Розділ №16. Еротика на тарілочці

Знаєте, ніколи не думала, що привидів можна було хоч якось покалічити, але цієї ночі вперше задумалася, чи існувала взагалі якась служба швидкої допомоги для них. А все тому, що еротичних ігрищ свого внука, бабця Аморія не змогла пережити спокійно. Від шокового стану вона тільки те й могла, що хапати повітря ніби риба та витріщатися своїми величезними очима на це непорозуміння. Правда на довго її не вистачило і перш ніж я встигла підхопити її з підлоги, дух розчинився у повітрі.

Я сиділа навприсядки біля дивану, з протягнутими в повітря руками й навіть не знала, що робити. Від божевільності ситуації аж захотілося стукнутися лобом об бильце. От як так можна було примудритися?! Хіба не можна було ляпнути щось менш провокативне чи вийти на кілька хвилин пізніше? Я ж тепер не відхрещусь від допитів та підозр у зраді.

Побачивши мою дивну позу та вираз обличчя, Майнд змінився на лиці та серйозно запитав:

— Що сталося? Новий привид надокучає? — я перевела погляд на цього рожевого ящура і стала розриватися між бажанням стукнути його та впокоїти. — На тобі лиця немає.

— Краще б це був новий, ніж твоя бабця! Вона від шоку аж розвіялась! — непокоїлася за духа більше ніж за власну нервову систему. — Перший раз побачила таке!

— Серйозно? — розсміявся цей представник кролячих і на радощах поліз обіймати мене. — Та я тебе зацілувати готовий за це! Невже в цьому світі існує щось, що здатне її розвіяти?

— Ти що, зовсім з глузду з'їхав? — не розуміла я, чого він такий щасливий. Ще й притиснув до себе, ніби задушити хоче. — Вона ж подумала, що ми зустрічаємося! Ти мене коханою назвав! Ще й одягнений був, ніби для рольових ігор!

— А в тебе ще такого костюмчика немає випадково? — задумався на мить чоловік, аби натягнути капюшон з вушками й ткнути одним мені в ніс. Від екзистенціалістичного шоку я навіть буркотіти перестала. — Ніколи не любив рожевий колір, але це просто чудо! Можна я його в тебе викуплю? Буду ходити дома і спокійно спати. Продаси? Чи може в тебе ще є такий? Я викуплю.

— Та що з тобою таке?! — гаркнула, відпихаючи від себе збожеволілого чоловіка.

— Щастя, Соуло! Це називається "щастя"! Вона ж до мене кожну ніч уві сні ходила і довбала своїми побаченнями! Я ж ні спати не міг, ні працювати, ні жити! А ти, зі своїми піжамами зуміла її розвіяти! Ти хоч уявляєш наскільки я щасливий зараз?

Заєць переросток схопив мене на оберемки та почав кружляти по всій квартирі. Пухнасті вушка періодично стукали мене в ніс разом із пасмами довгого волосся. В якийсь момент це стало настільки комічно, що я не витримала і сама засміялася від однієї безглуздості цієї ситуації. Якби мої привиди теж позникали, певно я б так само світилася. А потім завалилась би спати та влаштувала б собі цілий курорт.

Не знаю, як довго тривало наше щастя, але я зловила себе на думці, що перший кураж зник і тепер ми просто стояли впритул один до одного. Чорні очі яскраво блищали, затягуючи у свою безодню. Десь там, в холодних зіницях, я бачила полум'я його внутрішнього дракона. Чомусь здалося, що він був ще більше задоволений за власника тіла.

— Я вже двічі став твоїм боржником, — прошепотів Хілер, ледь помітно стискаючи гарячі пальці на моїй спині. — Ще трохи й ти мене затягнеш в рабство.

— З пухнастим нашийником та кролячими вушками? — розсміялася, досі не вірячи своїм очам. — Хоча ні, до кролячого твоя бабця скоро звикне. Тобі треба еволюціонувати.

— Де ти взагалі взяла це рожеве непорозуміння? — дивувався Хіл, оглядаючи відчинену шафу з суцільним чорним гардеробом.

— Матінка подарувала на день народження. В її уяві я досі маленька принцеса, яка мріє про поні та принца на білому коні, — зізналася. — Думаю, це ніколи не зміниться.

— Попроси її наступного разу на два розміри більшу взяти й у вигляді кота. Я із задоволенням звільню тебе від такого подаруночка, — радів чоловік. — Чорт, навіть не пам'ятаю, коли останнього разу я був настільки щасливим. Дякую тобі, Соуло.

Десь неподалік раптово почувся стук у двері. Я здивовано подивилася на спокійного Хілера та пішла відчиняти гостю. За порогом стояв якийсь нещасний промоклий кур'єр з величезною сумкою. Він виснажено вручив мені кульок та шморгнувши носом швидко втік. Як тільки Хілер побачив це, то відразу вихопив доставку з моїх рук та швидко поніс на кухню. Кілька хвилин і я ладна була померти прямо на тому ж самому місці!

Святі духи! Цей чоловік знав чим зваблювати жінок! Хрустка картопля фрі, від якої ще йшов пар, так і манила до себе. Поруч опустилася коробка з піцою, соковитий салат, смажене м'ясо та кілька шматочків макового струдля з вишнею. Мій голодний шлунок, побачивши цей бенкет, аж скрутився вузликом та почав приносити молитви на цього святого чоловіка.

— Ти так спокусливо дивишся на їжу, ніби там не картопля, а ціла гора золота, — трохи здивувався гість, розкладаючи все на тарілки та запрошуючи сісти.

— Я останній раз нормально їла дві доби тому, — засмучено протягнула, погладжуючи свій живіт. — Нічого, нічого, маленький. Зараз ми тебе погодуємо. Зараз тобі стане добре... Подивись, яка тут еротика лежить на тарілочках...

— Невже було так багато справ? — не розумів Хіл. — Перший раз бачу, щоб нелюди так раділи їжі. Ти взагалі їси колись...?

— В перервах між роботою, духами та сном, — відповіла, наколюючи на виделку картопельку та дегустуючи. — Святі духи, як же давно не їла її. Це так смачно...! Пів життя віддала б за твою порцію...

— Хочеш...? — ніяково запитав спокусник, протягуючи мені на виделці кілька шматочків. Не довго думаючи, я стягнула їх зубами та закотила очі від насолоди. — Свята Інсанія... Як же тобі мало для щастя треба...

— Для повного ще б не вистачило трохи десерту та поспати. І я певно померла б щасливою цієї ночі, — з усією серйозністю відповіла. — Де ти знайшов доставку їжі в такий час? Все ж зачинено.

— Попросив друга приготувати для нас. Знав би, що ти така голодна, попросив приготувати більше.

— Познайомиш нас? — відразу ж вирішила взяти дракона за хвіст. — Він божественний кулінар. Це не картопля, а витвір мистецтва! А сіль! Солі рівно стільки, скільки треба! Я за цю картопельку йому в рабство ладна піти.

— Він зайнятий, — буркнув Майнд, тикаючи мені в рот останній шматочок фрі. — Я сам тобі готуватиму.

— А ти вмієш? — скептично підняла брову, сито відкидаючись на спинку стільця.

— Вмію-вмію. Не сумнівайся. Он, краще пішли спати. А то через чотири години світанок, а нам ще на роботу, — буркотів гість, прибираючи зі столу миски та ховаючи лишнє в холодильник. — Я сплю з тобою.

— Та спи собі. За таку вечерю — хоч кожну ніч, — посміхнулася, щасливо обіймаючи живіт. Нарешті відчувалась ситість. — Руки тільки не розпускай. А то вуха повідгризаю.

Чоловік на мить перевів погляд на мої губи та задивився. Не чекаючи його, я вмостилася на ліжко та тепліше закуталася в ковдру. Поруч прогнувся матрац та стало зовсім тихо. Перед моїми очима виднілися рожеві вушка, які навіювали надію, що ця ніч пройде тихо.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.