За день до...

За день до…

Затишне кафе в стилі лофт милувало око по-дизайнерські обідраною штукатуркою та якісним вай-фаем без паролю. Десяток столиків були зайняті студентами ще від початку вечора. Всі до єдиного втупилися в екрани смартфонів, розчинившись в оранжево-червоній напівтемряві.

Бариста повільно обвів поглядом зал. Ну хоч би хтось замовив додаткову каву! Нудьга зелена.

Примружившись, Женя неквапно підійшов до ряду вимикачів і, прицілившись на столик під номером п’ять, вимкнув над ним світло. Приємна хвиля задоволення від дрібної капості розтеклася по тілу і бариста заплющив очі, насолоджуючись ні з чим не зрівняними відчуттями.

Поглянув на студентів за п’ятим столиком. Приковані до смартфонів (всі четверо!) навіть не помітили, як поринули в темряву. Женя спостерігав за ними ще кілька секунд, але ніхто так і не звернув увагу на його пустощі. Важко зітхнувши, розчаровано включив світло.

Чорний браслет на зап’ясті коротко завібрував і на монохромному екрані з’явилося повідомлення: “Втрата енергії п’ятнадцять відсотків. Загальний залишок тридцять три відсотки”.

– Заварку мені в каву! – ледь чутно вилаявся бариста. Минулого разу за «випадково» заварене з чорним перцем американо списали тільки три відсотки. Але скільки було обурення зі сторони відвідувача і скільки задоволення отримав він сам!

Та Женя знав, що робити. Натиснув кнопку “капучіно” і кавомашина, наповнила філіжанку. Зубочисткою намалювавши на пінці “ялинку”, поклав на блюдце три кубики коричневого цукру і поніс дівчині, яка розмістилася з планшетом біля вікна.

– За рахунок закладу, – промовив якомога доброзичливіше, всередині здригаючись.

Дівчина підвела очі і розгублено кліпнула довгими штучними віями.

– Дякую, – відповіла вона і Женя заціпенів, титанічно терплячи неприємний дотик добра до його демонічної сутності.

Прийшла ж комусь в світі демонів ідея відправляти порушників закону на Землю відпрацьовувати громадський обов’язок, роблячи добрі справи! Це бісить демонів, завдяки чому їх світ наповнюється необхідною енергією. І хоча Жені осточортіло бути батарейкою, заспокоювала думка, що вдома його рідні мають деякі преференції. Як би сказали в цьому світі: “Вам призначена субсидія”.

Женя неквапно повернувся за барну стійку і браслет знову засвітився, повідомивши, що запас енергії від доброї справи поповнився на сім відсотків.

Він байдуже поглянув на екранчик, підкорюючись вищій волі наглядачів. Принаймні з роботою пощастило. Не те що його спільнику. Хлопця відправили вихователем в яслі. На третій день він з’їхав з глузду і наглядачу довелося його знищити.

Вхідні двері відчинилися і разом з шумом осінньої зливи в кафе зайшла відвідувачка. Висока струнка фігура в чорному дощовику з накинутим капюшоном направилася до барної стійки, швидко долаючи відстань між столами.

Вгамовуючи раптове хвилювання, бариста, тримаючи в полі зору гостю, скосив очі на браслет, але гаджет байдуже відповів чорним екраном. Тим часом гостя вже стояла навпроти і Женя завмер, картинно розтягнувши губи у привітній посмішці. Демон-кілер скинула капюшон і десятки дощових крапель впали на стільницю між ними.

Не зводячи з демонесси погляд, бариста навпомацки висмикнув першу ліпшу серветку і наосліп протер дерев’яну поверхню.

Тим часом демонесса поклала на барну стійку невеликий чорний клатч з вишитим дрібними стразами Тадж Махалом – бариста міг тільки здогадуватися, що саме з арсеналу демонів-кілерів було всередині, – та розмістилася на високому стільці якраз навпроти, закинувши одна на одну довгі ноги в шкіряних штанах. Але Женя бачив дещо більше, ніж чорне волосся, укладене в каре, та широко посаджені очі каштанового кольору під скошеною гривкою. Над доглянутою зачіскою, як і годиться демону-кілеру, блистіла підкова. Яскраво-пурпурний колір красномовно повідомляв, що наглядачка ледь стримувала лють.

– П-п-привіт, Фонна. Тобі як завжди? – втративши здатність керувати голосом, запитав бариста.

Демонесса кивнула і Женя трішки розслабився. Він спробував переконати себе, що Фонна не прийшла б за ним через таку дрібницю як виключене світло над п’ятим столиком.

За час проведений серед людей, Женя оволодів багатьма таїнствами нової професії і спеціально створив свій найкращий купаж. Але, судячи з настрою наглядачки, кавовий шедевр ризикував бути неоціненним. Бариста поставив навпроти Фонни високий келих лате з подвійною пінкою.

– Є закон: вся згенерована негативна енергія передається з цього світу в наш, – Фонна взяла ложку з довгою тонкою ручкою і зачерпнула щедро вкриті шоколадом вершки. – Термінали фіксують персональну енергію кожного ув’язненого демона. За роки роботи я ще не зустрічала бажаючих обійти систему. Може ти таких знаєш?

Від занадто спокійного тону наглядачки, Жені стало не по собі.

– Ти про що?

– Як обійти лічильник, – Фонна красномовно поглянула на Женін браслет.

Ком став у горлі, але Женя все-таки набрався сміливості, натиснув пальцем на екран і простягнув руку кілеру.

Фонна криво посміхнулась, навіть не глянувши на відсотки.

– Я не мала на увазі тебе. Знаю, чого буксуєш. “Солодощі або пустощі”. У тебе постійно п’ятдесят на п’ятдесят. Але коли термін закінчиться, доведеться повернутись додому.

Женя насупився. Не те, щоб він не хотів до любої дружини та милих семерих демонят, але тут, у світі людей йому було… Комфортно?

– Може це духи? – обережно запропонував Женя.

– Виключено, – відповіла Фонна і зробила ковток кави, – Залишилися тільки такі як ми та перевертні.

Женя забарабанив пальцями по стільниці. Якраз серед духів в нього був знайомий. Але ризикована це справа, буквально, смертельна: демони не мали права вступати один з одним в контакт. Хоча цей закон повна дурня, бо всі в одній гравітаційній “камері”.

Гравітація нагадала, що Женя цілий день був на ногах, плюс розвантаження продуктів. Мимоволі розтер поперек.

– Ти б мені розповів, правда ж? – не відводячи очі від чашки, запитала Фонна.

Женя кивнув. На всяк випадок.

Щоб змінити тему, зробив крок до холодильника і помістив на блюдце дещо, що приберіг виключно для себе. Люди цього не оцінять. Або чого гірше – віддадуть богові душу і тоді прощавай амністія через шість місяців.

На тарілці лежав желеподібний шматочок фіолетового кольору. Женя клацнув запальничкою і “желе” охопило ледь помітне золотисте полум’я.

Зайнятий десертом, він не міг бачити під’їхавший фургон з яскравим написом “Хімчистка подушок”. Ігноруючи правила паркування і залишивши бус із заведеним двигуном, з нього вилізли двоє – чоловік та жінка. Темно-сині фермерські комбінезони сиділи на них абияк, а підкови наглядачів хитались над головами, ризикуючи впасти.

Обернувшись до Фонни, Женя помітив за вітриною усміхнену парочку. Лора та Мік завжди працювали разом. “Кілери-подушечники”, як називали їх між собою куратори, наглядали за демонами, які відбували термін в образі тварин або птахів. Женя завжди дивувався, чому ці двоє не обрали для маскування службу по вилову бродячих собак.

Поки Женя розмірковував, покласти десерт перед Фонною чи кинути його на підлогу й тікати, втратив дорогоцінні секунди, яких Лорі вистачило, щоб вистрілити у вітрину.

Женя встиг відштовхнути Фонну, розмазавши желе по плащу демонесси, тому заряд пройшов трохи вище її лопатки і вирвав з плеча добрячий шматок м’яса. Фонну відкинуло і не залишилось нічого, як перекотитися за барну стійку. Жені там вже не було. Він, присівши, відчинив двері чорного ходу і активно жестикулював, гукаючи Фонну. Побігши навприсядки, Фонна зірвала з плаща два ґудзики і приліпила їх до стін вузького коридору.

Кафе за їх спинами наповнилося криками. Лора та Мік ввійшли крізь розбиту вітрину. Розкидуючи переляканих студентів та перевертаючи столи, неадекватна парочка стрімко наближалася до барної стійки.

Тим часом Женя та Фонна вислизнули в наповнений осінньою сирістю задній дворик. Женя поспіхом штовхнув піраміду порожньої тари, завалив двері й відступив, прикриваючи собою поранену демонессу.

Кроки за дверима наближалися, коли у вузькому коридорі спрацювала проклята розтяжка. Хлопок та крик Лори, яка перетворилася на хмарку кіптяви.

У безлюдному дворику з єдиним виходом крізь розписану чорним графіті арку, яскраво виділявся оранжевий скутер. Женя панічно шукав по кишенях ключі. Фонна що було сили затискала рану. Плече починало німіти. Артефакт виявився потужним. Але й в кураторки залишилась зброя. Прикриваючи відступ, демонесса направила в бік виходу масивний перстень.

Заскочивши на мопед, Женя завів його з третьої спроби і, скинувши з підніжки рюкзак “GLOVO”, виправдався:

– Доводиться підробляти…

– Газу!!! – рявкнула Фонна, прижимаючись до спини водія.

* * *

Двома годинами раніше Фонна відвідала грумінг-салон “П’ята лапа”. Посередник там призначив зустріч з Томасом. Він був чи не єдиним демоном, який залишив собі земне ім’я. Пройдисвіт настільки часто відбував на Землі черговий термін, що вже сам почав плутати де проводив більше часу: на свободі чи на відносній свободі. Як і більшість засуджених демонів, він міг відбувати термін як в людській подобі, так і в образі будь-якої іншої істоти. Фонна не була його наглядачем, але так сталося, що одного разу її з Томасом підставили і Фонні довелося захищати їх обох. Тому, отримавши запрошення, подумала: невже Томас вирішив віддячити?

Демонесса увійшла в фойє. Війнуло шампунем, дезінфектором і чимось картонним. Напевно, сухим кормом.

В кутку у невеликих вольєрах сиділи дві собаки та кіт, які відреагували на її появу лаєм та шипінням.

На дивані розмістилася дівчинка років шести з великими помаранчевими бантами. Молода жінка, вочевидь її матір, захоплено читала глянцевий журнал.

Грумер на рецепції привітно посміхнулася Фонні і вказавши на халат та рукавиці, вийшла надвір.

Посередник вмів організовувати будь-який захід, і сьогодні демонессі потрібно було не більше десяти хвилин, а потім на Томаса очікувала процедури від справжнього грумера.

Рішуче натягнувши латексні рукавички, відчинила двері в один з кабінетів.

– Та ну, то цього разу кіт? – всміхнулася Фонна, зачиняючи за собою двері.

На металевому столі посеред кабінету сидів величезний сірий кіт в ледь помітну чорно-білу смужку. Звичайний кіт, яких безліч в будь-якому місті.

– Не канарик і на тому дякую, – мурликнув Томас, демонстративно провівши язиком по небезпечно гострим кігтям, – Але краще б залишили канариком. Все одно не дають дряпати диван. А так хочеться… Є щось демонічне в цій кошачій натурі.

Фонна їдко посміхнулася.

– То ти пасія тієї милої дівчинки? – вона кивнула в бік фойє, – Не ображає?

– Та ні, все добре, дякуючи Верховному Демону. Але ж придумало якесь падло підзаряджати нас, примушуючи робити добрі справи!

Фонна промовчала.

Морда Томаса стала серйозною.

– Засуджені продовжують поповнювати енергією наш з тобою світ, але хтось знайшов шпаринку в системі і перенаправляє частину енергії нелегально, на свою користь. Сама знаєш, її можна використовувати по-різному. А у кого несанкціонований запас, той потенційно небезпечний.

– Верховний нічого не боїться. І нікого не прощає, – холодно відповіла Фонна.

Кіт фиркнув.

– Тому така наглість дивує.

Томас не витримав погляду Фонни і перейшов до справи:

– Цього не побачиш в офіційних звітах, але… Навіть якщо наш світ накриється, ти без роботи не залишишся. Вмієш вбивати, значить зможеш захищати. А що вмію я? – Кіт сумно ворухнув вусами. – Правда, і цей світ має переваги. Як тут кажуть: «Терплячий вижде, нетерплячий спалахне».

Фонна задумалася і, схрестивши руки на грудях, сіла на край столу. Кіт, гімнастично задерши лапи, почав з достоїнством вилизувати достоїнство.

– Томас, – покликала його Фонна.

– Вибач. Рефлекси.

– Я не про те. Навіщо покликав мене?

Він так і сидів з розставленими лапами, дивлячись прямо на неї. І промовив з побоюванням, ніби від себе такого не очікував:

– Хоч у нашому світі друзів не буває, тут вони ще зустрічаються. А я твій боржник.

Кіт нарешті сів пристойно.

– Всі наглядачі під підозрою.

– Чого це раптом? Є інформація про конкретних рекрутерів? Якщо ні, то варто пошуршати серед духів та тварин. У нас хоча б є браслети, а ви братія ще та. Ось де розгуляй для контрабанди.

Томас не мигаючи дивився на демонессу. Через нескінченну хвилину Фонна нарешті запитала:

– Це хтось з відбуваючих термін?

– Вони залякані до смерті і нізащо не скажуть з ким діляться. А хто намагався говорити – вже нічого не скаже. Подумай, кому вигідно зруйнувати систему з середини? Особисто я можу не один кіготь загнути.

Фонна з недовірою поглянула на Томаса.

– Звідки дізнався?

– Чутки, – кіт почесав за вухом, – По тим же чуткам виключили духів стихій. Під підозрою тільки ми і ви. Думаю, будуть влаштовувати провокації.

На Фонну дивилися зелені очі з хитрим прищуром.

– Все? – беземоційно запитала вона.

– Кажуть, подушечники вичислили одного з ваших і хочуть самі його викрити. Він свідок.

– Де і коли?

– Твій підопічний і далі працює баристою? От і добре. Він може знати більше ніж здається на перший погляд. Зайди до нього годинки за дві.

***

Зруйноване кафе заполонив шум вулиці.

Чоловік у спецкомбінезоні відступав до машини, тримаючи під прицілом вкриту сірим димом барну стійку. Мік не опускав руку, поки не опинився за кермом фургону. Машина незграбно хитнулася (зробити розворот не вдалося) і з верещанням дала задній хід, намагаючись перекрити єдиний виїзд з двору.

Мопед, шмигнувши крізь арку, дивом ухилився від зустрічної автівки. Вузька вулиця виходила на перехрестя, де в очікуванні зеленого світла дзижчала пара автомобілів. Бариста скинув швидкість, щоб вислизнути на тротуар, але машини були тісно припарковані.

За півсотні метрів почувся звук фургону, який так і їхав, задом. Набираючи швидкість, він збивав дзеркала та шкрябав автомобілі, пробуджуючи завивання сигналізацій.

Женя перегазував, ніби хотів здолати перешкоду повітрям і вилетів на перехрестя перед бампером фургону, який пішов юзом і влетів будкою в стовп. На асфальт полетіло скло та шматки бамперу. Стовп гойднувся й відштовхнув порушника.

“Ми без шоломів”, – промайнула недоречна думка і Женя ледь не розсміявся. Адреналін стукотів в скронях клевцями.

– На Південний вокзал! – ніби відчуваючи розгубленість водія, скерувала Фонна.

Наглядачка трималася за нього обома руками і Женя відчував як вона стає все важчою. Баріста додав газу. Точніше ревіння, бо мопед вже летів на граничній швидкості.

– Залишайся в полі зору, – скомандувала Фонна: – Тримайся лівіше. Скоро з’їзд до покинутого мосту.

Через кілька хвилин мопед юркнув під іржаве перекриття. Зламаний шлагбаум кістлявим пальцем вказував на вкрите ярами завокзалля. Через один з них був перекинутий залізничний міст, вкритий залишками шпал.

– Їдь мостом і не обертайся, – крикнула Фонна.

Женя розгледів вузьку смужку пішохідної зони. Затамувавши подих, вилетів на хитку конструкцію.

Фонна зіскочила і ледь встояла на ногах, балансуючи над прірвою.

Брязкіт понівеченого фургону наближався, а побачивши ледь живу демонессу, не збавляючи швидкості, затанцював на гнилих шпалах. Фонна випростала руку з перстнем і фургон отримав удар шаленої сили. Зминаючи кабіну та всю ліву частину, машина полетіла з мосту. Повторний порух руки зверху вниз і машину розплющило в дно яру.

Пащу дренажної системи заповнила хуртовина з пір'я, але вибух перетворив білий феєрверк у шматочки сажі, підхоплені вітром.

Раптом рудий сполох кинувся вниз і розтрощений фургон поглинув полум’я та гуркіт вибуху. Тільки зграя сполошених воронів, піднялась над яром.

Фонна стомлено опустилася на шпали.

Женя під'їхав до наглядачки та заглушив мотор.

– Не знаю, чи буде від нього користь…

Він простягнув наглядачці клатч. Блідих губ Фонни торкнулась тінь посмішки.

– Обожнюю кишенькових злодіїв. Допоможи, – Фонна обережно скинула плащ.

Женя рвучко розірвав обпалену пострілом блузку і відсахнувся. Наскрізне поранення залишило ореол з ефектом тліючого вугілля, що заживо роз'їдало м’язи. Крізь широку рану виднілися ключиця і плечовий суглоб.

– Відійди.

Фонна дістала з клатча зелений кристал розміром з запальничку. Міцно стиснула – затріщало як в жорнах, та рішуче зсипала кам’яний порох у рану. Плече списом пронизав зелений сполох.

Крик Фонни, ніби волала сотня демонів згоряючи в пекельному полум'ї, пішов на спад і тепер в ньому було більше від жінки, ніж демона. Оглушений зойком бариста, підхопив Фонну, не давши впасти.

Вона швидко оговталась, та відсторонилась. В її очах згасало зелене мерехтіння, коли два браслети завібрували одночасно.

Екран Жені обнулився.

Браслет Фонни повідомив: "Баристу знищити".

– Що далі? – просипів Женя, ошелешений вироком.

– Південна Борщагівка.

– Звучить як “Апокаліпсис”, – з полегшенням видихнув бариста.

– Потрібно декого провідати.

Дозволивши взяти себе під руку, Фонна важко опустилася на сидіння мопеда. Женя зняв куртку та накинув їй на плечі.

* * *

Двері відчинила дівчинка з великими помаранчевими бантами.

– Ой, доброго дня! Ви грумер, ми сьогодні були у вас! А мама вийшла в магазин...

Нічого не відповівши, Фонна протиснулася до квартири. За нею дрібцював Женя, мерзлякувато розтираючи пальці.

– Я… санепідемстанція, – представився він, намагаючись посміхнутись. – Е-е-е, спільний рейд. В салоні виявлена чумка! Перевіряємо тварин, які були на прийомі.

Тим часом Фонна схопила Кота, який визирнув з кімнати, і за шкірку витягла в коридор. Женя підхопив переноску, але перш, ніж тварину запхали туди, Томас спромігся подерти шпалери, зірвати світлину в рамці та розчахнути двері туалету.

Дівчинка заплакала і Женя присів поруч втішаючи:

– Це заради безпеки. Ми тільки зробимо експрес-аналіз і одразу повернемо твого кота.

Він торкнувся її мокрої щоки. Браслет мовчав, а ще годину тому зарахував би нові відсотки. Хоча Женя з подивом усвідомив, що не відчув відрази від доброї справи.

Бариста наздогнав демонессу, коли вона повернула в безлюдний сквер. Підсліпуватий ліхтар освітлював самотню лавку, на яку Фонна жбурнула переноску з Томасом.

Дверцята відчинились, але кіт показуватися не поспішав.

– Я тебе вб’ю, кудлате падло! – нарешті вибухнула емоціями демонесса. Її підкова спалахнула кольором палаючої руди.

– Так чому досі цього не зробила? – з острахом спитав кіт.

– Тому що хочу знати правду!

Секундне вагання і врешті-решт Томас визирнув з укриття.

Над його головою світилася наглядацька підкова.

– При всьому бажанні мене вбити, дуже не рекомендую це робити, колего, бо доведеться пояснювати це Верховному.

– Ти вже і з ним встиг побрататися?

Кіт багатозначно промовчав, але пауза йому була не на користь.

– Я подвійний агент, завербований Верховним, щоб виявити ланку кілерів на Землі, керованих корумпованими демонами. Під підозрою була ти і подушечники, тому я змушений був нацькувати вас між собою. Ти знищила їх фізичні оболонки і як тільки демонічні сутності повернулися в наш світ, через дознання з’ясувалось, хто керував витоком енергії.

Женя переступив з ноги на ногу.

Фонна шумно дихала, як після забігу.

Кіт облизнув вуса і життєрадісно сповістив:

– Та все ж добре! Спочатку Женя був приманкою, тепер свідок. Я провернув операцію і отримав статус куратора. Але тобі віддаю лаври знищення каналу збуту, за це з тебе знімають непослух наказу ліквідувати баристу. До речі, його сфабрикували наглядачі подушечників. Тому, як не глянь, всі у виграші! Ти – жива, я – визначив виродків, Женю не знищили за перешкоду органам правосуддя.

Браслет Жені знову ожив, показуючи максимальний відсоток енергії. Але баристу це не здивувало. Більше того, він відстібнув браслет – що неможливо! на це мали повноваження лише органи юстиції, – і в нього над головою також з’явилася наглядацька підкова.

– Ні, хлопці, – зітхнула Фонна, – це вже індійське кіно.

– Все банальніше, – щиро посміхнувся Женя. – Я агент під прикриттям.

– Ще один? – зойкнув Кіт.

– Мені потрібно було підстрахуватися, якщо когось з вас вб’ють…

– Що? – в один голос випалили Фонна та кіт.

– …і довести справу до кінця. Як бачите, кумів у Верховного багато, але завдання одне.

Фонна рефлекторно торкнулась пораненого плеча:

– Ну круть.

– Охолонь, – Томас нарешті вийшов з контейнера, огидливо струсив лапками, – Тебе підвищено. Ще й лікарняний компенсують.

"Ваш запит задовільнено" – сповістив браслет на зап'ясті Фонни.

Вона зиркнула на двох опонентів і похмуро констатувала:

– Вам пощастило – відпустка не зірвалася. Нарешті побачу Тадж Махал. Кому привезти магнітик?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.