Розділ №13. Гарні потвори

Вечір підкрався зовсім неочікувано. В якийсь момент я просто помітила, як сонце стало опускатися за обрій, а мій телефон почав миготіти у вечірніх сутінках та дзеленчати. На годиннику світилася дев'ятнадцята година, а на дисплеї ім'я — "Сана". І чого їх приспічило в таку пору дзвонити? Зазвичай від неї не дочекаєшся ні слова. Хоч би нічого не трапилося, а то під кінець цього дня світ наче вирішив остаточно збожеволіти. Щоб не відтягувати неминуче, я зупинилася та прийняла виклик:

— Слухай, можеш допомогти? В мене тут друг дитинства вляпався у побачення наосліп. Його хочуть одружити на багатій дурепі, а він абсолютно проти. Якщо я влізу, мене хлопець приб'є. Підіграй, будь ласка! — просила Сана, поки я згадувала всю нецензурну лайку, які лишень знала.

— Сано, я тільки-но з роботи. В мене на голові вибух на макаронній фабриці. Я в подертих чорних джинсах, пом'ятій сорочці. З пірсингом і тату. Ти впевнена, що я допоможу йому? — саркастично відмітила всю безглуздість цієї ідеї. — Та жодна адекватна дівчина не повірить, що якийсь псих зі мною зустрічається!

— Та повірить! Там високородна красуня, яка тільки й марить заміжжям. Ти прекрасно зможеш послати її однією своєю піднятою бровою! — аргументувала Сана, під якийсь шум на фоні. — Висилаю тобі адресу та номер столика! Дякую тобі! З мене наступний похід в гном'ячу контору!

Слова подіяли, наче команда "фас". Останній раз, коли я туди ходила сама, на нас наклали такі штрафи, що ми мало не збанкрутились. Тому я швидко дістала дзеркальце, щоб подивитися чи не дуже страшна та привести себе в порядок, якщо треба. Краще б не дивилася, чесне слово. З такими синяками під очима, я могла б хіба що претендувати на посаду "Міс найкрасивіші синяки Делірії". Не кажучи вже про одяг.

Часу було обмаль та й Сана могла передумати, тому я швидко розчесала коси, розгладила хоч якісь складки на сорочці та полетіла в кав'ярню з дивною назвою «Тихий Дім». Колись Сана мені розповідала, що це було її улюблене місце, але вона забула посвятити мене в одну маленьку деталь. Вся чортова кав'ярня була переповнена духами! При чому тими, які магічним чином влізли в навколишні предмети й тепер безсовісно балакали зі всіма відвідувачами! Сказати, що я була в шоку — нічого не сказати. Все це місце було моїм особистим мінним полем.

Але, як виявилося згодом, це було не найбільше відкриття вечора, о ні! Як тільки я змогла пережити перший шок та пройти в бік зарезервованих місць, перед моїми очима з'явився столик, з тією самою красунею. Як Сана собі теоретично могла уявити, що я її переплюну — навіть не знаю. Певно вона головою вдарилася за своїми звітами.

Самі уявіть собі. Вона — з розкішним чорним волоссям до середини спини, в дорогому червоному платті, з коштовностями та вродженою красою. І я — півтора войовничих метри, разом з кублом на голові. Ще і, як на зло, той кавалер теж одягнувся ніби на світську вечерю — в дорогий костюм. Лицем певно теж відповідав статусу. Добре, що я не бачила зі спини, а то б жоден хабар не допоміг би мені вмовити себе піти на таке приниження. А так, набралася відваги та рушила в бій.

Зробивши глибокий вдих, я покрокувала через натовп, намагаючись не зачіпати нікого голою шкірою. Не вистачало для повного щастя ще й пооживляти нових духів до цієї божевільні. Втім, для них моя присутність не була таємницею. Вони чудово бачили мене, проводячи поглядами, але чомусь трималися на відстані. Коли до пари залишилося кілька метрів, я спокійно підійшла до столика та ляпнула те, про що пошкодувала через секунду:

— Вибач, що запізнилася, коханий...

— Коханий? — зневажливо здійняла брову красуня, одночасно з тим, як я перевела погляд на свого "хлопця".

— Соуло...? — шоковано видихнув Хілер Майнд, обводячи не менш шокованим поглядом мій вигляд. На лиці відразу ж застигла кам'яна посмішка, вмикаючи режим вкрай поганого актора. — Нічого...люба...?

— Хіле...? — не менш шоковано видихнула я. Але бажання здихатись бухгалтерії взяло верх і я відразу ж увімкнула режим ревнивої дурепи. — Не хочеш нас представити?

— Це Селіна Торіенс, про яку я розповідав тобі. Спадкоємиця клану, з якою нас познайомила матінка, — нарешті зібрався цей псих, ніяково притягуючи мене до себе за талію. Сильна рука вчепилася в мене наче в рятувальний круг, а я вилаялася на чому світ стояв. Хоч би бабку не притягнуло знову. — А це моя кохана — Соула.

— Ви не схожі на закоханих, Хіле, — спокійно вимовила красуня. — Годі тобі. Ми дорослі люди й цей шлюб вигідний нам обом. Думаєш я повірю, що високородний дракон закохався в якусь страшну відьмочку?

— Можливо я і страшна, але саме я пробудила його дракона, — відрізала.

Слухати насмішки від панянок, я не збиралася. Знявши рукавичку, я мовчки торкнулася голою шкірою щоки Хілера. В його очах відразу ж з'явилося полум'я, а дракон став пробуджуватися. Селіна дивилася на це все, неспроможна вимовити й слова. Хілер, власне, теж. Але, на жаль, ефект неочікуваності тривав недовго. Варто було чоловіку опанувати себе, як дівчина немовби оговталась та відсахнулася.

— Вона твоя істина? Свята Арана, це лише фізіологія. Я не можу повірити, що ти кохаєш її. Подивися на себе, ти навіть обійняти її нормально не можеш! — відверто сміялася вона, бачачи наскрізь свого недонареченого. — Думаєш, це хоч щось значить?

— Селіно...Годі.

— Просто визнай це. Я знаю твої ідеали та смаки. Це божевільне чудовисько ні за що не могло тобі сподобатися.

Холод пройшовся по шкірі. Чужі слова нагадували мені крижані хвилі, об які мене хтось жбурляв. І найгірше у всій цій ситуації було те, що я не мала що протиставити цій дівчині. Вона була права на всі сто відсотків. І це розуміли всі ми. Тільки от від усвідомлення власної нікчемності жахливо нудило. Жодна жива істота не мала права казати мені, чого я варта і кого я варта.

Щось всередині мене наростало, беручи верх над вихованням та власними принципами. Мить і мої пальці стиснулися на горлянці міс Торіенс, ніби тримали соломинку. Десь поруч ожив привид маленького хлопчика, дивлячись з жалем на цю ситуацію. В блакитних дитячих очах яскраво було видно гени. Такий самий погляд, ті ж гострі вилиці, колір волосся та й загалом — точна копія. Хіба що більш вихована.

— Тітонько, пусти мою маму, будь ласка... — мовила дитина, змушуючи мене відсахнутися через власну дурість. Тримати за горлянку маму при дитині було надто жорстоко навіть для мене.

— Як тебе звати? — тихо запитала, дивлячись в пустоту зліва від панянки.

— Евер.

— Чому ти не ідеш на світло, Евере? — постаралася м'яко запитати, поки Селіна шоковано дивилася, як я розмовляла з порожнечею.

— Моя мама ще не знайшла мене.

— Тобто? — не розуміла ніяк.

— Я зник в горах рік тому. Вона все ще мене шукає.

— В яких горах?

— Аран... — почав говорити хлопчик, але розтанув, так і не встигши договорити.

— Що ти сказала?! — дала мені ляпаса Селіна, привертаючи увагу до себе. Я дивилася в скажені очі та розривалася між бажанням послати її та допомогти дитині. — Звідки ти знаєш це ім'я?!

— Твій син лежить в Аранських горах! Поки ти шукаєш собі чоловіка, Евер лежить в горах і чекає, що ти його знайдеш! — гаркнула на всю кав'ярню. — Можливо я і страшна, як чорт, але я принаймні ніколи не залишила б свою дитину одну в горах! Навіть мертву!

Злість підіймалася все вище і вище. Магія пробиралася по венах, пробиваючи тіло дрібним током. Я відчувала ніби мій дух покидав тіло і не могла нічого з цим подіяти. Контроль зникав, поступово відкриваючи у моєму тілі двері для інших духів.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.