Розділ №14. Виглядати як божевільні

Холод пробирався через всю шкіру. Я дивилася на себе збоку і не могла поворухнутися. Десятки духів наближалися до мене, хватаючи за руки, ноги чи плечі, витягуючи з тіла. Вони намагалися відтягнути мене якомога далі від мого тіла, аби самим захопити контроль і здійснити свої бажання. Холод. Біль. Образа. Злість. Мене переповнювала праведна лють, від якої я не могла ніяк позбутися, і вся ця ситуація ані краплі не допомагала заспокоїтись.

— Соуло? Соуло! — звав мене Хілер, не відводячи погляду від побілівших до срібла очей. — Що з тобою?!

Чоловік пробував мене повернути до тями, але дарма. Не допомагало ні хапання за руку, ні крики, ні вода, бо духи все наступали та наступали. Вони світилися в темряві, огортали простір та заповнювали його густим туманом, крізь який я просто не могла дістатися назад. Тільки от бачила це все лише я.

— Якщо ти мене чуєш, іди за мною, — мовив Хілер, обіймаючи мене за плечі та витягуючи на вулицю, під крики своєї пасії. Зрозумівши, що справи не буде, вона втікла кудись, залишивши нас наодинці з цим усім. — І де цей клятий внутрішній дракон, коли він так потрібен...?! Чому ти її не захищаєш?!

Психолог продовжував сваритися сам із собою, всаджуючи мене лавочку біля кав'ярні. На вулиці стояла напівтемрява. Вечірні ліхтарі ледь помітно блимали через скопище духів. Вихід на вулицю трохи допоміг, але їх все одно було надто багато. Я просто не могла пробратися через цю стіну чужих благань, злості та надії.

— І от що з тобою робити?! Їй богу божевільна жінка! Хоч знак подай якийсь, що ти тут і я не говорю сам із собою! А то плюну й обом випишу довідку на лікарняне! — сердився він. — Хоча знаєш? Я змушу тебе повернутися у твоє тіло! Так змушу, що більше ніколи не вискочиш!

Погрози в повітря виглядали вкрай комічно збоку. І якби це не стосувалося саме мене, я б теж посміялася разом зі здивованими пішоходами, які спостерігали за розвитком подій. А от сам містер Майнд втратив останню клепку і став розстібати ґудзики на моїй сорочці прямо посеред вулиці! Добре, що під низом була майка, інакше б вся Делірія побачила б еротичну доставку "Світу магії" у всій красі!

Мало того, цей збоченець засунув свої пальці під тканину, підняв її вверх і скинув мою улюблену сорочку прямо на асфальт! Слідом зняв останню пару рукавичок й навіть з тієї злощасної майки зробив топ! А потім, щоб його гноми оштрафували на все життя, влаштував власний стриптиз посеред вулиці та притиснувся до мене своїм клятим голим торсом!

Хоча, варто зазначити, це справило враження на всіх: і на зівак, і на шокованих духів, і на мене, коли магія потягнула назад. Від радості, я навіть схопилася за цього безсовісного психа, щоб знову не вискочити зі своєї тушки. І навіть смішки нелюдів з усіх боків не могли змусити мене пустити його оголене тіло.

— Як же добре, що ти повернулася! Хіба можна так людей лякати?! — завівся буркотун, оглядаючи мене у своїх обіймах. Гарячі пальці торкалися моїх вистиглих рук, плечей, лиця, аби впевнитись, що все нормально. — Я вже думав лікаря кликати, якщо і це не подіє. Ти наче мертвою стала, ще й холодна як труп.

— Я і була мертвою, — для справедливості відмітила, намагаючись не позіхати на всю вулицю. Що б не сталося, але ця ситуація відібрала більшість моїх сил і тепер жахливо хотілося спати. — Та й зараз не значно живіша.

— Тобто...? — не розумів містер Майнд, продовжуючи говорити впритул до мого лиця.

— Давай потім про це поговоримо. На нас всі дивляться, та і я жахливо втомилася... — обережно відступилася від Майнда, опускаючи майку вниз під засмучені вигуки роззяв. Певно чекали продовження цирку. — Дякую за допомогу.

— Ти зараз серйозно? — здивувався Хіл, хапаючи мене назад за руку. Він швидко підняв з асфальту мої речі та потягнув у бік стоянки, під мій нетямущий погляд. — Я відведу тебе додому. І не дивись так на мене, своїми красивими очима. Після тих срібних спалахів мене вже нічого не пройме.

— Вези, — добросовісно погодилася. Сил все одно не було, аби сперечатися. Хоч з комфортом доберусь в ліжечко. — Тільки пальці пусти, а то незручно якось.

— Незручно мені було роздягатися посеред вулиці та лапати тебе перед натовпом. А те, що двоє дорослих людей ходять за руку — то цілком пристойне явище, — відрізав психолог, допомагаючи мені забратися в його магкар. Машина завелась і повільно попрямувала вуличками. А от рука Хіла продовжувала тримати мою поверх коробки передач. — Хіба тобі є справа до того, що подумають про нас інші люди? Ти не схожа на тих, хто цим переймається.

— Та ні, це їхні проблеми, — сонно відповіла, спираючись щокою на крісло. — Хай собі думають, що завгодно.

— Тоді що тобі "не зручно"?

— Йти було незручно, — мовила, розглядаючи за вікном нічні пейзажі. На швидкості, вулички поступово зливалися в одну кольорову пляму та викликали ще більше бажання заплющити очі. — Я стараюся ніколи не торкатися інших людей. Сам бачив, чим це може обернутися.

— Може й бачив, але ні чорта не зрозумів. Поясниш, що це взагалі було і як ти примудрилася стати моєю "коханою дівчиною"? — по доброму посміхнувся чоловік та на мить перевів свої величезні чорні очі на мене. — Ти б себе бачила з боку. Так старалася вжитись у роль, що мені аж страшно стало.

— За те, щоб Санія без мене пішла в гном'ячу контору, я тобі хоч через день буду в коханні зізнаватися. Дешевше вийде і не так нервово.

— А я вже думав, що це ти до мене коханням спалахнула після того, як голим через пів міста на мітлі везла,— відверто сміявся чоловік, стискаючи трохи сильніше мої пальці. І чого він ніяк не хотів пустити їх? — Хоча для Селіни ми обидва виглядали наче божевільні.

— Краще мати вигляд божевільних, ніж бути ними.

— Поясниш, що сталося в "Тихому домі"? — серйозно запитав Хіл. — Ти щось казала про сина і потім...вирубилась?

— Твоя дурепа...

— Вона не моя.

— Це твої проблеми, — спокійно погодилася, продовжуючи думку. — Так ось, "не твоя" дурепа, загубила сина в Аранських горах. Коли я схопила її за горлянку, Евер матеріалізувався і чомусь зник. Розумієш?

— Не дуже, чесно кажучи.

— Ця дурепа рік не вдарила пальцем об палець, аби знайти його. А він тепер не може піти на світло через неї, — буркнула від образи. — Хіба це справедливо, що поки вона ходить в розкішних платтях на побачення, її син блукає в імлі по сутінковому місту? Бути привидом не так вже й приємно, як здається, Хіле. Це боляче. Це лячно. Це холодно і самотньо.

— Значить я не помилився...? Ти дійсно була привидом, поки я тебе будив? — перепитав чоловік, паркуючись біля мого дому. — І це не вперше?

— Я стаю привидом кожного разу як втрачаю контроль над собою. Варто мені заснути, сильно напитися, оскаженіти — і прощай тіло. Найближчий дух просто викине мене та займе моє місце, аж поки мене не розбудять чи я не наберусь достатньо сил.

— Тоді чому ти навпаки не тримаєш постійно когось за руку? — не розумів психолог. — Вони ж не зможуть тоді вселитися в тебе.

— Бо дотики до людей їх і пробуджують. А те, що ти мене зміг повернути вже другий раз поспіль — виняток, — сонно буркнула, відтягуючи свої пальці від чоловічих. — Краще вже бути одній, ніж постійно наражати себе на небезпеку.

За вікном стояла темрява. Я тихо подякувала Хілеру за те, що той підвіз та обережно вийшла з магкару. Рідний будиночок сьогодні виглядав як ніколи привабливо. Хоч би цієї ночі жоден дух не вліз до мене. А то спати хотілося дійсно жахливо.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.