батьки не помічали нічого. Вони кружляли, тупцяли, молилися, плакали під дверима палати, не звертаючи уваги ні на кого, крім лікарів.

В палатах надривалися апарати: світили, обігрівали, качали кров, міряли пульс і підгодовували малих. Ті непевно дихали в новому світі, викинуті в нього передчасно. Елла на мить завмерла біля вікна, пильно вдивляючись в личко найближчого маляти в кювезі. Дівчинка виглядала сильною, її щоки рожевіли впевненим зростанням. Жінка сподівалась, її ніколи не визовуть до цієї манюні.

Елла тихенько прикрила двері в третю палату, налаштовуючись. З відчиненого вікна в кімнату заглядали зорі, ледь помітні в підсвіченому містом небі.

— Привіт, маленький! — Елла завжди розмовляла з ними, тихо, ніжно, зовсім як їхні мами.

Звична підготовка не забирала багато часу. Взяла маля на руки.

— Ось так, — шепотіла. — Так зручно? Диви, який ти гарненький. Я скоро закінчу — і ти відпочинеш.

Кілька яскравих спалахів нікого не потривожили.

— Я вдома! — Елла всміхнулася зображенню хлопчика в милій рамці з човниками і морськими камінцями. Притисла до холодного скла пальцями свій легкий цілунок. — Щось я сьогодні втомилась, друже…

Видобувши з величезної робочої торби камеру, Елла підключила її до ноутбуку. Поки тривало завантаження, заварила чай і напʼяла величезні смішні окуляри. Вона так і не примирилась з поступовим погіршенням зору. Не при її роботі. Тож звеселяла себе колекцією дивацьких кольорових оправ.

— Так, подивимось… — на екрані зʼявились маленькі превʼю нічних фотографій. Відбір і корекція поглинали весь день. Тільки Елла, з усіх колег її фотостудії, могла спокійно і методично вичищати, покращувати, кадрувати ці фото. Маленькі пацієнти відділення інтенсивної терапії в ошатних віночках, на мʼякеньких подушках, в ванночках з дрібними квітами. Тендітні й прохолодні. Затримані Еллою на цьому березі на мить: тільки для памʼятної фотокартки. Їхні маленькі долоньки з блакитним плетінням судинок і тоненькими пальчиками завжди нагадували Еллі сніжинки. Тихі, унікальні, прекрасні і крихкі.

Її синок, народжений передчасно ось вже два десятиліття тому, залишився в її памʼяті такою сніжинкою. Вона погано його розгледіла, не запамʼятала його рис. Ніхто не запропонував їй взяти маленьке тільце на руки. Вони розлучились майже без прощань. Дитячу фоторамку в морському стилі з рекламним зображенням малого Елла придбала в IKEA.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.