Місто вільного вибору

Місто вільного вибору

або

Майже безшансонна історія

Олег тримався за верхній поручень вагону метро. Його погляд був прикутий до електронної книги в правій руці. І здавалось, що цей пристойно вдягнений молодий чоловік цілком заглиблений у читання. Однак якби пасажири знали, хто це насправді, то не тулилися б так. Олег був «кротом» – крадієм у підземці. Коротка акуратна зачіска, сірі очі, що віддавали спокоєм та інтелігентна постава не видавали його «професії» навіть на долю відсотка.

На наступній станції, з’явилось дещо, чого Олег не міг бачити просто фізично. Бо був людиною. На пероні стояв хуліганний дух (або хулідухик) Витягайло. Саме він нашіптував злодіям на вухо «Витягуй!», спонукаючи до правопорушення. Істота спокійно проходила крізь натовп перону: люди не могли її помітити.

Під час гальмування потяга хулідухик «відчув» «крота» та підступив до обмежувальної лінії. Зненацька із-за колони висунулась величезна механічна лапа, схопила духа за комір та жорстко потягнула до ескалатора.

Олег наблизився до жіночки з жовтенькою сумочкою. Та раптом щось його стримало. Досвідчений злодій завжди прислухався до своєї інтуїції.

«Не фарт», подумав «кріт». «Сьогодні не мій день».

Чоловік не бачив за спиною ще одну істоту – благодуханну Посміхайну – добру виконавчу духівницю.

Тож замість крадіжки він зустрівся з пані поглядом. І посміхнувся.

------

Глибокої ночі в депо метрополітену нарешті встановилась тиша. Працівники завершили свою рутину й розійшлися. До приходу наступної зміни залишалось кілька годин. Заспокійливо пахло креазотом. Потяги відпочивали. Метрівна здійснювала обхід і дослухалась до їхніх снів. Які ж історії можна було почути! Вслухалась у хропіння поїзда, щоб самій пережити те, що він пам’ятав.

Під ранок духівниця метрополітену прошмигнула до останнього відстійника на синій гілці. І чим далі слухала розповіді вагонів, тим більше її огортало незрозуміле відчуття.

Щось не так. Щодня у метро відбувались конфлікти, бійки, сварки, крадіжки, цілі драми, а сьогодні – нічого! Таке враження, що метрополітен став ідеальним. Люди вели себе, наче ангели: ні грубощів, ні хамства. Куди зникли всі хулідухики? Жоден вагон не перевозив їх сьогодні! Зате повно благодуханн! Метрівна відчула, що така святість – не до добра: десь в Місті була порушена рівновага.

Духівниця похлопала долонею по останньому вагону останнього поїзда. Раптом згадала невиразний сон про механічну руку, яка привиділась одному вагону на пероні станції «Палац Україна». Нахмурилась. Звично поправила червоний кашкет, пригладила чисту синю уніформу, яка обтікала чималенькі груди, та, надувши губки в боковому дзеркалі вагону, проказала сама до себе:

– Ввечері треба збирати Раду.

------

Рада Трансдухів сходилась на даху Міністерства транспорту. Автобусюра відірвав погляд від окуляра урбоскопа.

– Що там? – спитала Метрівна та не чекаючи дозволу, легенько відіпхнула колегу в бік і спохмурніла. Крізь урбоскоп можна було розгледіти коливання урбазми – суміші енергій, що вирувала в Місті. Темнота не заважала спостереженням. Зазвичай усю конгломерацію немов огортав сірий серпанок. Іноді траплялися відхилення, які означали зміщення рівноваги урбазми в білий або чорний бік.

Але тепер усе Місто було вкрите молочно-білою мглою! Лише деякі масиви та мікрорайони все ще залишались сірими. Транспортниця розвернула інструмент у напрямку центру. Ядрерія – серце Міста, звично нагадувала потужний ковпак, на стінках якого поблискували хаотичні різнокольорові лінії. Загальний же її фон залишався заспокійливо сірим.

Метрівна відвела погляд від окуляра. Усі члени Ради сиділи півколом та спостерігали за її реакцією.

– Ви вже це бачили?

– Так, – відповів Автобусюра, склавши руки на запасному колесі, що врослось в живіт. – після твого повідомлення ми відразу почали діяти.

– Ти була права. – продовжила Трамваяна. Струмоприймач-пантограф на голові стильно блиснув у вечірній засвітці. – Щось викрадає хулідухиків. І через те, що темні духи зникають, загальне тло Міста світлішає.

– Якщо баланс настільки порушено, – додав Тролейбуслав, поправивши на голові ріжки. – це значить десь повинна зібратися вся темна енергія. – і коротко прогудів.

– Сьогодні я бачив його на власні очі. – сказав Таксомисл, на мить змовк, шашечки на чолі підсвітилися. – Урбозавра. Він схопив хулідухика Наблювайла на розі біля генделика та проковтнув небораку.

– Отож-бо. – перебила Фунікуласта, звівши стурбований погляд на керівницю метрополітену.– Саме після цього ми всі забили на сполох, бо підтвердились твої здогадки. Той вагон не брехав: Урбозавр поглинає енергію хулідухиків та росте!

– Братва. – заявив Маршруткарас. Його ніс був пробитий кільцем, на якому теліпався малесенький ароматизатор у формі зеленої ялиночки. – треба рішати негайно! – очі загадково блиснули аварійками. – а що може причмирити Урбозавра?

– Чекайте-чекайте! – опам’яталась Метрівна, певно, роздратована жаргоном колеги. – скажіть, а…де Пішомир? – вона поглянула на порожнє місце, де завжди стояв молодий духівник спортивної статури та в кросівках.

– В тому-то в нас і тягучка вийшла. – пояснив Тролейбуслав. – Це Пішомир створив чудовисько.

– Щооооо?

– Так, Метрівна, – зачихкав Автобусюра. – твій залицяльник вирішив показати всім знак «Стоп».

– І ми припускаємо, – вів Тролейбуслав. Його роги схвильовано заколивались. – що він годує Урбозавра хулідухиками для захоплення Ядрерії Міста.

– Тупикова колія! – вилаялась Метрівна. – Це ж тепер відбудеться ефект станції пересадки: перед тим, як вагон заповниться вщерть, спочатку він порожніє! – вона міцно стиснула в руці сигнальний диск. – Місто зв’язане через Ядрерію з усією країною, і це створюватиме дисбаланс на всій її території!

– Так-так. – почесався за лівим дзеркальцем на скроні Таксомисл. – це означає – замість малих зол ми будемо мати одне масштабне: незаконні забудови, аварії, протести, корупцію і ….

– І бєспрєдєл. – встряв Маршруткарас. – і не тільки чисто, тіпа, на транспортних ділянках, але, в натурє, і в масивах, на районах, в парках та промзоні!

Раптом Метрівну осяяло.

– Я знаю, що ми можемо вдіяти! Я з ним поговорю! Я ж була йому небайдужою! Може він послухає? Адже тільки творець Урбозавра може його розформувати!

– Хороша спроба. – виважено зупинив її Автобусюра. – Та ми не сиділи з холодними двигунами.

– Ти ж розумієш, що в нас вибору немає? – мовила Трамваяна. – ми надали Маршруткарасу мандат на створення Урбодзилли. До нього в маршрутки всі благодуханни так і пруться, щоб побільше балансу відхилити в білу сторону, тому йому їх легше зібрати.

Метрівна видала різкий звук гальм потяга.

– Шановні пасажири, не стійте біля краю платформи. – вражено прошепотіла вона. – Ви розумієте, що граєтесь з вогнем? Це ж буде монстр! І його теж треба вгамовувати!

– Не хвилюйся, Метрівно, – заспокоїла Фунікуласта. – Маршруткарас розформує звірюку після завершення операції.

– Без базару! – запевнив керівник всіх міських маршруток. – Я потягну мазу за це. Все буде ніштяк!

– А Місто? Як воно буде жити в … безбарв’ї? Урбазма наповниться хаосом! І таке почнеться!

– На короткий час – так. – зітхнув Таксомисл. – Саме тому ми зараз і визначаємо напрям руху Урбозвара, щоб перехопити його, коли наша Урбодзилла набереться сил.

– Тобто … ви вже? – очі Метрівни округлились.

– Так, – Маршруткарас кинув зверхній погляд. – я її, карочє, створив, і вона вже активно вираховує благодуханн. Часу в нас – лічені години.

– Шановні пасажири! Поїзд далі не їде! Звільніть будь ласка вагони! – приречено вимовила Метрівна.

------

Благодуханна Чемнайна застигла перед входом в невеличкий супермаркет. Там на касі працювала світловолоса дівчина Людмила. Сьогодні урбазма посвітліла та кудись зникли усі хулідухики. Чемнайна хотіла зайти та нашептати їй, щоб та була чемною до клієнтів, та раптом її щось насторожило. Біла духівниця озирнулась і оторопіла. Над нею нависала кільканадцятиметрова тварюка з ксенонними фарами замість очей, трамвайними рейками замість кісток скелету та низкою гідравлічних приводів замість рук. Тварюку оповило зловісне біле свічення. Благодуханна не встигла навіть скрикнути від жаху.

На неї опустились щелепи-грейфери. Урбодзилла проковтнула бідолаху, не пережовуючи.

------

Молодий офіціант підійшов до столика, де сиділа інтелігентна компанія чоловіків у ділових костюмах. Схоже, що у них проходила якась нарада. На його підносі стояв апельсиновий сік та велика гавайська піца. Раптом невидима хвиля сколихнула простір, і очі хлопця вмить набули зверхнього відтінку.

– Чесна́ компанія фраєрів замовляла сік та піцу?

– Так. – глухо кинув хтось.

– Ми, офіціанти – нормальні пацани. – прорік він. – і за свій базар, в натурі, відповідаємо. – після цих слів безпристрасно зняв піцу з тарелі та чемно поклав її догори дном на голову гостю справа. Тоді взяв склянку з соком та ретельно вилив її вміст на голову гостю зліва, слідкуючи за тим, щоб сухою не залишилась жодна волосинка.

– Пацан сказав – пацан зробив! – кинув шокованій публіці, ввічливо вклонився отетерілим клієнтам та віддалився м’якою ходою.

Вчителька літератури застигла біля дошки. Вона хотіла написати тему уроку, як зненацька її наче пронизав електричний розряд. Повернулась до учнів та зверхньо закинула:

– Впадло. Самі фігачте. – з-під окуляр пробилися неприродні вогники. – Тема уроку «Особливості татух на третій ходці».

Клас занімів. Досвідчена вчителька неквапом пройшлася між рядами парт, хвацько розвернулась та додала:

– А на домашку вам буде накатати твір про блатні о́брази у творчості групи «Бутирка». Особливо сконцентруйтесь на висвітленні теми зальотів районних пацанів па-малалєткє. – вона поправила окуляри та вийшла на середину класу. – і тільки не базарьте мені про те, що нема як! Ви ж не зону топчите: припахайте якогось лоха!

Такої абсолютної тиші цей клас не дотримувався ніколи.

Священник вийшов з воріт вівтарної частини до мікрофона. І тільки набрав повітря, щоб почати проповідь, як церквою пронеслось легке збурення, і його очі враз змінили вираз на пригнічено нахабний.

– Владімірскій централ, вєтєр сєвєрний. – прорік святий отець смиренним тоном. – лєжит на сєрце тяжкій груууз…

Прихожани впали в ступор.

Священник впевнено продовжив:

– А малява моя без фуфла: нє ачко абичьна губіт, а к адіннадцаті – туз! – і батюшка благоговійно підніс руки вгору, а потім умиротворено вийшов у вівтарну частину та закрив за собою ворота.

Одна жіночка впала на коліна та почала ревно молитись. Тепер вони всі дійсно повірили в Бога. Як же ж його може не бути, коли вони тільки що наочно переконалися в існуванні диявола!

------

– Кепські справи. – схвильовано сказала Трамваяна, дивлячись в урбоскоп. – урбазма стала ніби… прозорою!

– Це і є колір хаосу. – розширились очі в Тролейбуслава. Роги насторчилися. – Тепер в Місті панує повний… бєспрєдєл, як каже наш маршрутний друг.

– Я бачу обох монстрів! Треба мерщій зупиняти їх всіх на головному проспекті до Ядрерії!

------

– Так, ось воно що! – Метрівна злісно зиркнула на Пішомира. – Хотів нас на місце всіх поставити? Людей тобі мало, так?!

Урбозавр за спиною Пішомира рикнув. Навколо двадцятиметрового гіганта пульсував чорний серпанок. Повелитель всіх тротуарів та пішохідних доріжок підвів розгублений погляд на розгнівану Метрівну.

– Сказати чесно? Я все робив для того, щоб привернути твою увагу. Знаю, що ти мене відшила і все. Але всередині щось просто розпирало від люті! Хотілось сколихнути це місто!

Метрівна вражено закліпала. Тоді обмацала поглядом пропрацьований торс та м’язисті ноги духівника та випалила в обличчя:

– Ти ж вів себе, як мала дитина! ‒ тоді продовжила, пародіюючи оголошення в метро. – поступайтесь місцем пасажирам з дітьми!

– Так, визнаю, зайшов занадто далеко. – скривився Пішомир. – Але ж ти мене не чула!

– Так ти просто хотів зі мною поговорити? – вона поставила руки в боки.

– Досить було мене ігнорувати та виставляти дурником у всіх на очах!

– Ах ти ж нарцисяка! Місто захлинається від хаосу! Розбери клятого заврика!

– Я хочу, щоб ти вибачилась! Ти теж перегнула колію!

На іншому кінці проспекту почувся страшенний скрегіт. Там здіймалась біла постать Урбодзилли.

– Добре-добре. Вибач. Ти це хотів почути? – стиснула зуби Метрівна.

– Я хочу, щоб ти сказала це щиро!

Урбодзилла помітила Урбозавра та кинулась в бій. Метрівна завагалась. Її дихання прискорилось, і вона не витримала:

– Гаразд, досить! Я просто хотіла пожартувати, принизити тебе в очах духів-транспортників, але лише я, а не всі! Вони не винні! Ніхто не хотів забирати в тебе енергію людей, чуєш? – кричала господарка підземки крізь нестерпний лязкіт металу. – Я винна! Вибач! – тоді наблизилась до його обличчя впритул і додала стишено. – І ти мені небайдужий.

Пішомир часто закліпав, а тоді розвернувся до потвори у бойовій стійці, та гучно скомандував:

– Урбозавр! Команда! Розформування! Розформування!

Чорний механічний колос заціпенів, а в наступну секунду затрусився та повалився на асфальт. З рота звірюки почали вискакувати перелякані хулідухики Русрепайло, Матюкайло, Бурмотайло, Хамловайло, Наблювайло, Оббирайло та інші й мерщій розбігатись по найближчих скверах. Урбозавр зменшувався і через п’ять секунд від нього не залишилося й сліду. Урбодзилла наскочила на порожнє місце та розгублено зупинилась.

З горла Метрівни вирвався переможний крик. Вона кинулась на шию схвильованому Пішомиру. Із-за її плеча останній побачив серед проспекту силует маршрутки.

– Маршруткарас! – вирвався опікун пішоходів з рук духівниці. – це він! Це ти мене налаштував проти Метрівни!

– Я? – духівник перетворився з жовтого «Богданчика» на гуманоїда. – Відповідай за базар! Я лише висловив свою думку, а хіба я тобі вказував, що робити? Не жени пурги! Це цілком твій, в натурі, вибір!

– Урбозавра немає! – схаменулася Метрівна. – розформуй потвору!

– Оооооо! – вишкірився Маршруткарас. – ви смішні терпили! Тільки зараз почнеться справжній двіж! Лоханулись ви по-повній! Так, це я підштовхнув цього Пішкаруса, до цього, це я використав обставини, щоб зірвати куш, і створити свого білого пахана. І тепер все, що залишається – піти в Ядрерію, як в капєєчку, і тоді там запанує ніштяк, а у вашому Місті – на превеликий жаль «вєк свєта нєвідать»! – і зареготав.

Інші транспортники чули ці слова. Вони швидко зметикували, згуртувались.

– Ви мене не спините! Тепер мій шансон буде лунати не лише в маршрутках, а й на всіх ефемах Міста! Цілодобово! А хулідухика Шансонайла так і не спіймали, бо я його добре приникав! – зненацька він почав наспівувати недоладним голоском. – Залатиє купала, душу маю ррррадуют!

– Сволота! – запихкав Автобусюра. – Розформуй Урбодзиллу!

– Урбодзилла! Розкидай їх! – раптом гаркнув повелитель маршруток і зареготав. Ялиночка під носом дратівливо затанцювала.

Урбодзилла не могла ковтнути чи вбити духівників-повелителів, лише добряче пом’яти. Вона махнула механічними лапами – і усі кинулись навтьоки. Пішомир прикрив собою Метрівну. Та припала до землі, а духівника-пішохода біле ручище викинуло на тротуар. Духівниця звелася прямо перед Маршруткарасом. У її руках з’явився червоний сигнальний диск.

– І оцим ти хочеш мене налякати? – попирхнувся зрадник.

– Ні, не лякати, а від… – і Метрівна вільною рукою схопила нахабу за його ялинкове достоїнство на носі. – …волікти! Тепер, нехай твоя дзилла мене збиває! Полетимо разом ‒ і ти боооолісно попрощаєшся зі своїм символом! – рішуче з-під лоба випалила вона.

– Еее. Стій. Урбодзилла! Стій! – перелякано замахав руками Маршруткарас.

В цей час інші транспортники оговтались.

– Я знаю, що робити! Мерщій до заколотника! – прошепотів Таксомисл.

Вони оточили опікуна маршруток. Таксомисл закотив рукав сорочки. В передпліччі красувалась вмонтована автомагнітола.

– Послухаємо музичку. – захихикав управитель таксистів. – і буде вона далеко не «а жизні». – і вибравши потрібний трек, натиснув кнопку «Грати».

– «Юуууннний орел! Юуунний орел!» – залунало із колоночок на плечах Таксомисла.

Маршруткарас закляк. Трамваяна та Тролейбуслав заламали йому руки за спиною:

– Ніііі! – заскиглив зрадник. – тільки не це! Мене коробить від такого!

– Це ще нічого. – просичала Метрівна. – у нього є всі альбоми Степана Гіги та Іво Бобула!

– Аааа! – засмикався Маршруткарас. – Не треба!

Метрівна ж відпустила ялиночку, наблизилась впритул до обличчя супротивника та прошепотіла з хтивим придихом:

– Цей сон, цей сон. Мені щоночі сниться…

– Ніііііі! Досить, я все розформую! Урбодзилла! Команда! Розформування! Розформування!

Коли механічна тварюка зникла, а звідти вискочили благодуханни Вибачайна, Чеснайна, Чемнайна, Посміхайна, Поступайна, Толерайна, Помагайна, Співчувайна та інші, Таксомисл припинив тортури, вимкнув запис і награно бовкнув:

– Жаль, а я ще надіявся почути пісеньку «Кропива́».

І в цей момент вимученого та блідого Маршруткараса знудило.

------

Суд Ради Трансдухів був коротким.

– В технічну яму його! Та цілодобово крутити Віктора Павліка або… «Хамерман знищує віруси»! – запропонував Тролейбуслав.

– Ні, не треба так жорстоко. – глузувала Трамваяна.

– Товариство, я пропоную відправити його на виправні роботи. – взяв слово Автобусюра. – В село. До Тракторила. Хай гній порозвозить трішки на благо нації!

І всі дружно підняли руки вгору та зареготали.

Метрівна ж процідила засудженому Маршруткарасу:

– Свого хулідухика Шансонайла забереш із собою, – і додала в своєму стилі. – Шановні пасажири, виходячи з вагону, не залишайте своїх речей!

------

Олег застиг біля входу в метро. За його спиною безпорадно стояли благодуханна Чеснайна та хулідухик Витягайло. Злодій побачив старенького прохача… Несподівано у нього зникло бажання «працювати». Він тицьнув бідному вкрадену колись п’ятисотку.

«Досить ризикувати! Втомився. Ми ж не вічні. Краще робити щось справжнє… Хочу прогулятись парком», – подумалось йому.

Благодуханна та хулідухик перезирнулись. Чеснайна знизала плечима.

«То не я».

Над Людмилою безпорадно нависли благодуханна Чемнайна та хулідухик Оббирайло. Дівчині не подобався нахаба на касі. Але… Зненацька помітила у вікні стареньку кволу бабусю. Тоді продавчиня подумала, що в неї є здоров’я, робота та енергія… багато чого, що не мають інші! А життя ж не триватиме вічно! Тоді вона несподівано побажала вкрай здивованому чоловіку гарного вечора з теплою сонцесяйною усмішкою.

«Хочу прогулятись парком», подумала вона.

Благодуханна та хулідухик перезирнулись. Чемнайна знизала плечима.

«То не я».

------

– Хочеться творити! – мріяв Пішомир, обіймаючи Метрівну.

– Що саме?

– Любов!

– Може тобі посприяти? – прошепотіла на вушко.

– Якраз зараз на одній алейці в парку мають пройти повз двоє одиноких молодих людей. Допоможемо?

– Але в нас же Місто вільного вибору! – удавано заперечила вона.

– Так в них і буде вибір: цілуватися на лавочці в парку чи на ескалаторі в метро. – загигикав Пішомир.

– О, це нелегкий вибір!‒ і вона зайшлась сміхом.

------

Рада Трансдухів тестувала нового управителя маршруток.

– Ім’я? – жорстко почав співбесіду Автобусюра.

– Маршрутко.

– Віллі Токарєв чи Люба Успєнская?

– Хто це?

– Добре. Продовжи текст пісні! «Їде маршрутка, як велика собача будка, на дорозі всіх підрізає, бо шансон в салоні…», що?

– «Рубає»!

– Упс!

– Що «упс»? – впевнено парирував новенький. – Хе, вирішили мене по Кузьмі поганяти?

– Ти фанат «Скрябіна»?

– Знаю всі пісні, починаючи з альбому «Чуєш біль».

– Ооооооо! – почулося з кола. – наш духівник!

– Ласкаво просимо в наше Місто! – потиснув йому руку Автобусюра.

Тролейбуслав з Трамваяною розглядали Місто в урбоскоп.

– Як приємно бачити урбазму в збалансованому сірому. – сказала вона.

– У кольорі вільного вибору. – підтвердив він.

Епілог

– Шарік, я как і тиии бил на цепіііі! Шарік, рубал хазяйскіє харчіііі! – мугикав Маршруткарас.

Він розкидав гній з причепа у полі. В куфайці та високих гумових чоботях. На голові перекособочилась засмальцьована зимова шапка. В руках тримав вимазані коров’ячим лайном вила. Під носом все ще витанцьовувала ялиночка.

– Шо ти там співаєш, трясоніс? Розкидай он-о добре! – гукнув Тракторило, поправляючи кепку.

– Чьо ви тут панімаєте, сєлюки? – відхекувався Маршруткарас. – Ета пєсні а жи-зні! – і підніс вказівний палець вгору.

– Якої «жизні»? Ти шо, вар’ят? – повелитель тракторів бридко скривився. – Ото сидять в тому го́роді, тіко співають і гуляють! ‒ відвернувся та пробурмотів під ніс. ‒ А робити ніхто не хоче!